m_a_d_m_a_x (m_a_d_m_a_x) wrote,
m_a_d_m_a_x
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Приборжавське. Церква Василя Довговича (Покрови).

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

нагадую, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...

Ця пам'ятка, той рідкісний випадок, коли тексту набагато більше ніж візуального ряду. Найчастіше, як раз навпаки, відомостей катастрофічно мало або зовсім немає. І так, поїхали ...



ПРИБОРЖАВСЬКЕ (до 1960 р. Заднє) - село в Іршавському районі), за 16 км від райцентру. Населення 3500 чол. Площа 370 га. Ще здавна люди знали про багаті поклади вапняку у місцевому урочищі Звисний. Кажуть. що тут випалювали вапно для будівництва Мукачівського замку. Ці робітники і заснували майбутнє село. Керували ними монахи-спеціалісти, що знали секрети отримання доброго вапна. Вони заклали собі окремо невеликий скит, за яким село отримало назву Монастирець. Перша згадка 1378 року, коли королева Єлизавета подарувала село своїм воїнам Яношу, Шандору i Іштвану. Два з них оселилися на лісовій галявині, а третій - під горою, нижче за течією. Урочище, де поселился два брати, звалося Свинка (тепер це урочище в селі Довге), а там, де жив третій брат - Заднє або Дворище. У 1409 році князь Карпатської Русі Ф.Корятович подарував село родині Довгаїв.

Ведір Корятович (з роду Кориятовичів)






Здавна під горою Дальній Клубук були дерев'яна церква і монастир, тому та місцевість зветься Монастирець. З 1751 року відома дерев'яна церква Іоана Предтечі, вкрита соломою, у поганому стані, з двома дзвонами. Село нараховувало тоді близько 200 чоловік. З плином часу населення збільшувалося і постало питання про побудову більш просторої церкви, яка б могла помістити всіх бажаючих. 1800-1811 роках збирали гроші на муровану церкву. Землю виділили родини Сабадошів і Кришеник (Маринuвський) у місцевості Покрубо, неподалік дерев'яної церкви.
Спроектував церкву відомий закарпатський філософ, історик, літератор - священик Василь Довгович (1783-1849рр.), який тоді служив на приході сусіднього села Довгого (1811-1824рр). Можна з певністю сказати, що будівництво велося під його безпосереднім керівництвом та наглядом. За народними переказами відомо, що храм будували майстри "тальяни" – італійці. За іншою версією, цю роботу виконали майстри із м. Кромпахи (Східна Словаччина) брати Поленчіки Іван, Мартин та Степан, які за виконану роботу дістали від села землю на якій осіли і від них пішов рід Полончаків.







Будівництво тягнулося близько 10-ти років і закінчилося у 1824 році, про що свідчить дата вибита над вхідними дверми (зараз її уже майже не видно). А коли храм був готовий, то розчулені люди цілий день молилися на колінах. Із старої дерев'яної церкви перенесли до нової 2 дзвони, іконостас, книги та ін. За час будівництва змінилися два духівники. Підготовка до будівництва почалася ще у кінці XVIII століття за пароха о.Михайла Бабурнича. Община відправила декількох авторитетних односельців для збору коштів у інші села. Як згадують старожили, добровільно визвалися йти збирати гроші два брати із родини Темрьо, які служили кураторами в церкві. І не було від них ніякої вістки протягом довгого часу. Уже думали, що з ними щось трапилось та на щастя повернулися живі-здорові із великою сумою. Інший переказ розповідає, що одного чоловіка не було дуже довгий час і всі думали, що десь загинув. Та він повернувся через 6 років (!) і приніс повний черес (широкий поясний ремінь із шкіри) грошей.







Офіційний документ підтверджує, що на 1801 рік стояла ще дерев'яна церква, але вже заготовили матеріал на будівництво нової. Для цього потрібно було ще 800 ринських від держави, а всю "роботу ручну і возову вірники безплатно дають". Це була традиційна базилічна однонавна церква розмірами (внутрішні) 14.10 х 7.90 м., з абсидами по обидва боки нави, перекритої арковими склепіннями. Фасади нави (неф) мали по три вікна. Вівтарна частина (святилище) має заокруглену східну стіну і по вікнові на кожному фасаді. Крім головних вхідних дверей на західній стороні, були ще одні двері на північній стіні. Вежа стоїть на окремому фундаменті і примикає до західного фасаду храму. Вона була триярусна, завершена бароковим ансамблем форм – шатро із зрізаними ребрами, восьмигранна баня (купол), глухий ліхтарик і над ним шатрик з маківкою. У нижньому ярусі над дверима було кругле вікно з датою спорудження церкви під ним. Другий ярус мав одне прямокутне вікно на західному фасаді, а верхній – по арковому вікнові на всіх чотирьох стінах. Профільований карниз завершував стіну нави і відділяв перший ярус вежі.







