m_a_d_m_a_x (m_a_d_m_a_x) wrote,
m_a_d_m_a_x
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Струсів. Палац.



Велике село в Теребовлянському районі, бувше містечко, яке розкинулося на правому березі річки Серет в 28 км від Тернополя. Від Теребовлі - 7 км. Заселили цей п'ятачок землі люди ще за палеоліту, а в ХІ-ХІІІ ст. тут було давньоруське поселення. Воно й зрозуміло: по-перше, тут гарно, по-друге, затишно і відносно безпечно. Крутий лівий берег Серету був природнім заслоном від ворогів. До кінця XV ст. цей населений пункт називався Підбогородичне - на честь церкви Богородиці.
В 1434 р. село Підбогородичне (або – за іншими даними – Підбогородичин) потрапило у власність Януша Кердея з Оринина.











Назву своє поселення змінило на Струсів на початку XVI ст. – за прізвищем нового власника села. Відомо, що над урочищем Чортова Дебра (це – мальовнича місцина зліва від дороги, там зараз – прекрасна відбудована барокова каплиця з критим металом дахом) – так от, у цьому урочищі був укріплений замок. Із заходу містечко захищали від зайд оборонні мури між двома раменами петлі Серету.  Залишки валів та ровів можна простежити тут і дотепер, та рештки кам‘яних укріплень було розібрано ще у ХІХ ст. за наказом тогочасної власниці села. Пішли ці рештки на палац та на високі кам‘яні паркани, яких так багато в центрі села. Більше з історії тут.









В останнього з роду Струсів, галицького старости Миколая Струся (помер в 1627 р.) було дві дочки. Старша, Гелена, в першому заміжжі була дружиною Валентія Олександра Калиновського. В цьому шлюбі мала дочку Зофію, яка у якості приданого при шлюбі з Станіславом Реверою Потоцьким отримала Струсів. Праправнук Ревери, Станіслав Щенсний Потоцький (угу, "Софіївка"), перебираючись до своєї нової столиці в Тульчині, близько 1780 р. продав Струсів Лянцкоронським. Бездітні Лянцкоронські записали Струсів з навколишніми полями (а.к.а. Панталиха) свому хреснику Володимиру Баворовському (1825-1901). В кінці ХІХ ст. Баворовський продав цю місцевість своєму родичу Юзефу Голуховському (1861-1917). Від нього Струсів успадкувала його дочка Марія (народилась в 1895 р.), заміжня з львівським воєводою Петром Дунін-Борковським (1890-1946).







Тепер після цього калейдоскопу імен спробуємо розібратися, чий же палац ховається за велетенським греко-католицьким храмом в Струсові, посеред старого парку? Палац в стилі класицизму, ймовірно, звели наприкінці XVIII ст. Лянцкоронські. Ім'я архітектора не збереглося. Так як родинні перекази пов'язували з будівництвом зодчого Франческо Боффо (Francesco Boffo), автора палацу в Чорномині, не можна виключати й версію про те, що споруда виникла набагато пізніше кінця XVIII ст. (Чорноминський палац на Вінниччині зводили в 1810-1820 рр.).











Палац з дороги вже не видно. Доведеться обходити греко-католицьку церкву і радянських часів корпуси інтернату, минати пустий-пустісенький басейн і спортмайданчик, і вже там, за деревами... Ну, побачите. Розташована будівля вдало: на невеликому підвищенні.











Вже в часи Баворовських фронтон палацу прикрасив герб родини - Прус ІІ. Парковий фасад завдяки рельєфу був значно вищим за парадний. Диво дивне, та балюстрада палацу, про яку Роман Афтаназі пише в минулому часі (як і взагалі про палац) непогано дожила до ХХІ століття.











В центрі планування першого поверху був великий салон, від якого тягнулися репрезентаційні кімнати. Всього палац налічував 36 помешкань. В правому крилі розташовувалась домова каплиця.
За подільськими тогочасними технологіями, палац мав опалення (тепло поступало від гарячого повітря через систему труб). Виходи для труб було облаштовано в камінах, декоративних грубках або просто в стінах. Парадні сходи були прикрашені поручнями з кутої бронзи. Все-все дерев'яне, від віконних рам і до двох велетенських креденсів, від столів і крісел і аж до більярдних київ, було виготовлено з ясеня з інтарсіями з рожевого (червоного?) дерева. Крісла в їдальні і кабінеті були оббиті шкірою.











Всі ці відносно скромні інтер'єри змінилися в часи Голуховського. Стіни оббили адамаском (кожна кімната мала свій колір), стелю прикрасили ліпленням, люстри завезли кришталеві. Світла не вистачає? До ваших послуг двометрові канделябри, які стояли на підлозі. З якоїсь іншої резиденції в Струсів навіть доставили старовинний "порцеляновий" п'єц. Один салон умеблювали в стилі Людовіка XV. Практично всі ці розкоші зникли в часи Першої світової, коли струсівський палац було пограбовано.





герба вже нема =(








Від палацу каштанова алея вела до парку, котрий розташувався в вигині Серету. Вглиб парку вела липова алея. Через місток понад Серетом можна було потрапити до оранжереї. В парку було кілька клумб, на меншій розташовувався сонячний годинник. Зараз в парку все ще можна побачити кілька старих дерев. Про парк чудово сказав Василь Бурма у книзі "Берегами Серету" (Львів, "Каменяр", 1979): "Серет тут неквапливий, але шумний. Річка робить півколо, повератючи вправо. На кінчику цього невеликого язика розмістився старий струсівський парк. Років 70-80 тому тут був, мабудь, і справді клаптик раю, та дві світові війни, які спустошливо пройшли по Струсову, понівечили прекрасний зелений масив". 


декілька старих фото










Джерела:
castles.com.ua
zamky.com.ua
fotopolska.eu
polona.pl




ну как то так =))
Tags: Тернопольщина, Тернопілля, взгляд с небес, дворец, палац, погляд з небес
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments