?

Log in

No account? Create an account

m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Cпадщина. Кохавина. Монастир св. Герарда Згромадження редемптористів. Частина 2. Всередені.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...

початок тут



Слава відпустового місця не вивітрилася навіть через десятиліття. Стара церква вже не вміщала усіх охочих помолитися в ній, та й каплиця з плином часу псувалася. Парох Євген Петруський за допомогою вікарія Владислава Дроздовського розпочинає мурувати нову святиню. 7 червня 1868 року посвячено наріжний камінь. Храм у романському стилі задумували величезним. Проте, як то часто буває, плани були грандіозними, можливості – не дуже. Зібраних коштів стало лише на фундамент. Зрушив процес з місця адміністратор Іван Красовський, котрий за згодою пароха продав кілька знаменитих вікових кохавинських дубів. Злі язики ще й понині плещуть, що включно з тим, на якому об’явилася ікона. Утім, храм доріс до рівня вікон… і все. Знову забракло грошей.
Між іншим, звертає на себе увагу дивовижна віротерпимість цього місця, адже тут молилися римо-католики, греко-католики, вірмени. Якщо хочете: екуменізм – не на словах, а на ділі. І реставрація каплиці в 1848 році відбулася, певно, на кошти віруючих різних конфесій.

продовжим огляд в середені церкви
















Попри це, траплялося тут усяке. Так, узимку 1818 року за кільканадцять миль причалапала сюди якась жіночка з однорічною кволою дитиною, надумавши полишити помирати нещасне маля перед славнозвісним образом. А хлопченя не лише видужало. З нього через кілька десятиліть вийшов краківський єпископ, а в подальшому кардинал, Альбін Дунаєвський.
Минає ще кілька років, і графиня Уршула Голійовська жертвує кошти, яких вистачило, якщо не на стіни (вони так і не були добудовані), то хоча б на дах. Так і стояв майбутній стрункий красень-храм страшнуватим одоробалом аж до 1886 року. Справу вкотре вдалося зрушити з місця, коли Кохавино отримало нового пароха. Саме отець Ян Тшопіньський (у деяких інтернетівських дописах Тропінський) зміг завершити в 1894 році зведення нового костелу. 30 серпня відбулося його посвячення, а 1 вересня – урочисте перенесення чудотворного образу Матері Божої.
Ось як висвітлювала цю подію «Церковна газета» від 20 вересня того ж року: «У переддень свята на чування прибуло майже 30 тисяч паломників з околиць від Ходорова аж до гір з-під угорського кордону. Прибувають численні паломництва українців, поляків і вірменів. Кохавина у надзвичайній пошані людей всіх трьох обрядів. Українців сходиться до неї найбільше, навіть більше від латинників. Бувають дні в році, коли прибувають також вірмени… Це одне з тих місць, в якому виявляється єдність віри і Церкви, незважаючи на різницю в обрядах…»

















Це було, направду, величне свято, бо раділи усім серцем: на честь Небесної Володарки постала святиня, а її чудотворна ікона так гарно возвеличена. Однак присутніх усе ж переповнював жаль від того, що Пречиста Діва покидає старе житло. Перед входом у нову церкву, коли ікону повернули до людей, настало дивне заціпеніння. А потім із тисяч грудей вирвалося молитовне зітхання. Вірним здалося, що Пресвята Богородиця прощається зі своєю дерев’яною оселею. Усі були надзвичайно вражені й не розходилися до вечора. Як оповідали деякі вірні, такий настрій практично неможливо пояснити. Багато хто забув про щоденні клопоти, світ видавався цілковито іншим. Декого не покидало враження, що він знаходиться дуже близько від неба.
Авторці нарису про Кохавино на сайті «Замки та храми України» тогочасна атмосфера нагадала події буквально кількарічної давності. Тому вона занотувала: «…Таке було, думаю, за візитів Івана Павла ІІ, так було на Майдані в кінці 2004 року».
Зрештою, і пізніше відбувалися святкування, не менш величні та велелюдні, а все для того, щоб…

















8 вересня 1896 року в Кохавині відзначали 250-ліття з нагоди об’явлення чудотворного образу. Влаштовано урочистий похід, до якого долучилися 12 процесій від греко-католиків, 15 – від римо-католиків. Народу – уйма. За згадками очевидця «…піших було так багато, що фірами неможливо було проїхати. Перед капличкою і храмом – тріумфальні брами, святкові хоругви. Все виглядало торжественно».
Храм, навіть такий гарний і просторий, все одно не вміщав усіх охочих. З 1900 року за стараннями отця Тшопінського почалися роботи з його розширення. Видовжили на 13 метрів святилище, добудували дві бокові каплички, після чого костел набуває форми хреста. Оскільки стара каплиця на місці дуба струхлявіла, що про її реставрацію годі було думати, на тому ж місці починають зводити з каменю нову в готичному стилі. Поруч споруджують притулок для сиріт, гостинний двір, господарські приміщення, плебанію. Розбивають великий парк аж на 90 тисяч дерев, прокладають бетонні доріжки, встановлюють паркан з брамою.
Поміж тим парох запросив до Кохавина сестер-служебниць, котрі почали опікуватися сиротами. А для збільшення слави цього місця видається релігійна література.

















1903 року для провадження місій сюди вперше прибувають отці редемптористи. У їхній хроніці, складеній уже в теперішній час, я знайшов напрочуд цікавий запис про ті роки. Скеровую вас до нього: «З часопису «Приятель Слуг» за 28 січня 1906 р. читаємо наступне: «Кохавина у надзвичайній пошані навколишніх людей, переважно в українців, а навіть і у вірмен, хоч вони далеко заселені; українців сюди прибуває навіть більше від поляків… Як то гарно, що у стіп Матері Божої і для Її пошани люди однієї віри і однієї (Христової) Церкви, хоч різних обрядів, єднаються». Ось так пишуть польські засоби масової інформації. Ці коротенькі вислови з мас-медіа для кращого їх зрозуміння потрібно зіставити разом з політичними і національними протистояннями, які відбувалися на Галицьких землях між українським і польським народами. Насувається відповідь, що Мати Божа, яка прославилася чудесами в Кохавині, хотіла примирити ці два народи і, можливо, для цієї землі не потрібно було проливати стільки крові. Напевно, світ мав можливість уникнути Першої світової війни. Бо війна – це наслідок людських гріхів. Можливо, це могло бути ще одним чудом, яке Пречиста Діва Марія хотіла вчинити на чудотворному місці. Але гордість людська не зрозуміла уроку з Небес…»

















15 серпня 1912 року Кохавино знову жило величною подією – чи не найзнаменнішою з усіх. З благословення Папи Пія Х цього дня відбулась коронація чудотворно образу Матері Божої. Надзвичайно ошатні корони спеціально для церемонії виготовив майстер зі Стрия Юзеф Якша. Примітно, що на торжество прибуло найбільше паломників за всю історію цього місця. Тільки поїздами приїхало 180 тисяч, не рахуючи піших прочан, подорожуючих каретами чи возами. Ще один вражаючий факт – сто тисяч пілігримів прийняло Святе Причастя.
Від 1931 року чудотворним місцем опікувалися  представники ордену єзуїтів. За них 1937-го відзначено 25-річчя коронації образу. А далі – ну, ви знаєте…



















У 1939 році отці-єзуїти замінили шановану ікону копією, а оригінал, рятуючи від більшовиків, вивезли до Польщі. Врешті-решт за таким же маршрутом ченці перебазували в 1944 році й копію. Після реставрації у Кракові 1974 року святиню перевезено до міста Глівіце, де вона знаходиться і до сьогодні.
Зараз кохавинський образ можна оглянути в костелі святого Бартоломея. У 1994 році в цьому храмі створили парафію Матері Божої Кохавинської.
…З появою «червоної мітли» небо над цією благодатною місциною заволокли «чорезні грозові хмари». Безбожницька влада доклала максимум зусиль, аби навіки стерти людську пам’ять про Кохавино. Розпочали з того, що позривали з церкви і каплиці хрести. Добре, що хтось з віруючих устиг сховати розп’яття і передати його до церкви в Гніздичеві. Пізніше храм перетворили на льоносховище, розширивши вхід, аби змогли заїжджати вантажівки і трактори. Криничку з цілющою водою засипали сміттям і закидали гранатами.
Єдине корисне, що Кохавино все ще приносило, – у монастирських приміщеннях розмістився інтернат для нещасних дітей з вадами розумового розвитку.



















Частина перша
Частина третя


Джерела:
hnizdychiv.org.ua
castles.com.ua
pslava.info
haidamac.org.ua
polona.pl
nac.gov.pl
artinfo.pl
allegro.pl

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проекта. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка. Monobank (5375 4141 0020 4055) одержувач - Максим Рітус.

Дякуемо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проекту "Українські Архітектурні Пам'ятки . Спадщина".


Технічний партнер весняної експедиції 2018 року:
авторизований роздрібний магазин DJI - dji-kyiv.com





ну як то так =))


  • 1
Боже мой, красота какая... Детали внутренней отделки просто изумительные! Жаль, прочесть не могу, но полюбуюсь с восхищением! Спасибо!!!

как не жаль - российской версией сейчас заниматься не кому, волонтер пока не найден. Но, в гугл Хроме один раз выставляете - переводить все сайты на русский - и получаете переведенные материалы, хоть с английского, хоть с турецкого, хоть я корейского =) зачастую немного коряво, но смысл понять и уловить всегда можно...

Спасибо Вам, поняла, попробую...

  • 1