m_a_d_m_a_x (m_a_d_m_a_x) wrote,
m_a_d_m_a_x
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Мильне. Римо-католицька церква св. Івана Хрестителя. 1908.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...



Ми́льне — село у Зборівському районі Тернопільської області.
Розташоване на річці Гук, на сході району. Центр сільради, якій підпорядковане село Бліх. До Мильного приєднані хутори Бецулова, Буковина, Гонтова (до 1946 — село), Каменеччина, Копань. До липня 1917 поблизу Мильного був хутір Окопи, де під час Першої світової війни загинули понад 300 російських солдатів. На 2001 рік населення складало — 898 осіб.









1875 року у житті римо-католицької громади с. Мильно відбулася визначна подія, про яку писала тодішня преса. Зокрема, в одній із краківських газет читаємо: “В минулім місяці 1875 року відбулася в Мільні поблизу Залозець урочиста посвята згідно римо-католицького ритуалу каплиці, поставленої на кордоні селянином Кромпцем, багато років відомим у зв”язку із успішним лікуванням поламаних кісток. По закінченні костельної церемонії, почавши від духовенства і урядовців шляхетний фундатор запросив усіх присутніх, а було кількасот осіб, на своє обістя, і в стодолі, пристосованій килимами, приймав гостей, посадивши не першім місці пані Чосновську, власницю великих маєтків. При цьому не обійшлося без тостів, розмов на різні теми у цій піднесеній братній сцені, яка поєднала в одне гроно сіряків, чорноту і сутани”.







У Мильно прихильників римо-католицької церкви було багато. За офіційними даними на 1906 рік у селі нараховувалось 790 латинників. Тому перед першою світовою війною 1908 року польська громада Мильна вибудувала на вулиці Буковина великий храм у готичному стилі і підвищилася у 1920-х роках до ролі парафії римо-католицької, охопивши також с. Гонтову. 1910 року на Богоявлення Господнє відбулося освячення церкви і стала вона називатися парафіяльним храмом св. Івана Хрестителя.









Миленський храм запроектував архітектор Вавжинець Дайчак, родом із сусіднього с. Ренів. Доробок В. Дайчака у галузі ритуальної архітектури нараховував 80 побудованих храмів і каплиць. До найважливіших його робіт у Зборівському повіті належали храми у Білоголовах, Ратищах, Реневі тощо.







У часі будівництва храма богослужіння ксьондз відправляв у дерев”яній повітці-каплиці на костельній площі. З лівого боку площі постав місійний хрест. Будівництво плебанії, де мешкав ксьондз, тривало по 1930-і роки. Храм у роки Першої світової війни був ушкоджений, але не зруйнований. В. Дайчак проектував і наглядав за відбудовою зруйнованої вежі храму в 1925—1930-ті роки.







За описом А. Гловацкого: Фасад церкви складається з високої вежі, яка низом була обрамлена вісьмома трикутними малими вежами. Вгорі, на великій вежі була розміщена корона і куля з хрестом. На верхніх крайніх елементах будівлі фасаду височіли кам'яні фігури апостолів Петра і Павла. Саме ці святі найбільше шановані католиками серед інших. Дах і верхній хрест вежі були покриті цинковою бляхою. Склепіння даху і вежі — з тесаного білого пісковика та цегли. Всередині храму підлога була викладена чорними і кремовими керамічними плитками. Шість масивних колон сягали склепіння, двері дерев'яні, вікна чавунні.







Набирало вигляду і внутрішнє оформлення храму. Головний вівтар був зроблений з темного дерева в готичному стилі. На ньому були розміщені ікони Матері Божої Неустанної Помочі та Івана Хрестителя, закриті завісою. Лише на час відпусту, 24 червня, ці ікони були відкриті. Лівий бічний вівтар був виготовлений з світлого дерева. На ньому містилися образ св. Франциска та зображення гробниці Ісуса Христа. Правий бічний вівтар був тимчасовий. При першому лівому філяжі від вівтаря на храм виступав амвон з світлого дерева. Це підвищення у вигляді круга, яке мало нагадувати вірним камінь, що його ангел відвалив від гробу Христа в Єрусалимі. З амвона читалося св. Євангеліє, проповідувалося Боже Слово.







Вздовж головної нави були розміщені лавки, на яких вірні могли присісти під-час мші (св. Літургії). По боках в оздобі стояло ще дві лавки.
При вході з правого боку була вибита камінна хрестильниця зі свяченою водою. Входячи в храм, вірні вмочували два пальці у св. воду, помазували нею чоло у вигляді хреста. В тому ж місці під хорами були двері до кладової, де зберігався посуд зі св. водою та інше начиння.







В бічних навах в оздобі стояли дві фігурки та чотири хоругви, з якими виходили на процасії. Також по бічних стінах і перших колонах були розміщені образи з Хресною дорогою Ісуса Хреста. Новий бічний вівтар і амвон було встановлено за кошти парафіян. Згадується і такий жертводавець, як Краков”як (це вуличне прізвище через його дружину, що походила з Кракова). Він подарував до храмсвою “фізгармонію” (органи), на якій сам і грав.







Доля миленської церкви, як і всієї польської громади, була трагічною. 1944 року, після депортації польського населення радянською владою, усі метрики та записи було передано до греко-католицької церкви с. Мильно. Таким само способом вдалося врятувати від знищення частину ікон (Матері Божої Неустанної Помочі та Ісуса Христа), ручний хрест, фігурки св. Петра і Павла, кам'яну купальницю, лавки.







Після війни двері лівого захристія було перемуровано зсередини і у самому захристії йшов торг. Коли утворили колгосп, комуністи Божий храм перетворили на колгоспну комору — більшовицька влада пристосувала величезне приміщення храму для складу зерна, куди селяни здавали контингент для держави. На фасадній стіні храму і досі зберігся нечіткий напис в стилі радянської агітації 1950-х років по здачі контингенту. Згодом на ще збережену підлогу посипалось міндобриво. Воно завдало неабиякої шкоди не лише плитці на підлозі.







А ось і місцева балачка про про каплицю: В селі жив чоловік, що «вмів ладнати руки та ноги», слава про нього була така потужна, що, коли донька одного польського князя впала з гойдалки й дуже сильно поламала кінцівки, які не змогли правильно вилікувати, батько відправив її в Мильне. Цілитель парив дівчину в молоці з медом, знову поламав костомахи і склав правильно – вона почала ходити. На знак вдячності її батько дав гроші, за які побудували капличку.







18 лютого 1994 року жителями Буковини було повністю очищено храм від сміття, але шо там зараз зрозуміти неможливо. Через дах, що впал, видно буйну рослинність по всьому периметру храму. Він все ще стоїть і тримається, не відомо для чого і для кого. Хоча замка на двері нема, попасти в середину не можливо, двері вросли в землю, можливо що обвалиний дах зіграл і тут свою роль, запечатав вхід від людей. Забутий, занедбаний, стирчить посеред села "обламаним зубом" - бо поляків у селі немає і не передбачається...







Джерела:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5
https://poglyad.te.ua/rehiony/strongkostel-u-mylnomu-neogotyka-v-tumanistrong.html
https://milnoblog.wordpress.com/z_litopysu_cerkovnogo_zyttia/


Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проекта. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проекту: на експедиції і існування блогу та файлосховища.

Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проекту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.



Технічні партнери проекту:
авторизований роздрібний магазин DJI - dji-kyiv.com


найпрофесійніший сервис DJI в Україні


та


хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.

Tags: Тернопілля, костел, погляд з землі, погляд з небес, руїна, церква
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments