m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Сатанів.Свято-Троїцький монастир/Наследие. Сатанов. Свято-Троицкий монастырь.



Свято-Троїцький монастир розташований у Сатанівській (колись Монастирській) слобідці, що знаходиться за кілька кілометрів від самого селища Сатанів. Високу монастирську гору, на якій бовваніє дзвіниця та виблискує баня церкви, видно з самого містечка.
—————
Свято-Троицкий монастырь расположен в Сатановской (когда Монастырской) слободке, что находится в нескольких километрах от самого поселка Сатанов. Высокую монастырскую гору, на которой виднеется колокольня и сверкает купол церкви, видно из самого города.













Фундаторами монастиря вважають лаврських ченців, які втекли зі спаплюженого Батиєм Києва. Є також легенда, згідно з якою Сатанівський монастир ще давніший. Мовляв, якийсь чернець з Афону поселився тут ще за півстоліття до Володимирового хрещення України-Русі й жив тут у печерах відлюдником.
—————
Основателями монастыря считают лаврских монахов, бежавших из оскверненного Батыем Киева. Есть также легенда, согласно которой Сатановский монастырь еще древнее. Мол, некий монах с Афона поселился здесь еще за полвека до Владимирова крещения Украины-Руси и жил здесь в пещерах отшельником.













Дійсно, Свято-Троїцький монастир, як і личить поважній обителі, починався з печер. Правда, на відміну від Київських, місцеві
печери частково природні. Спочатку це був грот-карниз з кількома мініатюрними печерками, в яких і жили перші насельники. Потім уздовж карнизу, що нависав над печерами, вимурували стіну. Вийшла ціла підземна, а точніше «підскельна» система з довгого коридора, невеличких келій і підземної церкви. Не виключено, що до приходу ченців печери використовували як капище язичники. Пізніше, коли ченці облаштувалися на поверхні, про печери не забули. У підземній церкві продовжувалися (і продовжуються досі) відправи. За свою багатовікову історію монастир устиг побути і православним, і греко-католицьким (Чину св. Василія Великого) і знову православним. Був він і чоловічим, і жіночим.
—————
Действительно, Свято-Троицкий монастырь, как и подобает солидной обители, начинался с пещер. Правда, в отличие от Киевских, местные пещеры частично природные. Сначала это был грот-карниз с несколькими миниатюрными пещерками, в которых и жили первые насельники. Затем вдоль карниза, что нависал над пещерами, соорудили стену. Вышла целая подземная, а точнее «подскальная» система из длинного коридора, небольших келий и подземной церкви. Не исключено, что до прихода монахов пещеры использовали как капище язычники. Позже, когда монахи обосновались на поверхности, о пещерах не забыли. В подземной церкви продолжались (и продолжаются до сих пор) службы. За свою многовековую историю монастырь успел побыть и православным, и греко-католическим (Ордена св. Василия Великого) и снова православным. Был он и мужским, и женским.













Крім печер, до нашого часу дійшла ще мурована церква Св. Трійці (XVII ст.), рештки центрального корпусу з високою триярусною дзвіницею і масивна вежа монастирської брами (все XVIIІ ст.) Брама, щоправда, втратила другий поверх, та не зберігся дуже гарний барочний портал. Найбільших руйнувань монастир зазнав у 60-70-х роках ХХ ст., коли комуністична влада перетворила його на каменоломню. Тоді розібрали фортечні мури двометрової товщини, що його оперізували, та частково головний корпус та верхні яруси брами. З монастирського каміння в сусідніх колгоспах будували корівники.
Сьогодні про Сатанівський Свято-Троїцький монастир мало хто й знає поза межами Городоцького району. А свого часу це був знаний духовний та просвітницький центр, який підтримував активні відносини з найповажнішими монастирями православного світу. Вихідцем зі Свято-Троїцького монастиря був відомий просвітник Арсентій Сатанівський — під час церковної реформи за дорученням патріарха Никона, він керував виправленням богослужебних книг, по яких досі ведеться служба у всіх православних храмах України, Білорусії та Росії.
—————
Кроме пещер, до нашего времени дошла еще каменная церковь Св. Троицы (XVII в.), Остатки центрального корпуса с высокой трехъярусной колокольней и массивная башня монастырских ворот (все XVIII в.) Брама, правда, потеряла второй этаж, и не сохранился очень хороший барочный портал. Наибольшие разрушения монастырь получил в 60-70-х годах ХХ в., когда коммунистическая власть превратила его в каменоломню. Тогда разобрали крепостные стены двухметровой толщины, которые его опоясывали, и частично главный корпус и верхние ярусы ворот. С монастырского камня в соседних колхозах строили коровники.
Сегодня о Сатановском Свято-Троицком монастыре мало кто знает за пределами Городокского района. А в свое время это был известный духовный и просветительский центр, который поддерживал активные отношения с уважаемыми монастырями православного мира. Выходцем из Свято-Троицкого монастыря был известный просветитель Арсентий Сатановский - во время церковной реформы по поручению патриарха Никона, он руководил исправлением богослужебных книг, по которым до сих пор ведется служба во всех православных храмах Украины, Белоруссии и России.


Троїцький монастир, XVI-XVIII ст. Спочатку був дерев'яним. Кам'яні споруди попередньо датуються на підставі архітектурних обстежень першою чвертю XVII ст. Монастирський ансамбль, що складається з Троїцької церкви, надбрамної дзвіниці з келіями, в'їзних воріт і огорожі, перебудований в 1744 р в стилі бароко.
Троїцький монастир в смт Сатанівська Слобідка. Генеральний план: 1 - Троїцька церква; 2 - келії; 3 - дзвіниця; 4 - в'їзні ворота; 5 - печери. [ПГА, т. 4, с. 200]
----------
Троицкий монастырь, XVI—XVIII вв. Первоначально был деревянным. Каменные сооружения предварительно датируются на основании архитектурных обследований первой четвертью XVII в. Монастырский ансамбль, состоящий из Троицкой церкви, надвратной колокольни с кельями, въездных ворот и ограды, перестроен в 1744 г. в стиле барокко.
Троицкий монастырь в пгт Сатановская Слободка. Генеральный план: 1 — Троицкая церковь; 2 — кельи; 3 — колокольня; 4 — въездные ворота; 5 – пещеры. [ПГА, т. 4, с. 200]



Троїцька церква, перша чверть XVII ст. У XIX ст. прибудований притвор. Кам'яна, однонефна, з п'ятигранної апсидою. Перекрита напівциркульними з розпалубками склепінням на підпружних арках. Головний фасад завершений бароковим фронтоном (1744 г.). Вікна стрілчасті. На південно-східній межі апсиди встановлені сонячний годинник. В інтер'єрі пам'ятника збереглися залишки темперного розпису XVIII в. П'яти підпружних арок підкреслені профилировкой. У північній частині влаштований підвал.
Троїцька церква. Вид з північного сходу. [ПГА, т. 4, с. 200]
----------
Троицкая церковь, первая четверть XVII в. В XIX в. пристроен притвор. Каменная, однонефная, с пятигранной апсидой. Перекрыта полуциркульными с распалубками сводами на подпружных арках. Главный фасад завершен барочным фронтоном (1744 г.). Окна стрельчатые. На юго-восточной грани апсидь установлены солнечные часы. В интерьере памятника сохранились остатки темперной росписи XVIII в. Пяты подпружных арок подчеркнуты профилировкой. В северной части устроен подвал.
Троицкая церковь. Вид с северо-востока. [ПГА, т. 4, с. 200]





Троїцький монастир в смт Сатанівська Слобідка. Троїцька церква. План. [ПГА, т. 4, с. 200]/
Троицкий монастырь в пгт Сатановская Слободка. Троицкая церковь. План. [ПГА, т. 4, с. 200]


Келії з дзвіницею, перша чверть XVII ст. Кам'яні, прямокутні в плані. Дзвіниця (надбрамна вежа) розміщена в центрі обсягу келій, квадратна в плані, триярусна. Перший ярус - наскрізний прохід, перекритий напівциркульним з розпалубками склепінням. На другий ярус ведуть сходи, влаштована в товщі стіни коридору. Перекриття двох верхніх ярусів не збереглися. Третій ярус завершено профільованим карнизом з сегментними зламами в стилі бароко (XVIII ст.). На східному фасаді першого ярусу збереглися різьблені білокам'яні капітелі пілястр в стилі ренесансу, що складаються з волют, іоніків і розетки. Корпус келій - одноповерховий (в XVIII ст двоповерховий), планування коридорна з одностороннім розміщенням келій. Перекриття - напівциркульні і хрестові склепіння.
Дзвіниця і келії. Вид з південного сходу. [ПГА, т. 4, с. 201]
----------
Кельи с колокольней, первая четверть XVII в. Каменные, прямоугольные в плане. Колокольня (надвратная башня) размещена в центре объема келий, квадратная в плане, трехъярусная. Первый ярус — сквозной проход, перекрытый полуциркульным с распалубками сводом. На второй ярус ведет лестница, устроенная в толще стены коридора. Перекрытия двух верхних ярусов не сохранились. Третий ярус завершен профилированным карнизом с сегментными изломами в стиле барокко (XVIII в.). На восточном фасаде первого яруса сохранились резные белокаменные капители пилястр в стиле ренессанса, состоящие из волют, иоников и розетки. Корпус келий — одноэтажный (в XVIII в.— двухэтажный), планировка коридорная с односторонним размещением келий. Перекрытия — полуциркульные и крестовые своды.
Колокольня и кельи. Вид с юго-востока. [ПГА, т. 4, с. 201]



Троїцький монастир в смт Сатанівська Слобідка. Дзвіниця і келії. План. [ПГА, т. 4, с. 201]/
Троицкий монастырь в пгт Сатановская Слободка. Колокольня и кельи. План. [ПГА, т. 4, с. 201]


В'їзні ворота, XVIII в. Побудовано в стилі бароко. Ворота цього періоду були кам'яними, оштукатуреними, двоярусними з примикала з боку монастирського двору прибудовою, прямокутної в плані, на високому цоколі, перекритою двосхилим дахом. Аналогічно дзвіниці, стіна проїзду по поверхах декорована пілястрами і профільованими карнизами. Другий ярус завершувався фронтоном профілю, близького до встановленого на Троїцькій церкві. Другий ярус прибудови і воріт в даний час руінірованном. Ворота кам'яні, однопрогонові, прямокутні в плані, одноярусні, що не оштукатурені. Перекрито коробовим склепінням з чотирма распалубками над нішами, які попарно розташовані по обидва боки арочного проїзду. Проліт підкреслять гранованими з укосом всередину пілонами, завершено білокамінним карнизом. Збереглися квадратні отвори для системи замикання. В'їзні ворота. Вид з півдня. [ПГА, т. 4, с. 200 - 201]
----------
Въездные ворота, XVIII в. Построены в стиле барокко. Ворота этого периода были каменными, оштукатуренными, двухъярусными с примыкавшей со стороны монастырского двора пристройкой, прямоугольной в плане, на высоком цоколе, перекрытой двускатной крышей. Аналогично колокольне, стена проезда поэтажно декорирована пилястрами и профилированными карнизами. Второй ярус завершался фронтоном профиля, близкого к установленному на Троицкой церкви. Второй ярус пристройки и ворот в настоящее время руинированы. Ворота каменные, однопролетные, прямоугольные в плане, одноярусные, не оштукатуренные. Перекрыты коробовым сводом с четырьмя распалубками над нишами, которые попарно расположены по обеим сторонам арочного проезда. Пролет подчеркнут гранеными с откосом внутрь пилонами, завершен белокаменным карнизом. Сохранились квадратные отверстия для системы запирания. Въездные ворота. Вид с юга. [ПГА, т. 4, с. 200 – 201]



Фундаційний напис. Фото 1930-х років/
Основополагающих надпись. Фото 1930-х годов

Із відомих гостей обителі варто згадати московського царя Петра І. Повертаючись додому після провального Прутського походу 1711 р. він зупинився в Сатанові. І тут сталася кумедна історія. Сподіваючись перетягти в унію царя московитів, василіани відрядили до Сатанова найкращого проповідника ордену — єромонаха Йосипа Чижевського. Та цареві було глибоко начхати на питання віри — він, у суто московській манері, розглядав Церкву виключно як один з інструментів своєї влади. І не більше. Тож під час гарячої проповіді Чижевського Петро відверто нудьгував. Царський блазень, аби розважити патрона, підкрався до Чижевського і одним помахом гострих овечих ножиць вправно (натренувався на боярах) відрізав тому довгу пещену бороду. Щоб зам’яти скандал та якось втішити проповідника, цар відсипав тому жменю золотих.
—————
Из известных гостей обители стоит вспомнить московского царя Петра I. Возвращаясь домой после провального Прутского похода 1711 он остановился в Сатанове. И тут произошла забавная история. Надеясь перетянуть в унию царя московитов, василиане отправили в Сатанова лучшего проповедника ордена - иеромонаха Иосифа Чижевского. Но царю было глубоко плевать на вопрос веры - он, в чисто московской манере, рассматривал Церковь исключительно как один из инструментов своей власти. И не более. Поэтому во время горячей проповеди Чижевского Петр откровенно скучал. Царский шут, чтобы развлечь патрона, подкрался к Чижевскому и одним взмахом острых овечьих ножниц умело (натренировался на боярах) отрезал том длинную холеную бороду. Чтобы замять скандал и то утешить проповедника, царь отсыпал тому горсть золотых.









За переказами цар посадив перед монастирським храмом горіха. Це могутнє дерево ще зовсім недавно дарувало людям свою тінь та смачні горіхи. На жаль, якоїсь зими після сильних морозів воно всохло. Але життя продовжується. На разі на його місці зеленіє маленьке юне деревце. Взагалі горіхи — одна з «фішок» монастиря. Перші горіхи були завезені сюди ченцями з Афону ще чотири сотні років тому. Майже всі горіхи в цій частині Поділля — їх прямі нащадки. Вважається, що монастирські горіхи мають особливу цілющу силу.
—————
По легенде царь посадил перед монастырским храмом орех. Это могучее дерево еще совсем недавно дарило людям свою тень и вкусные орехи. К сожалению, какой-то зимой после сильных морозов оно засохло. Но жизнь продолжается. Сейчас на его месте зеленеет маленькое юное деревце. Вообще орехи - одна из «фишек» монастыря. Первые орехи были завезены сюда монахами с Афона еще четыре сотни лет назад. Почти все орехи в этой части Подолья - их прямые потомки. Считается, что монастырские орехи имеют особую целебную силу.













Як і личить будь-якому поважному стародавньому монастиреві, є в Сатанові і своя монастирська примара (як же без неї?).
Наприкінці XVIII століття з'їзд представників Чину св. Василія Великого, якому тоді й належала обитель, вибрав Сатанівський монастир місцем для довічного ув’язнення ченців, засуджених церковним судом до поховання живцем. Першим і останнім з похованих живцем був Филимон Вітошинський. Засудженого спочатку відспівали як небіжчика, а потім замурували. Їжу йому подавали через спеціальне віконце… Подейкують, що примара Вітошинського й досі блукає напівзруйнованими коридорами… Правда, о. Володимир, настоятель монастирського Свято-Троїцького храму, наявність у своєму господарстві примар та інших «барабашок» заперечує: «Я тут служу з 1992 року, — каже він, — але нічого такого не бачив».
—————
Как и подобает любому уважаемому древнему монастырю, есть в Сатанове и свой монастырский призрак.
В конце XVIII века съезд представителей Ордена св. Василия Великого, которому тогда и принадлежала обитель, выбрал Сатановский монастырь местом для пожизненного заключения монахов, осужденных церковным судом к погребению заживо. Первым и последним из похороненных заживо был Филимон Витошинский. Осужденного сначала отпели как покойника, а потом замуровали. Еду ему подавали через специальное окошко ... Говорят, что призрак Витошинского до сих пор блуждает полуразрушенными коридорам ... Правда, о. Владимир, настоятель монастырского Свято-Троицкого храма, наличие в своем хозяйстве призраков и других «барабашек» отрицает: «Я здесь служу с 1992 года, - говорит он, - но ничего такого не видел».







Є версія, що після приєднання Поділля до Російської імперії та передачі монастиря Православній Церкві, нещасного Вітошинського, який давно втратив глузд, відколупали з його підземної келії та відпустили. Вітошинський став не першою жертвою підземель Сатанівського монастиря. У 1703 р. на Поділлі спалахнуло повстання під проводом козачого полковника Федора Шпака. Коронне військо його жорстоко придушило. Базою королівських карателів став монастир у Сатанові (тоді ще православний). Підземелля обителі перетворилися на катівні. За переказами, багато полонених повстанців там були замуровані живцем. Наприкінці 80-х ХХ ст., при розчищенні підвалів, дійсно було знайдено величезну кількість людських кістяків.
—————
Есть версия, что после присоединения Подолья к Российской империи и передачи монастыря Православной Церкви, несчастного Витошинского, который давно потерял рассудок, видколупали с его подземной келье и отпустили. Витошинский стал не первой жертвой подземелий Сатанивского монастыря. В 1703 на Подолье вспыхнуло восстание под предводительством казачьего полковника Федора Шпака. Коронное войско его жестоко подавило. Базой королевских карателей стал монастырь в Сатанове (тогда еще православный). Подземелья обители превратились в застенки. По преданию, много пленных повстанцев там были замурованы заживо. В конце 80-х годов XX в., При расчистке подвалов, действительно было найдено огромное количество человеческих скелетов.









Свято-Троїцький монастир відомий ще й як резиденція єдиного в Україні цеху професійних жебраків. Цех був офіційно зареєстрованою структурою, зі своїм цехмістером, єрархією, символікою, печаткою та іншими регаліями. По теплу цеховики розповзалися містами і селами Поділля, а на зиму поверталися до стін монастиря, під якими існувала ціла жебрацька слобода. Для зарахування до цеху потрібно було 6 років походити в «учнях», а потім ще і здати досить складний іспит. Цеховий жебрак мусив уміти грати на різноманітних музичних інструментах, знати безліч пісень та дум тощо. Завивання на тему «ми люді нє мєстниє…» тут не проходили. Жебраки чесно заробляли свій хліб. До речі, коли в ХІХ ст. фольклористи почали записувати народні думи та пісні Поділля, то чи не біля кожної другої примітка: «Записано від кобзаря (лірника) з монастирської слобідки в Сатанові». Жебраками опікувався ігумен монастиря та орден Василіан. Значну частину зібраного жебраки віддавали на церкву. Натомість отримували охоронну «бумагу» від ігумена монастиря. Мовляв, вони не просто так жебрають, а на святу справу. Сільські війти, міські магістрати та навіть більшість феодалів, з такою охоронною грамотою жебраків воліли не чіпати — кому хочеться сваритися з могутнім чернечим орденом? Власне жебраки і заснували Монастирську слобідку, яку сьогодні називають Сатанівською.
—————
Свято-Троицкий монастырь известен еще и как резиденция единственного в Украине цеха профессиональных нищих. Цех был официально зарегистрированной структурой, со своим Цехмистером, иерархией, символикой, печатью и другими регалиями. По теплу цеховики расползались по городам и селам Подолья, а на зиму возвращались к стенам монастыря, под которыми имелсь нищенская слобода. Для зачисления в цех нужно было 6 лет походить в «учениках», а потом еще и сдать достаточно сложный экзамен. Цеховой нищий должен уметь играть на различных музыкальных инструментах, знать множество песен и дум и тому подобное. Вой на тему «мы люди нэ местние ...» здесь не проходили. Нищие честно зарабатывали свой хлеб. Кстати, когда в XIX в. фольклористы стали записывать народные думы и песни Подолья, то не у каждой второй примечание: «Записано от кобзаря (лирника) с монастырской слободки в Сатанове». Нищими занимался игумен монастыря и орден Василиан. Значительную часть собранного нищие отдавали на церковь. Взамен получали охранную «бумагу» от игумена монастыря. Мол, они не просто так попрошайничают, а на святое дело. Сельские войты, городские магистраты и даже большинство феодалов, с такой охранной грамотой нищих предпочитали не трогать - кому хочется ссориться с могущественным монашеским орденом? Собственно нищие и основали Монастырскую слободку, которую сегодня называют Сатановкой.









Варто також зазначити, що в ХХ ст. обитель закривали двічі. Перший раз — на початку тридцятих — комуністи не могли дозволити функціонувати гнізду «релігійного разврата» на самому кордоні з буржуазною Польщею. Потім, за німецької окупації, монастир знову ожив. Закрили його вже за Хрущова.
Віруючим обитель повернули лише наприкінці 80-х. На разі монастирська церква Пресвятої Трійці діє як звичайний парафіяльний храм. «Господарює» тут отець Володимир Наглій.
—————
Стоит также отметить, что в ХХ в. обитель закрывали дважды. Первый раз - в начале тридцатых - коммунисты не могли позволить работать гнезду «религиозного разврата» на самой границе с буржуазной Польшей. Затем, при немецкой оккупации, монастырь вновь ожил. Закрыли его уже при Хрущеве.
Верующим обитель вернули лишь в конце 80-х. На данный момент монастырская церковь Пресвятой Троицы действует как обычный приходской храм. «Хозяйничает» здесь отец Владимир Наглий.



пройдемо біля підніжжя монастиря/
пройдем у подножья монастиря










Пройшовши під склепінням масивної брамної вежі, потрапляємо на подвір’я. Затишне та зелене. Із трьох боків його оточує густий ліс. Викладена камінними плитами доріжка веде до храму. У першу чергу гостям монастиря варто завітати до храму, аби віддати шану Богу. Храм у плані нагадує знамениту Богданову церкву в Суботові (ту саму, що на 5-ти гривневій купюрі). Правда, час не пошкодував і багатого барокового декору. Збереглися писемні свідчення, що раніше цей храм було оздоблено білокам’яним різьбленням. Зокрема, його стіну прикрашав і великий, вирізаній в камені орел і вершник на коні (швидше за все, герби Польщі та Литви). На початку ХХ ст. храм вкрили тиньком, а з декору на видноті залишився лише сонячний годинник, встановлений ченцями 1744 року.
—————
Пройдя под сводами массивной передней стороны башни, попадаем во двор. Уютный и зеленый. С трех сторон его окружает густой лес. Выложенная каменными плитами дорожка ведет к храму. В первую очередь гостям монастыря стоит посетить храм, чтобы почтить Богу. Храм в плане напоминает знаменитую Богдановскую церковь в Суботове (ту самую, что на 5-ти гривневой купюре). Правда, время не пожалело и богатого барочного декора. Сохранились письменные свидетельства, что ранее этот храм был украшен белокаменными резьбой. В частности, его стену украшал и большой, вырезанной в камне орел и всадник на коне (скорее всего, гербы Польши и Литвы). В начале ХХ в. храм покрыли штукатуркой, а по декору на виду остались только солнечные часы, установленные монахами 1744.







Над входом до храму в XVIII ст. було також встановлено великий керамічний майоліковий барельєф, що зображав Божу Мати Ченстоховську. Копію знаменитої ікони врятували місцеві мешканці і переховували до самого кінця 80-х, після чого повернули до храму. На разі образ, який шанують як православні, так і католики, прикрашає інтер’єр церкви.
На жаль, всі старовині храмові розписи було знищено за часів СРСР. То ж у 1992 році його розписали наново.
—————
Над входом в храм в XVIII в. был также установлен большой керамический фарфоровыйй барельеф, изображавший Божью Мать Ченстоховскую. Копию знаменитой иконы спасли местные жители и прятали до самого конца 80-х, после чего вернули в храм. Данный образ, который почитают как православные, так и католики, украшает интерьер церкви.
К сожалению, все древние храмовые росписи были уничтожены во времена СССР. В 1992 году его расписали заново.





У православних храмах Страшний Суд традиційно зображається на протилежній від вівтарної частини стіні. Сюжет — стандартний. Господь судить людей. По праву руку — праведники, яким дароване життя вічне. По ліву — грішники, яких кидають в геєну вогняну.
—————
В православных храмах Страшный Суд традиционно изображается на противоположной от алтарной части стене. Сюжет - стандартный. Господь судит людей. Справа - праведники, которым дарована жизнь вечная. По левую - грешники, которых бросают в геенну огненную.









Художник використав традиції українського іконопису XVII-XVIII ст., коли серед персонажів Страшного Суду зображали абсолютно реальних людей або уособлення реальних соціальних та політичних груп. Зокрема, на передньому плані серед праведників ми бачимо козака-запорожця (в шароварах, з вусами та оселедцем). Але найбільш шедеврально виглядає пекельна частина Суду. Крім традиційних, звичайних грішників на кшталт сріблолюбців, перелюбників, п’яниць, убивць та самогубців, стіни Свято-Троїцького храму в Сатанові прикрашають ще й Великі Грішники. Точніше ГРІШНИКИ — Ленін, Сталін, Троцький, Гітлер, Берія тощо. Є тут і Хрущов (звісно, з черевиком у руці), за чиїм наказом свого часу закрили монастир. Микита Сергійович також увійшов в історію своєю заявою, що скоро «останнього попа будуть показувати у музеї»… Цікавий і Змій, який символізує Ворога Людського. Якщо придивитися, то його чорне похмурне тіло прикрашають зловісні червоні комуністичні пентаграми.
Такого Страшного Суду немає більш ніде!
—————
Художник использовал традиции украинской иконописи XVII-XVIII вв., когда среди персонажей Страшного Суда изображали абсолютно реальных людей или олицетворение реальных социальных и политических групп. В частности, на переднем плане среди праведников мы видим казака-запорожца (в шароварах, с усами и сельдью). Но наиболее шедеврально выглядит адская часть Суда. Кроме традиционных, обычных грешников вроде серебролюбивых, прелюбодеев, пьяниц, убийц и самоубийц, стены Свято-Троицкого храма в Сатанове украшают еще и великие грешник. Точнее ГРЕШНИКИ - Ленин, Сталин, Троцкий, Гитлер, Берия и др. Есть здесь и Хрущев (конечно, с ботинком в руке), по чьему приказу своего времени закрыли монастырь. Никита Сергеевич также вошел в историю своим заявлением, что скоро «последнего попа будут показывать в музее» ... Интересн и Змей, который символизирует Врага Человеческого. Если присмотреться, то его черное нахмуренное тело украшают зловещие красные коммунистические пентаграммы.
Такого Страшного Суда нет более нигде!









Після храму варто оглянути головний корпус монастиря. Його руїни дуже романтичні і красиві.
До печери, що знаходиться в основі скелі, на якій стоїть монастир, ведуть хиткі дерев’яні східці. У печері, в одній із келій, на землі видно великий плаский камінь. То «Камінь Випробування». Колись кожен, хто хотів постригтися в ченці, мусив простояти на цій каменюці на колінах у молитві цілу ніч. Випробування дійсно не з легких.
—————
После храма стоит осмотреть главный корпус монастыря. Его руины очень романтические и красивые. В пещеру, находящуюся в основании скалы, на которой стоит монастырь, ведут шаткие деревянные ступени. В пещере, в одной из келий, на земле виден большой плоский камень. То «Камень Испытания». Когда каждый, кто хотел постричься в монахи, должен был простоять на этом камне на коленях в молитве всю ночь. Испытания действительно не из легких.

спустімся по сходах до входу в печеру/
спустімся по лестнице к входу в пещеру














Варто зазначити, що в минулому своєю славою монастир значною мірою завдячував цілющим джерелам, якими так багаті довколишні гори. Кринички шанувалися як святі, коло них здійснювалися богослужіння. Прочанам було за що дякувати Богу. Вода лікувала від багатьох захворювань. У ХVІІ столітті монастирські землі дивом оминула навіть епідемія чуми, хоча довкола вимирали цілі села. «У п’ятдесятих роках, — каже отець Володимир Наглій, — одне з таких джерел у колишньому монастирському селі Спасівка навіть залили бетоном, бо до нього постійно приходили молитися люди». Подібна доля, за його словами, спіткала священну криничку з цілющою водою біля монастирської церкви. Якимось чудом без допомоги людей вода змогла пробитися на верхівку гори. Чудо «войовничим атеїстам» не сподобалося і після закриття монастиря криничку старанно засипали. Настільки старанно, що відновити її потім так і не вдалося. Лише наприкінці шістдесятих з’ясувалося, що «мракобісся» ні при чому — місцева вода виявилася аналогом знаменитої «Нафтусі». Але на відміну від останньої, ще більш ефективною та майже без побічних ефектів.
На базі родовища сатанівських мінеральних вод під монастирською горою створили Державний курорт Сатанів.
—————
Стоит отметить, что в прошлом своей славой монастырь в значительной степени обязан целебным источникам, которыми так богаты окрестные горы. Источники почитались как святые, у них осуществлялись богослужения. Паломникам было за что благодарить Бога. Вода лечила от многих заболеваний. В XVIII веке монастырские земли чудом обошла даже эпидемия чумы, хотя вокруг вымирали целые деревни. «В пятидесятых годах, - говорит отец Владимир Наглий, - один из таких источников в бывшем монастырском селе Спасовка даже залили бетоном, потому что к нему постоянно приходили молиться люди». Подобная судьба, по его словам, постигла священный колодец с целебной водой у монастырской церкви. Каким-то чудом без помощи людей вода смогла пробиться на вершину горы. Чудо «воинствующим атеистам» не понравилось и после закрытия монастыря колодец тщательно засыпали. Настолько усердно, что восстановить ее потом так и не удалось. Лишь в конце шестидесятых выяснилось, что «мракобесия» ни при чем - местная вода оказалась аналогом знаменитой «Нафтуся». Но в отличие от последней, еще более эффективной и почти без побочных эффектов.
На базе месторождения сатановских минеральных вод под монастырской горой создан Государственный курорт Сатанов.

Погляд на останок/Взгляд на последок


Джерела/источники:
risu.org.ua
zbruc.eu
myslenedrevo.com.ua
doroga.ua




Ну как то так =))

  • 1
Интересно, но многие фото не загружаются почему - то!

видимо их просто много и срабатывает таймаут на загрузку, выходные - все в интернете сидят, это тоже может быть фактором на загрузку =)

Надо отбирать самые лучшие!

всё худшее оставлено за бортом =)

Надо отбирать ещё жёстче! Не допускать повторов. Хотя по себе знаю, как это трудно.

Декілька старих фото від Дмитра Полюховича:

Брама


Черниці, ніби то 1950 рік


Останя ігуменя Серафима??? Але ігуменя точно


Корпус, знесено в 1960, стояв біля брами


Храм, 1930-ті


Edited at 2017-06-30 06:24 pm (UTC)

  • 1
?

Log in

No account? Create an account