Стіни були кам'яні, а склепіння - з цегли. Хори зроблені з дерева. Панування заокруглених ліній у плані церкви засвічують певний вплив барокового стилю. Зовні декорування стін було доволі скупим. Білі смуги акцентували всі кути храму та членували стіни на секції з вікнами. Особливістю була добротна кладка склепінь та деякі барокові елементи характерні для церков у сусідніх селах. Розмалювали церкву "поляки" (галичани (?)) і також за це дістали землю. 14 серпня 1838 року церковний уряд призначає парохом у с. Заднє священика о.Іоанна Паппа, з іменем якого і пов'язується відкриття у 1841 році церковно – приходської школи, в якій першим учителем був Олександр Зейкан із села Імстичева. У 1867 році на запросини місцевого священика о. Іоанна Паппа у село прибули брати Когоденчаки Томфіль, Корнель та Модест. Переказують, що вони були десь із Словаччини. Ці майстри – різьбярі і зробили новий іконостас та інші дерев'яні роботи. Після закінчення робіт вони осіли у селі, та ще й забрали до себе двох своїх сестер. Як згадують старожили, найдовше жив Томфіль, який славився доброю бондарською роботою. Робив різні кадки, бочки та інше. Зробивши наприклад бочку, то для провірки міцності її спускали з гори. Помер Томфіль у 1916 році.







За свідченням жителя села, художника - іконописця, який розписав більше 40 церков у краї, Івана Андрішки, стиль, яким розмальовано іконостас належить знаменитому художнику Фердинанду Видра. Коли на поч. 50-х років забирали іконостас, то на задній стіні був надпис на угорській мові: "Розмальовано 1910 " і підпис. На початку століття общиною було закуплено ще два дзвони і тепер їх уже налічувалося 4 штуки. Під час першої світової війни, у 1917 році, військовою владою було реквізовано два дзвони у переплавку на метал. Залишився малий дзвоник з 1790 року, та новий з 1911 року відлитий у м. Темешоара на фабриці Антона Новотні. (До речі, держава так і не розрахувалася з общиною за реквізовані дзвони). 7 квітня 1920 року село, яке тоді нараховувало 1640 чоловік, повністю перейшло на православне віросповідання. Першим священиком став о. Андрій Рацин. У грудні 1921 року, на кошти тодішнього церковного дяка Івана Сабадоша було зроблено дияконські двері (вони є атрибутом іконостаса). На лівих дверях залишився надпис: "Іоанн Сабадошь вь славу Божію поставилъ сія двери декембра года 1921." У 1927 році у судовому порядку від сільської общини храм було забрано і передано греко-католикам, яких ледве нараховувалося 20 чоловік (в основному приїжджі вчителі).







З приходом совєтської влади у жовтні 1944 року, греко-католицька церква перестає діяти, бо учителі майже всі виїхали. А щоб храм не пустував, то в ньому почергово проводилося богослужіння. Із створенням у 50-х роках колгоспу храм перетворили на склад, віддавши перед тим у монастир села Теребля іконостас. А коли був ліквідований і монастир, то його перенесли до сільської церкви, де він і зараз продовжує виконувати свої функції. 11 жовтня 1962 року храм зняли із реєстрації, а невдовзі з нього скинули хрести та здерли покрівельний матеріал. Колись то міцні склепіння впали під натиском природи і зараз в середині лиш рясна поросль, яка захоплює життєвий простір та могильні хрести, мабуть з безгоспних могил сусіднього цвинтаря. Церква поступово руйнується під дією природних сил і нікому до неї немає діла, лише багата історія ще підтримує інтерес нечастого туриста, який відвідує цей віддалений закуток Закарпаття ...










Джерела:
books.google.com.ua
pslava.info
zakarpattya.net.ua
uk.wikipedia.org


Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проекта. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проекту: на експедиції і існування блогу та файлосховища.

Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проекту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.



Технічний партнер проекту:
авторизований роздрібний магазин DJI - dji-kyiv.com






ну як то так =))
Tags: дзвіниця, колокольня, руина, руїна, церква, церковь
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments