m_a_d_m_a_x (m_a_d_m_a_x) wrote,
m_a_d_m_a_x
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Колочава. Церква Святого Духа. 1795.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...



Колочава - це не просто село, це ціла маленька країна, яка зависла десь у позачасовому просторі. Тут спокійно поєднуються реальна історія, легенди, література й сучасне життя, і, здається, колочавці почуваються в такому сумбурі, наче риба у воді. За одною легендою, в ті часи, коли на місці села шумів ліс, в Усть-Чорній жив бідняк Чавка, якого сільська громада відправила у військо. Чавка з служби втік та оселився у лісі, навіть одружився з коханою. Коли її матір запитували, куди з села поділася донька, та відповідала: «Коло Чавки». Так і з’явилося село Колочава. Схильність до життя у лісі, здається, передалася потім і іншим жителям поселення. За іншою - як колись, та і зараз під ногами чавкає болотистий грунт - кажуть, саме через цей звук під постолами мандрівників, що забралися в гори 700 років тому подалі від загарбників, і виникла назва "Колочава".

























Для українців Колочава - це колоритне карпатське село в очотенні гір, де можна мандрувати пішки або на лижах. Для чехів - це край дитинства і казок, адже тут, в Колочаві, оживають легенди про славнозвісного опришка, описаного чеським класиком Іваном Ольбрахтом в романі "Микола Шугай - розбійник" (1933). Про цього карпатського робінгуда кожен читав кожен чеський учень, а тут, в Колочаві, можна піти і подивитися на могили жандармів, яких він уколошкав, на пошиті гонтом хати, на гірські краєвиди, соковито описані Ольбрахтом - все такі ж, як на початку минулого століття. Тож недивно, що Колочавою ходять і ходять з широко відкритими очима чеські туристи, а місцеві дітлахи вже вивчили, як чеською буде "привіт, дай цукерку". Віднедавна Колочава - це ще й "село семи музеїв", створених за ініціативи і коштом Станіслава Аржевітіна, банкіра і депутата, родом з цього села. Серед них і музей Ольбрахта, музеї "Чеська школа", "Радянська школа", а головне - унікальний скансен із відновленою вузькоколійкою.

















унікальне...


поряд з тривіальним...


Але ми шукаєм трохи інншу інфу, про церкву св. Духа, і ось шо пісав Михайло Сирохман про неї:
У Колочави-Горбi біля головної дороги сперечається стрункістю зі смереками дерев'яна церква св. Духа, що належить до найвищих архітектурних досягнень Закарпаття. Згідно з написом на одвірку, «Создан храм сей 1795 при парохові Іоані Попович при царі Францишкі ІІ майстрові Ференц Текка. Тоді був великий голод». У давні часи голод часто супроводжував верховинське життя і подібні нещастя часом фіксувалися у парохіальних книгах, а в Колочаві запис потрапив навіть на одвірок церкви.

























У 1801 році в документах єпископської візитації записано, що «Колочава має дві церкви деревяні: в матери р. 1797 поставлену 300 вірников вмістящу, другу же в филіалу для 300 вірников, добра, добрі сооружена» (можливо, мова йде про філію в Лазах).

кожного ранку Василь Глеба, давній і безсменний керівник музею, з сином приносять до музею ці друковані раритети, в ввечері збирають, бо в самій церкві-музею для їх зберегання не має ні яких умов...
























Двозрубна тридільна церква струнка і досконала в пропорціях. Головні об'єми дивовижно збалансовані по горизонталі й вертикалі. Стрімкість головного фасаду врівноважується об'ємами нави та вівтаря й водночас підтримується нестримними схилами дахів. Висока вежа над бабинцем завершена чудовим бароковим ансамблем з гранчастої бані з дашком, ліхтаря та кулястої главки над ним. Ліхтарі з главами вдало акцентують гребені дахів над навою та вівтарем. Усередині наву перекрито арковим склепінням, вівтарну частину – шатровим зрубом, над бабинцем настелено плоске перекриття.









різницю між новим та старим дахом видно неозброєним оком...










Дерев'яну двоярусну каркасну дзвіницю, що стояла біля церкви, перенесено до збудованої неподалік православної церкви й оббито бляхою. Таким чином, дзвіниця, якою користувалася громада, втратила своє архітектурне обличчя, а церква, що була довго закритою і називалася «музеєм атеїзму», зовні залишилася недоторканою в своїй первісній красі, хоча й була повністю спустошена всередині.



















Церкву зняли з реєстрації діючих храмів 9 січня 1953 року. Згодом ікони було вмонтовано до іконостасу Шелестівської церкви в Ужгородському музеї архітектури і побуту. Не виключено,що колочавська церква вціліла завдяки статусу музею, хоча портретам вождів пролетаріату, встановленим на місці іконостасу, було там, мабуть, не дуже затишно.

























360º панорама. Для перегляду в повноекранному режимі, з високою якістю, натискаємо на назву панорами англійською мовою в лівому верхньому куті та переходимо на сайт 360cities


У всякому разі і церква і дзвіниця дійшли до наших днів. Обидві пам'ятки було відреставровано у 1969–1970 роках. На сьогодні церква дуже повільно, але відновлюється — частково замінений старий гонт на новий. Але, до повного відновлення ще далеко. Незабувайте залишити декілька гривень на підтримку пам'ятки — бо хто ж, як не ми самі.

трошкі архівного...
Перша чверть ХХ століття. З фотоальбому Církevní památky na Podkarpatské Rusi. 1929.




1970. Гоберман Д. Н. Памятники деревянного зодчества Закарпатья.






1976. Макушенко П. И. Народная деревянная архитектура Закарпатья.


з книги Сирохман М. Церкви України Закарпаття. 2000.
фото 1980 року


фото 1996. Д. Комбета


фото 1992 року


Г.Н. Логвин в "Украинских Карпатах" 1973 року писав: На жаль, іконостас церкви св. Духа демонтован, а ікони перенесені до нової церкви, що стоїть неподалік, і розвішані зовні при вході в бабинець і на галереї над бабинцем. Вони, ймовірно, написані в кінці XVII століття в суворій монументальній фресковій манері. Композиції та окремі фігури сповнени величі і спокою, в них немає і натяку на барокову динаміку та експресію. Великі площини кольору і енергійна лінія малюнка, яка і окреслює силует, і моделює складки, і виявляє форму, є основними художніми засобами майстра...

Христос перед Каїфою. Ікона 18 століття.


Страшний суд. Ікона 18 століття. Фрагмент


Деяки з них потім опинились у іконостасі в Шелестівської церкви в музеї народної архітектури та побуту в Ужгороді


а це фото з нашого давнішнього відвідування в 2015 році...






Ну і як то кажуть — на правах реклами! =)
Після Синевирського перевалу нас за прогнозом чекало не менше трьох діб дощів. Благо, у нас був телефон ангела-охоронця Колочаевскої церкви-музею Василя Глеба, який люб'язно погодився показати нам свою святиню і домовився про відвідини церкви в Негровці. Нам тільки залишалося його підхопити на перевалі та мчати швидше, поки немає дощу, знімати Михайлівський храм, про який ми раскажет в окремій статті.



Поки ми працювали в Негровці, дощ таки дійшов до цієї місцевості і ми, подякувавши священику, попрямували в саму Колочаву. День був на злеті і спробувавши зробити кілька кадрів майже в повній темряві, ми прийняли рішення - продовжимо ... але вже не сьогодні. Дізнавшись, що місце для ночівлі ще не визначено, пан Василь порекомендував нам зробити вибір на готельчику-корчмі своїх друзів "Жандармська управа".



Колись, коли тут ще чехах в будівлі (1927 роки) таки була управа, з жандармами, край адже був прикордонний. Потім її при радянщині використовували під різні потреби, поки вона не почала розвалюватися ... але, пані Наталя, нинішня гостинна господиня не дала цьому здійснитися. І тому, тут в Колочаві, з гостинністю і душею, в одному місті працюють і готель, і ресторан з міні музеєм, паркінг, велопрокат, сувенірний магазин — все це має назву “Корчма в Колочаві. Жандармська управа”.
Рекомендуємо - перевірено експедицією проекту!

Другого дня, виспавшись під цокіт дощу (який такі йшов ще три доби) ми відпрацювали церкву, хоча з неба її прийшлось знімкувати в останній ранок, під невеликим і дрібним дощем... і поїхали далі по маршруту... Нажаль, не вдалось попасти до старої церкви в Німецькій Мокрій, але це буде привід заїхати сюди ще раз.
Тепер ми їхали на зустрічь більш сухий погоді та новим архітектурним пам'яткам нашої країни...



Джерела:
http://www.derev.org.ua/zakarp/kolochava.htm
https://castles.com.ua/kolochava.html
https://www.pslava.info/KolochavaS_Kolochava-GorbS_CerkSvduxa,116689.html
https://www.arr.com.ua/головна/фотобанк-деревяні-церкви-закарпаття/церква-святого-духа-с-колочава-міжгірський-район



Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проекта. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проекту: на експедиції і існування блогу та файлосховища.

Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проекту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.



Технічні партнери проекту:
авторизований роздрібний магазин DJI - dji-kyiv.com


найпрофесійніший сервис DJI в Україні


та


хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.




ну як то так =))
Tags: Закарпаття, музей, погляд з землі, погляд з небес, церква
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment