m_a_d_m_a_x (m_a_d_m_a_x) wrote,
m_a_d_m_a_x
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Паладь-Комарівці. Реформатська церква. 1729 (XIII-XIV століття).

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...



Населені пункти колишнього Ужанського комітату, Паладь і Комарівці, у 1943 році були поєднані, і таким чином утворилося сьогоднішне село Паладь-Комарівці. Розташована у паладьській частині реформатська церква – це одна з найзначніших середньовічних архітектурних пам’яток Закарпаття, однак фахова література з історії мистецтва досі ледь згадувала про неї. Вперше на неї звернули увагу, коли наприкінці XIX століття зайшла мова про її реставрацію. Проте, окрім того, що процес йшов своїм шляхом, церква не привернула на себе увагу фахівців. Вона не увійшла навіть репрезентативний огляд пам’яток романської епохи Тібора Геревіча. На відміну від нього на будівлю звернув увагу Ерне Фьорк, котрий під час класифікації типів церков назвав її (разом з церквою села Маріафалва) прикладом пам’яток з єдиним внутрішнім простором, тобто з однаковою шириною нави та апсиди, без будь якої згадки про різницю в часі будівництва двох частин будівлі. Однак те, що Іштван Мьоллер у 1892 році обстежив церкву і склав про неї свою думку, успішно полягло в основу реформатських публікацій, датуючих її таким чином другою проловиною XIII століття. У колі фахівців церква й надалі відігравала маргінальну роль і викликала увагу лише як близько споріднена з храмом села Чарода (Csaroda). За останній період вона увійшла в огляди, які займаються Закарпаттям але справжній перелом нарешті приніс початок досліджень і реставрації у 2006 році. Ці роботи виявилися настільки результативними, що нарешті викликали потребу проведення монографічного аналізу: таким чином у 2009 році Рената Герцег написала першу окрему наукову працю про дану пам’ятку.
Разом з просуванням досліджень видається доцільним повторний розгляд пов’язаних з церквою проблем, звертаючи увагу і на те, що за останні десятиліття історіографія також принесла нові результати стосовно Ужанського комітату.











Адже у фаховій літературі досі з’явилося чимало помилкових даних, які походять з того, що під назвою Паладь в наших джерелах згадується кілька сусідніх маєтків. Так у 1325 та 1327 роках сини жупана Якаба Панкі, а також вони разом з двоюрідними братами розподілили свій маєток, зокрема і Паладь.
Визначальні дослідження Пала Енгела стосовно Ужанського комітату привернули увагу на те, що тут насправді мова йде про сусіднє поселення Комарівці. Так само вводять в оману ті дані, згідно з якими палатин Фінта з роду Аба обміняв Паладь з сином Яноша, Бенедеком і сином Чіпана, Марцелом. Адже цей маєток під назвою Велика Палагія і пізніше залишився у володінні нащадків Марцела – родини Кішселменці, таким чином можемо припускати, що тут мова йшла про такий шматок паладьської землі, який пізніше увійшов до складу Великих Селменців (Veľké Slemence).











Однак ця грамота може нам допомогти пізнати ранню історію поселення. Адже з неї ми дізнаємося, що згадуваною землею Фінта володів на правах королівського дарування. Відомо, що Фінта з роду Амаде завдяки послугам королю Ласло IV отримав високі посади (воєвода 1278 р., палатин 1280-1281 рр.) і роздобув величезний маєток, зокрема і королівські землі в Ужанському комітаті.13 Хоча його славний період у 1281 році закінчився, його брат Амаде незабаром досяг ще більших владних висот, і таким чином отримав весь Ужанський комітат. Саме так могла перейти в руки представників роду Аба і справжня Паладь, яку у 1298 році вже бачимо у володінні майстра Яноша, сина Якаба. Названий з цього моменту Яношем Паладі згадується в джерелах як прихильник роду Аба. Отож не виключено, що він отримав Паладь за службу роду Аба волею Амаде, який користувався королівськими правами на території своєї олігархії. Його нащадки володіли селом до 1404 року, коли через зраду втратили його, і повернули лише в 1433 році. Після цього вони вже твердо утримали свій маєток протягом наступних століть. Родина не відігравала визначальну роль, однак належала до більш знатної верстви заможних дрібних дворян.











Щодо церкви села у нас вже менше даних. Парафія певне діяла під час складення реєстрів папської десятини, адже її священик у 1334 році сплатив 4, а в 1335 – 5 грошів. З більш пізнього джерела нам стає відомим і покровитель церкви: адже в майновій домовленості з 1462 року згадується церква названа в ім’я Святого Михаїла, розташована навпроти особняка Міхая Паладі. У другій половині XVI століття церква вже у користуванні реформатської конфесії, представники якої протягом XVII–XVIII століть проводить поступові ремонти. Зміни відбулися і в XIX столітті, серед них найважливіша – реставрація 1895 року за проектом Отто Стегло. Останніми роками роботи навколо церкви були постійними, таким чином у 2006 році відновлено дзвіницю, у 2007-му – південну стіну, у 2008-му – гонтову покрівлю, у 2009-му обстежили розписи, а в 2010-му виготовили новий дзвін.













Відновлена таким чином церква височіє над краєм на пагорбі в центрі села. Перед західним фасадом церкви з одною навою, побудованої з цегли, розташований притвор розмірами 3 × 3,5 м. Нава і апсида завширшки однакові. Апсида закінчується трьома гранями восьмерика. Будівля опирається на контрфорси кількох видів: на чотирьох рогах апсиди розташовані армовані опори, розчленовані карнизом-капельником, перекриті майже горизонтальною плитою великої поверхні, покритою гонтом. Товщий і нерозчленований контрфорс майже в центрі південної стіни, подібний до якого, але нижчий стоїть в центрі північної стіни (трошки західніше у порівнянні з південним), а також на половину нижчий в середині східної стіни. Ніби в якості продовження поздовжніх стін західну стіну також підпирають два нижчих контрфорси. У західному боці середньої опори південної стіни оформлено нішу.













Інтер’єр церкви освітлюють великі, сегментовані вікна: на південній стіні два (з двох боків контрфорса), а також на
південно-східній стіні апсиди і на північній стіні навпроти східного вікна південного боку. В середині західної стіни, над притвором, а також на такій самій висоті в західному кінці південної стіни розташовані відносно широкі вікна з півциркульним завершенням. В південній стіні бачимо кам’яне обрамлення замурованого порталу: він мав стрілчасту форму, архівольт і карниз з зовнішнього боку завершува#лися циліндричним членуванням (це ймовірно обрамлення наріжного пазу), примикаюче до рогового елементу (із обрамлення на сьогодні збереглися дві опори і закінчення архівольту з лівого боку). Зони капітелю порталу бракує з обох боків.











Церкву довкола оточує простий цоколь з розкосом, що східніше від контрфорсів південного боку продовжується трохи нижче. Його триступінчастий карниз, що складається з циліндричного членування і викружки, безперервно обіймає апсиду і наву, за винятком західної стіни. Західний фасад охоплюють дві лізени, що починаються від кутових контрфорсів і продовжуються у карнизі, що ступінчасто обрамлює фронтон. В центрі західного фасаду розташована струнка дзвіниця, яка закінчується витягнутим шпилем з ганком і чотирма фіалами. Під ганком з усіх боків бачимо карниз із зубчастим орнаментом, під яким відкриваються віконні ніши. Вони закінчуються непобіленим цегляним карнизом зубчастого оформлення. Вікна з усіх боків дводільні, розчленовані колонами з цоколем типу аттику і карнизом з товстим ехіном. Під зоною вікон розташована ще одна віконна ніша, але вже не прорізана отворами. Вагу дзвіниці з одного боку тримає західна стіна, а з другого боку – два стовпи форми призми, що стоять вільно в інтер’єрі церкви. Вони розміщені на високому двоступінчаcтому цоколі, і зверху також мають двоступінчаcте закінчення. Ці стовпи тримають і західні хори, нижній ярус яких перекритий бочарним склепінням і приєднується до простору нави трьома півциркульними отворами. Арки починаються зі стін без консолів. На південному боці площина стіни низу хорів розташована південніше, ніж у випадку нави, інтер’єр якої таким чином трошки вужчий .













Середній ярус західних хорів, тобто другий поверх дзвіниці примикає до нави отвором з параболоїдною аркою. Цей середній простір приєднується до двох бокових просторів півциркульними отворами. Згадувані бокові простори зі сходу закінчуються балюстрадою, однак балюстрада середньої частини переривається , адже хори були розширені в напрямку нави, аж до лінії південного вікна. На цьому поверсі ніде немає склепіння. Всередені церква завдовшки досягає 16 м, а завширшки – 6 м, товщина стіни приблизно 80 см. На північній стіні на відстані 4,8 м від хорів простягається вертикальна тріщина, яка майже співпадає з лінією північного контрфорсу. На даний момент немає сліду тріумфальної арки.















Нинішній вид береже пам’ять кількох періодів будівництва. Окрім відновлювальних робіт минулих років, які не призвели до структурних змін, сьогоднішнє оформлення практично пов’язане з реставрацією 1895 року. Пам’ять про це увіковічена на меморіальній дошці, розміщеній на західній стіні притвору над входом. Ця реставрація відбулася після меншого поточного ремонту 1880-их років, за ініціативою громади. Її первинною метою було розширення церкви, однак для цього не вдалося заручитися дозволом міністра з питань релігії і освіти. Іштван Мьоллер у 1892 році побував на місці, підготував заміри і звіт. В ці часи провів дослідження і інженер Угорського Королівського Управління державної архітектури в Ужанському комітаті, Берталан Кемень. Ця справа продовжувалась і в 1893-1894 роках, і через затримку реформатський єпископ Берталан Кун також намагався прискорити отримання дозволу. На прохання Національного комітету охорони пам’яток старовини і культури Мьоллер передав справу Отто Стегло, котрий 3 серпня 1894 року відвідав село. На підставі його звіту комітет не висунув претензії проти робіт з заміни покрівлі, однак і фінансової допомоги не виділив. Проте підтримав реставрацію дзвіниці відповідно до його первинного стилю. У листопаді 1895 Стегло підготував відповідний проект, який (з урахуванням певних поправок, рекомендованих Фрідєшем Шулеком) зрештою реалізували.











Порівнюючи збережені документи з теперішнім виглядом церкви, можна констатувати, що найбільш значних змін дійсно зазнала дзвіниця. Не лише шпиль і його ганок були відтворені заново (у подібній до старої, а не ідентичній з нею формі), але і зубчасті орнамент та карниз з’явилися саме тоді. Модифікували і дводільні вікна: на кресленнях Мьоллера однозначно бачимо, що первинно подвійне дводільне вікно було лише на східному боці, а з трьох інших напрямків прорізи були тридільними – їх Стегло всюди замінив на подвійні, і звичайно замінив і середні колони. Їх оригінальні форми також відомі перед нами завдяки рисункам Мьоллера: замість нинішнього цоколю типу аттику тут бачимо східчастий цоколь; ехін переважно відповідає сьогоднішньому, але під ним на малюнку немає сліду шийки; напроти цьому Мьоллер зображає такий імпост з дугоподібним боком, який в наш час замінюють зовсім інші форми.










360º панорама. Для перегляду в повноекранному режимі, з високою якістю, натискаємо на назву панорами англійською мовою в лівому верхньому куті та переходимо на сайт 360cities


Уявлення Стегло з’являються на малюнку Кеменя не тільки стосовно цегляних декорацій дзвіниці, але і щодо західного фасаду: доповнення олівцем тут позначають півциркульний карниз у завершенні фронтону. Врешті-решт це було реалізовано не таким чином, а простіше, у формі прямокутної ступінчатості. Подібний східчастий карниз розмістили і на фасаді притвору. Вікно над притвором за малюнком Мьоллера було вужчим від сьогоднішнього і мало амбразурне обрамлення з розкосом в середину, так само як і південне вікно хорів: таким чином обидва прорізи були розширені в ці часи. Про вигляд північного фасаду до реставрації нас інформує лише рисунок Кеменя, на якому над контрфорсом в центрі стіни позначено вікно з сегментарним завершенням (його бачимо і на плані Мьоллера).

Трошкі архівного...
1985. Пам'ятники містобудування і архітектури УРСР.


план


зі статті Бела Жолт Сакач. Паладь-Комарівці (Palágykomoróc), реформатська церква
таким був замурований південний портал


Інтер’єр церкви в напрямку до заходу


Нижня частина хорів в напрямку до півночі


На сьогодні від нього не залишилося і сліду, ймовірно саме тоді і цей отвір замурували. Внесли зміни і в контрфорси: опори на рогах апсиди до реставрації мали стрімке перекриття і простягалися аж до головного карнизу. Середній контрфорс південної стіни також мав бути вищим від сьогоднішнього. А західні раніше були двоярусними з шатровим перекриттям на верхній частині, замість чого було використано уніфіковане стрімке закінчення. На малюнку Мьоллера позначений і такий профіль з чвертьвикружкою, від якого на сьогодні також не залишилося сліду. У порвінянні з цим втручання попередніх століть не здаються визначальними. Протягом століть реформації могли бути оформлені вікна з сегментарним завершенням, північний, південний і східний контрфорси, і можливо з цієї епохи походить і головний карниз. Переважна частина цих робіт пов’язана з реконструкцією 1729 року, про яку нагадує надпис на східній стіні інтер’єру; розширення хорів відбулося у 1791-му, а північний контрфорс зведено у 1819-му році. Церква раніше мала склепіння, яке обрушилося у 1650 році.

Південний фасад до реставрації, фрагмент (Іштван Мьоллер, 1892 р.)


Фрагменти дзвіниці до реставрації (Іштван Мьоллер, 1892 р.)


План церкви, західний та північний фасади до реставрації (Берталан Кемень)


Церква з південно-східної сторони під час дослідження



Північний фасад церкви під час дослідження


Однак не можемо пов’язувати з періодом реформації полігональну апсиду. Хоча підозру може викликати, що вона має таку саму ширину, як і нава, і що немає і сліду тріумфальної арки, однак цьому протирічить виявлення у стіні апсиди під час дослідження 2006 року пізніше замурованих дверей до ризниці, пастофорію і седілії. На сьогодні оригінальні готичні форми зберегли лише капельники контрфорсів, чого недостатньо для точнішого датування, проте прийнятним часом розширення здається XV століття. Найбільш рання частина церкви – це її західна половина, по суті нава і дзвіниця з її західними хорами. Дзвіниця, що опирається на середню частину хорів, – характерна конструкція періоду династії Арпадовичів, найближча споріднена церква такого типу стоїть у Чароді. Подібним є і оформлення подвійних окон, хоча в Чароді воно багатше, адже використовувалось на двох ярусах. В Паладі нам не відома первинна форма карнизу, нинішня була виготовлена у 1895 році. Колони-членування також не оригінальні, в своєму нинішньому вигляді вони подібні до чародайських, однак дугоподібний імпост, зображений на рисунку Мьоллера, здається більш давньою формою. Найбільш характерну, достовірну форму зберегло кам’яне обрамлення південного порталу: його оформлення з роговим членуванням – характерне рішення XIII століття, але на Закарпатті зустрічається і на початку XIV століття (напр. Тячів, в іншій формі Хуст, Вишково)

стінопис (зі статті Лоранд Кішш. Паладь-Комарівці (Palágykomoróc), розкриття настінних розписів церкви)...
Зішестя Христа до пекла


Зображення жіночої постаті з короною під час розчистки, під прохідним світлом


Зображення жіночої постаті з короною після реставрації


Дівчина зі сцени «Боротьба»


Фрагмент крилатого ангела на північній стіні нефу


Церкву прив’язує до Чароди і його місцевості й інше, а саме нещодавно виявлені фрески. Сцена «Зішестя Христа в пекло» на південній стіні і зображення легенди Святого Ласло на східній стіні західних хорів безперечно належить до тієї групи, яка крім Чароди складається ще з розписів Лоні (Lónya), Лашкода (Laskod) і Горян (Gerény). Ці фрески можна датувати першою декадою XIV століття, що відповідає хронологічному місцю і паладьського розпису. Цілком ймовірно, що на той час, коли церква з’являється в реєстрах папської десятини, вже не тільки стояла будівля, але був готовий і розпис. На такій підставі мало вірогідно, щоб церква була зведена ще за часів королівського маєтку, як викликає сумніви й те, щоб будівництво пов’язувалось з коротким і неспокійним пануванням роду Аба. Найбільш ймовірно, що замовниками будівництва церкви були представники родини Паладі, які отримали у володіння поселення наприкінці XIII століття, і запозичили своє прізвище саме від назви села. Таким чином церква Паладі Комарівців є хорошим прикладом репрезентативних потреб амбіційної, але володіючої обмеженими матеріальними можливостями родини з верстви дрібного дворянства.



Джерела:
http://www.temple-tour.eu/files/66/szinopszis_ua.pdf
https://www.pslava.info/PaladKomarivciS_CerkReformativ,118681.html



Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проекта. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проекту: на експедиції і існування блогу та файлосховища.

Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проекту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.


Підписуйтесь на сторінки проекту на:

Patreon
Twitter
Telegram
Instagram


Технічні партнери проекту:
авторизований роздрібний магазин DJI - dji-kyiv.com


найпрофесійніший сервис DJI в Україні


та


хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.




ну як то так =))
Tags: #лися, Закарпаття, костел, погляд з землі, погляд з небес, церква
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments