?

Log in

No account? Create an account

m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Приборжавське. Церква Василя Довговича (Покрови)/Спадщина.Приборжавское.ПокровскаяЦерковь.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
—————
Поддержите проект своими лайками, распространением и благотворительной денежной поддержкой. Благодарим всех Вас за то, что Вы с нами!

нагадую, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки .../
напоминаю, там где это возможно, по клику смотрим большие картинки...


Ця пам'ятка, той рідкісний випадок, коли тексту набагато більше ніж візуального ряду. Найчастіше, як раз навпаки, відомостей катастрофічно мало або зовсім немає. І так, поїхали ...
------------
Эта памятка, тот редкий случай, когда текста гораздо больше чем визуального ряда. Зачастую, как раз наоборот, сведений катастрофически мало или совсем нет. И так, поехали...




ПРИБОРЖАВСЬКЕ (до 1960 р. Заднє) - село в Іршавському районі), за 16 км від райцентру. Населення 3500 чол. Площа 370 га. Ще здавна люди знали про багаті поклади вапняку у місцевому урочищі Звисний. Кажуть. що тут випалювали вапно для будівництва Мукачівського замку. Ці робітники і заснували майбутнє село. Керували ними монахи-спеціалісти, що знали секрети отримання доброго вапна. Вони заклали собі окремо невеликий скит, за яким село отримало назву Монастирець. Перша згадка 1378 року, коли королева Єлизавета подарувала село своїм воїнам Яношу, Шандору i Іштвану. Два з них оселилися на лісовій галявині, а третій - під горою, нижче за течією. Урочище, де поселился два брати, звалося Свинка (тепер це урочище в селі Довге), а там, де жив третій брат - Заднє або Дворище. У 1409 році князь Карпатської Русі Ф.Корятович подарував село родині Довгаїв.
------------
ПРИБОРЖАВСКОЕ (до 1960 г.. Заднее) - село в Иршавском району), в 16 км от райцентра. Населения 3500 чел. Площадь 370 га. Еще издавна люди знали о богатых залежах известняка в местном урочище Звисний. Говорят. что здесь выжигали известь для строительства Мукачевского замка. Эти рабочие и основали будущее село. Руководили ими монахи-специалисты, что знали секреты получения хорошей извести. Они заложили себе отдельно небольшой скит, по которому село получило название Монастирец. Первое упоминание 1378 года, когда королева Елизавета подарила село своим воинам Яношу, Шандору i Иштвану. Два из них поселились на лесной поляне, а третий - под горой, ниже по течению. Урочище, где поселился два брата, называлось Свинка (теперь это урочище в селе Долгое), а там, где жил третий брат - Заднее или Дворище. 1В 409 году князь Карпатськой Руси Ф. Корятович подарил село семье Довгаив.

Ведір Корятович (з роду Кориятовичів)






Здавна під горою Дальній Клубук були дерев'яна церква і монастир, тому та місцевість зветься Монастирець. З 1751 року відома дерев'яна церква Іоана Предтечі, вкрита соломою, у поганому стані, з двома дзвонами. Село нараховувало тоді близько 200 чоловік. З плином часу населення збільшувалося і постало питання про побудову більш просторої церкви, яка б могла помістити всіх бажаючих. 1800-1811 роках збирали гроші на муровану церкву. Землю виділили родини Сабадошів і Кришеник (Маринuвський) у місцевості Покрубо, неподалік дерев'яної церкви.
Спроектував церкву відомий закарпатський філософ, історик, літератор - священик Василь Довгович (1783-1849рр.), який тоді служив на приході сусіднього села Довгого (1811-1824рр). Можна з певністю сказати, що будівництво велося під його безпосереднім керівництвом та наглядом. За народними переказами відомо, що храм будували майстри "тальяни" – італійці. За іншою версією, цю роботу виконали майстри із м. Кромпахи (Східна Словаччина) брати Поленчіки Іван, Мартин та Степан, які за виконану роботу дістали від села землю на якій осіли і від них пішов рід Полончаків.
------------
Издавна под горой Дальний Клубук были деревянная церковь и монастырь, потому и местность называется Монастырец. С 1751 года известна деревянная церковь Иоанна Предтечи, покрытая соломой, в плохом состоянии, с двумя колоколами. Село насчитывало тогда около 200 человек. С течением времени население увеличивалось и встал вопрос о построении более просторной церкви, которая могла вместить всех желающих. 1800-1811 годах собирали деньги на каменную церковь. Землю выделили семьи Сабадоша и Кришеник (Маринuвський) в местности Покрубо, неподалеку деревянной церкви.
Спроектировал церковь известный закарпатский философ, историк, литератор - священник Василий Довгович (1783-1849рр.), который тогда служил на приходе соседнего села Довгого (1811-1824рр). Можно с уверенностью сказать, что строительство велось под его непосредственным руководством и наблюдением. По народным преданиям известно, что храм строили мастера "тальяны" - итальянцы. По другой версии, эту работу выполнили мастера из г. Кромпахи (Восточная Словакия) братья Поленчики Иван, Мартин и Степан, которые за выполненную работу получили от села землю на которой осели и от них пошел род Полончакив.







Будівництво тягнулося близько 10-ти років і закінчилося у 1824 році, про що свідчить дата вибита над вхідними дверми (зараз її уже майже не видно). А коли храм був готовий, то розчулені люди цілий день молилися на колінах. Із старої дерев'яної церкви перенесли до нової 2 дзвони, іконостас, книги та ін. За час будівництва змінилися два духівники. Підготовка до будівництва почалася ще у кінці XVIII століття за пароха о.Михайла Бабурнича. Община відправила декількох авторитетних односельців для збору коштів у інші села. Як згадують старожили, добровільно визвалися йти збирати гроші два брати із родини Темрьо, які служили кураторами в церкві. І не було від них ніякої вістки протягом довгого часу. Уже думали, що з ними щось трапилось та на щастя повернулися живі-здорові із великою сумою. Інший переказ розповідає, що одного чоловіка не було дуже довгий час і всі думали, що десь загинув. Та він повернувся через 6 років (!) і приніс повний черес (широкий поясний ремінь із шкіри) грошей.
------------
Строительство тянулось около 10-ти лет и закончилось в 1824 году, о чем свидетельствует дата выбитая над входной дверью (сейчас ее уже почти не видно). А когда храм был готов, то растроганые люди целый день молились на коленях. Из старой деревянной церкви перенесли в новую 2 колокола, иконостас, книги и др. За время строительства сменились два духовника. Подготовка к строительству началась еще в конце XVIII века при священнике о.Михаиле Бабурниче. Община отправила нескольких авторитетных односельчан для сбора средств в другие села. Как вспоминают старожилы, добровольно вызвались идти собирать деньги два брата из семьи Темрьо, которые служили кураторами в церкви. И не было от них никакой вести в течение долгого времени. Уже думали, что с ними что-то случилось и к счастью вернулись живы-здоровы с большой суммой. Другое предание рассказывает, что одного человека не было очень долгое время и все думали, что где-то погиб. Но он вернулся через 6 лет (!) и принес полный пояс (широкий поясной ремень из кожи) денег.







Офіційний документ підтверджує, що на 1801 рік стояла ще дерев'яна церква, але вже заготовили матеріал на будівництво нової. Для цього потрібно було ще 800 ринських від держави, а всю "роботу ручну і возову вірники безплатно дають". Це була традиційна базилічна однонавна церква розмірами (внутрішні) 14.10 х 7.90 м., з абсидами по обидва боки нави, перекритої арковими склепіннями. Фасади нави (неф) мали по три вікна. Вівтарна частина (святилище) має заокруглену східну стіну і по вікнові на кожному фасаді. Крім головних вхідних дверей на західній стороні, були ще одні двері на північній стіні. Вежа стоїть на окремому фундаменті і примикає до західного фасаду храму. Вона була триярусна, завершена бароковим ансамблем форм – шатро із зрізаними ребрами, восьмигранна баня (купол), глухий ліхтарик і над ним шатрик з маківкою. У нижньому ярусі над дверима було кругле вікно з датою спорудження церкви під ним. Другий ярус мав одне прямокутне вікно на західному фасаді, а верхній – по арковому вікнові на всіх чотирьох стінах. Профільований карниз завершував стіну нави і відділяв перший ярус вежі.
------------
Официальный документ подтверждает, что на 1801 год стояла еще деревянная церковь, но уже заготовили материал на строительство новой. Для этого нужно было еще 800 гульденов от государства, а всю "работу ручную и тележную верующие бесплатно дают". Это была традиционная базиличная однонефная церковь размерами (внутренние) 14.10 х 7.90 м., С абсидами с обеих сторон нефа, перекрытая арочными сводами. Фасады нави (неф) имели по три окна. Алтарная часть (святилище) имеет закругленную восточную стену и по окнам на каждом фасаде. Кроме главных входных дверей на западной стороне, были еще одни двери на северной стене. Башня стоит на отдельном фундаменте и примыкает к западному фасаду храма. Она была трехъярусная, завершена барочным ансамблем форм - шатер со срезанными ребрами, восьмигранная баня (купол), глухой фонарик и над ним шатрик с куполом. В нижнем ярусе над дверью было круглое окно с датой сооружения церкви под ним. Второй ярус имел одно прямоугольное окно на западном фасаде, а верхний - по арочному окну на всех четырех стенах. Профилированный карниз завершал стену нефа и отделял первый ярус башни.







Стіни були кам'яні, а склепіння - з цегли. Хори зроблені з дерева. Панування заокруглених ліній у плані церкви засвічують певний вплив барокового стилю. Зовні декорування стін було доволі скупим. Білі смуги акцентували всі кути храму та членували стіни на секції з вікнами. Особливістю була добротна кладка склепінь та деякі барокові елементи характерні для церков у сусідніх селах. Розмалювали церкву "поляки" (галичани (?)) і також за це дістали землю. 14 серпня 1838 року церковний уряд призначає парохом у с. Заднє священика о.Іоанна Паппа, з іменем якого і пов'язується відкриття у 1841 році церковно – приходської школи, в якій першим учителем був Олександр Зейкан із села Імстичева. У 1867 році на запросини місцевого священика о. Іоанна Паппа у село прибули брати Когоденчаки Томфіль, Корнель та Модест. Переказують, що вони були десь із Словаччини. Ці майстри – різьбярі і зробили новий іконостас та інші дерев'яні роботи. Після закінчення робіт вони осіли у селі, та ще й забрали до себе двох своїх сестер. Як згадують старожили, найдовше жив Томфіль, який славився доброю бондарською роботою. Робив різні кадки, бочки та інше. Зробивши наприклад бочку, то для провірки міцності її спускали з гори. Помер Томфіль у 1916 році.
------------
Стены были каменные, а своды - из кирпича. Хоры сделаны из дерева. Господство закругленных линий в плане церкви свидетельствуют определенное влияние барочного стиля. Внешнее декорирования стен было довольно скупым. Белые полосы акцентировали все углы храма и членили стены на секции с окнами. Особенностью была добротная кладка сводов и некоторых барочных элементы характерных для церквей в соседних селах. Разрисовали церковь "поляки" (галичане (?)) и тоже за это получили землю. 14 августа 1838 года церковный уряд назначает священником в с. Заднее о.Иоанна Паппа, с именем которого и связывается открытие в 1841 году церковно - приходской школы, в которой первым учителем был Александр Зейкан из села Имстичева. В 1867 году по приглашению местного священника о. Иоанна Паппа в село прибыли братья Когоденчакы Томфиль, Корнель и Модест. Говорят, что они были откуда-то из Словакии. Эти мастера - резчики и сделали новый иконостас и другие деревянные работы. После окончания работ они осели в деревне, да еще и забрали к себе двух своих сестер. Как вспоминают старожилы, дольше жил Томфиль, который славился хорошей Бондарской работой. Делал разные кадки, бочки и другое. Сделанную например бочку, для проверки прочности спускали с горы. Умер Томфиль в 1916 году.







За свідченням жителя села, художника - іконописця, який розписав більше 40 церков у краї, Івана Андрішки, стиль, яким розмальовано іконостас належить знаменитому художнику Фердинанду Видра. Коли на поч. 50-х років забирали іконостас, то на задній стіні був надпис на угорській мові: "Розмальовано 1910 " і підпис. На початку століття общиною було закуплено ще два дзвони і тепер їх уже налічувалося 4 штуки. Під час першої світової війни, у 1917 році, військовою владою було реквізовано два дзвони у переплавку на метал. Залишився малий дзвоник з 1790 року, та новий з 1911 року відлитий у м. Темешоара на фабриці Антона Новотні. (До речі, держава так і не розрахувалася з общиною за реквізовані дзвони). 7 квітня 1920 року село, яке тоді нараховувало 1640 чоловік, повністю перейшло на православне віросповідання. Першим священиком став о. Андрій Рацин. У грудні 1921 року, на кошти тодішнього церковного дяка Івана Сабадоша було зроблено дияконські двері (вони є атрибутом іконостаса). На лівих дверях залишився надпис: "Іоанн Сабадошь вь славу Божію поставилъ сія двери декембра года 1921." У 1927 році у судовому порядку від сільської общини храм було забрано і передано греко-католикам, яких ледве нараховувалося 20 чоловік (в основному приїжджі вчителі).
------------
По свидетельству жителя села, художника - иконописца, который расписал более 40 церквей в крае, Ивана Андришко, стиль, которым разрисован иконостас принадлежит знаменитому художнику Фердинанду Выдра. Когда в начале 50-х годов забирали иконостас, то на задней стенке была надпись на венгерском языке: "Разрисованная 1910" и подпись. В начале века общиной было закуплено еще два колокола и теперь их уже насчитывалось 4 штуки. Во время первой мировой войны, в 1917 году, военной властью были реквизированы два колокола в переплавку на металл. Остался маленький колокольчик с 1790 года и новый с 1911 года отлитый в г. Темешоара на фабрике Антона Новотны. (Кстати, государство так и не рассчиталась с общиной за реквизированы колокола). 7 апреля 1920 село, тогда насчитывало 1640 человек, полностью перешло на православное вероисповедание. Первым священником стал о. Андрей Рацин. В декабре 1921 года на средства тогдашнего церковного дьяка Ивана Сабадоша были сделано диакоские двери (они являются атрибутом иконостаса). На левой двери осталася надпись: "Иоанн Сабадоша въ славу Божию поставилъ сия двери декембра года 1921". В 1927 году в судебном порядке от сельской общины храм забрали и передали греко-католикам, которых едва насчитывалось 20 человек (в основном приезжие учителя).







З приходом совєтської влади у жовтні 1944 року, греко-католицька церква перестає діяти, бо учителі майже всі виїхали. А щоб храм не пустував, то в ньому почергово проводилося богослужіння. Із створенням у 50-х роках колгоспу храм перетворили на склад, віддавши перед тим у монастир села Теребля іконостас. А коли був ліквідований і монастир, то його перенесли до сільської церкви, де він і зараз продовжує виконувати свої функції. 11 жовтня 1962 року храм зняли із реєстрації, а невдовзі з нього скинули хрести та здерли покрівельний матеріал. Колись то міцні склепіння впали під натиском природи і зараз в середині лиш рясна поросль, яка захоплює життєвий простір та могильні хрести, мабуть з безгоспних могил сусіднього цвинтаря. Церква поступово руйнується під дією природних сил і нікому до неї немає діла, лише багата історія ще підтримує інтерес нечастого туриста, який відвідує цей віддалений закуток Закарпаття ...
------------
С приходом советской власти в октябре 1944 года, греко-католическая церковь перестает действовать, ибо учителя почти все уехали. А чтобы храм не пустовал, то в нем поочередно проводилось богослужения. С созданием в 50-х годах колхоза храм превратили в склад, отдав перед этим в монастырь села Теребля иконостас. А когда был ликвидирован и монастырь, то его перенесли в сельскуй церквь, где он и сейчас продолжает выполнять свои функции. 11 октября 1962 храм сняли с регистрации, а вскоре из него сбросили кресты и содрали кровельный материал. Когда то крепкие своды пали под натиском природы и сейчас в середине лиш обильная поросль, которая захватывает жизненое пространство да могильные кресты, видимо с бесхозных могил соседнего кладбища. Церковь постепенно разрушается под действием природных сил и никому до неё нет дела, лишь богатая история еще поддерживает интерес нечастого туриста, посещающего этот отдаленный закуток Закарпатья...










Джерела/источники:
books.google.com.ua
pslava.info
zakarpattya.net.ua
uk.wikipedia.org


Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проекта. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка. Monobank (5375 4141 0020 4055) одержувач - Максим Рітус.

Дякую всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проекту "Українські Архитектурні Пам'ятки . Спадщина".
—————
Если Вы имеете желание, и самое главное имеете на это возможность, то можете присоединиться к финансированию проекта. Нам очень приятна и дорога Ваша поддержка. Monobank (5375 4141 0020 4055) - получатель Максим Ритус.

Благодарим всем не равнодушным к нашему Архитектурному наследию и нашему проекту "Украинские Архитектурные Достопримечательности. Наследие".





ну как то так =))