m_a_d_m_a_x (m_a_d_m_a_x) wrote,
m_a_d_m_a_x
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Великий Любень. Палац Бруницьких.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...



Любінь Любінем був не завжди. Колись поселення на берегах Верещиці називалося Любинегородом (прозоро натякаючи на свій міський статус) або Любинцем. Історики стверджують, що за документами поселення було відоме вже в ХІІІ ст. А ще історики стверджують, що було колись тут, між ставків і мочарів, князівське давньослов’янське укріплення, оточене валом і ровом. З істориками ми сперечатись не будемо, їм видніше. Тим більше, все, що від тієї дерев’яно-земляної фортеці лишилося, – назва урочища Замчисько поблизу місцевого ставка. Було ще й городище в урочищі Вали, та його ревні хлібороби розрівняли бульдозерами в кінці 1980-х рр.








 
Та і як тут прожити без замку, коли татари, як ті шуліки, грабують околиці? Ворожі навали і феодальні міжусобні війни завдавали поселенню великих спустошень і руйнувань. Це тривало і після загарбання Галицької землі польськими та литовськими феодалами у XIV столітті.
У 1624 і 1648 роки Любінь було зруйновано вщент, а населення погнали в ясир. Так-так, вже Любінь, а не Любинегород. Поділ одного міста на дві окремі територіальні одиниці – Любінь Великий і Любінь Малий – відбувся в середні XV ст. Так вони й дотепер існують - паралельно.










 
Сплюндрований татарами замок відродився в другій половині XVII ст. вже як палацова резиденція, навколо якої було насаджено парк. У парку висадили екзотичні для Галичини платани і модрини. Начебто вони - як і тристалітні тополі - все ще були у парку в середині ХХ століття.
Власників цього райського куточка було чимало: то Парави (їм Любінь дарував ще король Владислав Ягайло, але рід дуже швидко згас), то Вільчеки гербу Poraj (з другої половини XV ст.), то Гумецькі (ІІ половина XVII - XVIII ст.), то Свідзинські (ці містечко отримали від останньої з Гумецьких, Анни, котра була їхньою родичкою)... Від Свідзинських ключ досить швидко дістався Яблоновським - першим з власників з цього роду був відомий своїми мемуарами учасник повстання 1831 р. Людвік Яблоновський (1810-1887).











В середині ХІХ ст., після скасування панщини на теренах тодішньої Австрії, Любенем, Людвік продає любенський ключ молодому єврейському підприємцю Костянтину Бруннеру (1820-1890), який розбагатів на експлуатації «галицької Каліфорнії» — нафтових промислів Борислава. (Останнім власником маєтку аж до вересня 1939 р. був його син Адольф Бруницький (1857-1941).
 Все було в промислового магната (і ставок, і млинок, і гуральня з цегельнею), для щастя ж не вистачало дрібнички – шляхетного походження. Довелося приймати католицизм і без найменшого докору сумління купувати у найяснішого цісаря баронський титул – щоб сусіди, бува, не сміялися. А що, нормальна мораль для капіталіста - гроші. мовляв, здатні на все. Так ділок Бруннер став бароном Бруницьким.
 Відбулося це якраз у середині минулого століття, капіталіст-барон усякими правдами і неправдами заволодів переважною більшістю земельних угідь, лісами, прибрав до своїх рук рибний став, водяний млин, збудував ґуральню та цегельню.











Зацікавленість джерелами Любеня відобразилась у численних документах з різних епох, а от старому панському двору пощастило з бібліографією значно менше. В своїх "Щоденниках" Людвік Яблоновський кілька разів згадує палац в Любені - і називає його навіть "замком". Але подробиць годі шукати - все, що є, то це згадки про те, що родичі жили тут на широку ногу і що маєток був величезним. Коротенька згадка про любенський замок є у львівському часописі за 1877 р. - але в ті часи містечко належало вже Бруницьким, тому дізнатися, яким був двір в часи Яблоновських і раніше, майже неможливо.









Відомо, що колись парадний вхід до палацу був з короткої його лівої сторони - і Бруницькі перенесли його на теперішнє місце лише в 1920-х рр. Тоді ж було змінено й під'їзд до будівлі. Таким чином, єдина частина палацу, яка збереглася майже без перебудов - його тильна частина. В 1909-1910 р. резиденцію Бруницьких декорував відомий майстер того часу Пьотр Віталіс Харасімович зі Львова (Piotr Witalis Harasimowycz). Серед декоративних елементів можна відмітити герби Бруницьких (з левом) і Шимановських (Korwin) під баронською короною.
Роман Афтаназі, який взагалі чомусь вважає. що палац не пережив Другої світової війни, оперуючи лише фотографіями, зробленими в 1930-х роках, висловлює сумнів щодо того, що в замочку (він називає споруду саме так) є щось з XVII ст.
Багатим декором відзначались інтер'єри палацу, але після Другої світової війни та недавньої реставрації майже все внутрішнє оздоблення втрачено.









Відомо, що до 1914 року палац був умебльований цікавими, дуже цінними меблями - скажімо, білі лаковані французькі меблі та два позолочених комоди містилися у бальній залі, декорованій у стилі Людовіка XV. В залі висіла велика кришталева люстра, був і балкончик для оркестру. Майже всю підлогу вкривав килим з малюнком в квіти. На одній зі стін висів гобелен на теми грецької міфології. Також в приміщенні був великий груповий портрет королеви Марисеньки з синами Якубом, Олександром і Констянтином та дочкою Терезою Кунегундою на фоні бюста Яна ІІІ Собєського.











Салон в палаці було вмебльовано більш новими меблями в різних стилях - скажімо, були крісла з темного дерева оббиті шкірою. В буфетах до 1939 р. зберігалося чимало порцеляни з гербами Водзицьких, старовинного срібла і скла. Бібліотечні шафи були виконані з темного дерева. Бібліотека налічувала понад 1000 томів польською, англійською, німецькою і французькою мовами.
Парк навколо палацу був облаштований на французький (регулярний) манер. Тут були гарно доглянуті газони, а кущі підстригали в різні цікаві фігури. Стояли в парку низькі колони з вазами для квітів. Костянтин Бруницький дбайливо піклувався про рослини з парку, для найбільш теплолюбивих навіть збудував оранжерею. В припалацовому саду була невелика каплиця, яка зараз на территорії спиртового заводу і до якої попасти неможна =(

декілька кадрів з середини








Після другої світової війни в який палац був пошкодженний, він продовжував руйнуватися. Якиїсь то роботи по спасінню палацу почались на рубежі 2002 року. У 2006-2010 роки - ремонт проводився на гроші швейцарського мецената Роберта Гоца, що виділів кошти на ремонт палацу, а також кошті, виділені з місцевого бюджету. Кажуть, автентика втрачена абсолютно. Тепер у палаці міститься один із корпусів Великолюбінської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату. Всередині чисто і охайно, дарма що не лишилося й сліду від колишньої баронської розкоші.

А так палац виглядав в січні 2002 року




ну і пара кадрів з початку століття




Джерело:
https://www.castles.com.ua/lubin.html
https://uk.wikipedia.org/wiki/Палац_Бруницьких_(Великий_Любінь)

Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проекта. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проекту: на експедиції і існування блогу та файлосховища.

Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проекту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.


Підписуйтесь на стронки проекту на:

Patreon
Twitter
Telegram
Instagram


Технічні партнери проекту:
авторизований роздрібний магазин DJI - dji-kyiv.com


найпрофесійніший сервис DJI в Україні


та


хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.




ну як то так =))
Tags: Львовщина, Львівщина, дворец, палац
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments