m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Ізяслав, Монастир/Наследие. Изяслав. Костел святого Михаила та монастирь. Part 2.

початок/начало - http://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/230680.html


В'їзна брама навстіж… Вже в першій чверті ХХ ст. монастир лишився своєї суті/Въездные ворота настежь ... Уже в первой четверти ХХ в. монастырь остался своей сути

Архітектура.
Костел святого Михайла — однонавовий храм на латинському розпланувальному хрестові, за рахунок трансепту, до південного прясла якого примикає квадратна у проекції вежа. Вівтарна частина має гранчасте вирішення. Перекриття святині — склепінчате. Дах — черепичний. Освітлюється через вікна. Входи від заходу і сходу (через вежу). Від заходу добудовано нартекс, над яким розміщено відкрита галерея, оздоблена кованими ґратками, фіксованими на цегляних стовпцях, вхід на яку розташований з хорів. Храм оздоблено карнизом, розкрепованим на лопатках. Західний фасад вивершує бароковий фронтон, оздоблений волютами, пілястрами і розвинутим карнизом. Трансепт від півночі прикрашає фронтон з аркатурою, від півдня зі спливами.
Вежа складає нині допіру два з половиною яруси, підкреслені карнизами і вертикальними пасами, наріжжя акцентовані пілястрами. Має кілька невеликих прорізів для освітлення і вентиляції. Між'ярусні сполучення по дерев'яних сходах. Вежа накрита приземкуватим шатровим бляшаним дахом зі шпилем.
Корпус монастиря поєднується з костелом в єдиний архітектурний ансамбль, примикаючи до храму від півдня. Цегляна двоповерхова споруда, що займає площу 67×37 м і утворює два клуатри. Південний клуатр з трьох сторін оточений галереями. На східному фасаді ризаліт, утворений монастирською їдальнею. На світлинах 1950-х ще можна побачити також ризаліт на південному фасаді, увінчений трикутним фронтоном, в подальшому розібраний у зв'язку з пристосуванням споруди під нові потреби. Перекриття склепінчаті. Третій ярус мав оборонне значення, до якого входила брустверна стінка з бійницями, збереглася на фасаді від заходу, декорована аркатурою, пілястрами і орнаментальними фризами. В центрі західного фасаду високий бароковий фронтон, оздоблений арочними і прямокутними нішами, волютами. Подібний, проте інакше декорований, фронтон розміщено також на західному фасаді біля південно-західного рогу споруди. Освітлюється через вікна. Накритий черепицею. Входи влаштовано з півдня, сходу і заходу через тамбури з фронтонами. Найцікавішим є одноярусний тамбур західного входу з найошатнішим бароковим фронтоном. Східний вхід прикрашає рельєф гербу князів Санґушків — Погоні.
Острозька брама — відігравала роль головних воріт монастиря від північного заходу. Нині залишки стін першого ярусу включені до в'язничної огорожі від вулиці Гагаріна. За стилістичними ознаками належить до робіт архітектора Паоло Фонтана і нагадує інші його роботи: браму-дзвіницю парафіяльного костелу в Острові-Любельському і дзвіницю Бернардинського костелу в Єлєньцю[19]. Проте серед них отримала найпростіше розв'язання. У долішньому ярусі були розміщені просторі сіні з прибудовами по боках, у верхньому, взятому в спливи, розташовувалася кімната, освітлювана через прямокутні вікна. Накрита ламаним черепичним дахом з люкарною. Наріжжя підкреслені пілястрами.
----------
Архитектура.
Костел святого Михаила - однонефный храм на латинском распланированную крестовые, за счет трансепта, к южному прясла которому примыкает квадратная в проекции башня. Алтарная часть имеет гранчасте решения. Прекратить святыни - склепинчате. Крыша - черепичная. Освещается через окна. Входы с запада и востока (через башню). От заката достроен нартекс, над которым расположен открытая галерея, украшенная коваными решетками, фиксированными на кирпичных столбцах, вход на которую расположен с хоров. Храм украшен карнизом, розкрепованим на лопатках. Западный фасад завершает барочный фронтон, украшенный волютами, пилястрами и развитым карнизом. Трансепт с севера украшает фронтон с аркатурой, от юга по истечении.
Башня составляет сейчас только что два с половиной яруса, подчеркнутые карнизами и вертикальными ремнями Нарожье акцентированы пилястрами. Имеет несколько небольших прорезей для освещения и вентиляции. Мижьярусни сообщения по деревянной лестнице. Башня накрыта приземистым шатровой жестяной крышей со шпилем.
Корпус монастыря сочетается с костелом в единый архитектурный ансамбль, примыкая к храму от юга. Кирпичное двухэтажное сооружение, занимающее площадь 67 × 37 м и образует два клуатры. Южный клуатр с трех сторон окружен галереями. На восточном фасаде ризалит, образованный монастырской столовой. На фотографиях 1950-х еще можно увидеть также ризалит на южном фасаде, увинчений треугольным фронтоном, в дальнейшем разобран в связи с приспособлением сооружения под новые нужды. Прекратить склепинчати. Третий ярус имел оборонное значение, в который входила брустверна стенка с бойницами, сохранилась на фасаде от мероприятия, декорированная аркатурой, пилястрами и орнаментальными фризами. В центре западного фасада высокий барочный фронтон, украшенный арочными и прямоугольными нишами, волютами. Подобный, но иначе декорирован, фронтон размещено также на западном фасаде у юго-западного угла здания. Освещается через окна. Накрытый черепицей. Входы устроено с юга, востока и запада через тамбуры с фронтонами. Самое интересное одноярусный тамбур западного входа с нарядные барочным фронтоном. Восточный вход украшает рельеф герба князей Сангушко - Погони.
Острожская ворота - играла роль главных ворот монастыря от северо-запада. Сейчас остатки стен первого яруса включены в тюремной ограды от улицы Гагарина. По стилистическим признакам относится к работам архитектора Паоло Фонтана и напоминает другие его работы: ворота-колокольню приходского костела в Острове-Любельском и колокольню Бернардинского костела в Еленьцю [19]. Однако среди них получила самое решение. В нижнем ярусе были размещены пространстве сене с пристройками по бокам, в верхнем, взятом в сплывы, располагалась комната, освещаемая через прямоугольные окна. Накрыта ломаным черепичной крышей с люкарнами. Нарожье подчеркнуты пилястрами.


План. A: костел святого Михайла; Б: відкрита галерея; В: монастир бернардинів; Г: західний тамбур; Ґ: східний тамбур; Д: корпус монастиря знищений у 1950-их роках; Е: дзвіниця; Є: будинок; Ж: залишки муру з бійницями./План. A: костел святого Михаила; Б: открытая галерея; В: монастырь бернардинцев; Г: западный тамбур; Г: восточный тамбур; Д: корпус монастыря уничтожен в 1950-х годах; Е: колокольня; Есть: дом; Ж: остатки стены с бойницами.

Охорона пам'ятки.
Проблема захисту архітектурного комплексу монастиря бернардинів виникла одразу після втрати колишніми власниками повного над ним контролю і розміщення в частині його приміщень БУПРу. Вже на середину 1920-х років це була найбільш гостра пам'яткоохоронна проблема в Шепетівській окрузі. Протягом 1926 року колишній монастир тричі відвідували крайовий інспектор Київської крайової інспектури охорони пам’яток культури та мистецтва Федір Ернст і член президії Всеукраїнського археологічного комітету Данило Щербаківський. Завдяки їхнім зусиллям того ж року комплекс як пам'ятку республіканського значення було взято під спеціальну охорону НКО УСРР. Під охорону потрапили зокрема наступні об'єкти: частина обителі, що перебувала в користуванні релігійної громади (будівля костелу початку XVII ст., вежа, закриті прилеглі коридори, мур перед костелом, будинок ліворуч від вхідної брами, так звана палацова каплиця, дзвіниця праворуч від вхідної брами, купольний павільйон із розп'яттям перед ним, надгробний монумент між палацовою каплицею і костелом); частина колишнього монастиря, яку було пристосовано до потреб Шепетівського БУПРу (усі фасадні і внутрішні стіни, двори, коридори, келії, сходи, їдальня (рефекторій), прибудова біля дворового коридору, дерев'яні різьблені двірки біля всіх дверей). Також Київська крайова інспектура охорони пам'яток культури та мистецтва узяла під охорону помешкання колишньої монастирської їдальні; орнаменти та забілені розписи на релігійні теми у келіях колишнього монастиря тощо. Адміністрація БУПРу зобов'язувалася утримувати перелічені об'єкти і довколишні садки у належному стані, не порушуючи їх зовнішнього вигляду.
----------
Охрана достопримечательности.
Проблема защиты архитектурного комплекса монастыря бернардинцев возникла сразу после потери бывшими владельцами полного над ним контроля и размещения в части его помещений ДОПРа. Уже к середине 1920-х годов это была наиболее острая памятникоохранная проблема в Шепетовской округе. В течение 1926 года года бывший монастырь трижды посещали краевой инспектор Киевской краевой инспектуры охраны памятников культуры и искусства Федор Эрнст и член президиума Всеукраинского археологического комитета Даниил Щербаковский. Благодаря их усилиям того же года комплекс как памятник республиканского значения было взято под специальную охрану НКО УССР. Под охрану попали в частности следующие объекты: часть обители, находившейся в пользовании религиозной общины (здание костела начала XVII в., башня, закрыты прилегающие коридоры, стены перед костелом, дом слева от входной ворот, так называемая дворцовая часовня, колокольня справа от входных ворот, купольный павильон с распятием перед ним, надгробный монумент между дворцовой часовней и костелом) часть бывшего монастыря, который был приспособлен к нуждам Шепетовского ДОПРа (все фасадные и внутренние стены, дворы, коридоры, кельи, лестницы, столовая (рефекторий), пристройка у дворового коридора, деревянные резные двиркы у всех дверей). Также Киевская краевая инспектура охраны памятников культуры и искусства взяла под охрану помещение бывшей монастырской столовой; орнаменты и забеленые росписи на религиозные темы в кельях бывшего монастыря и др. Администрация ДОПРа обязывалась содержать перечисленные объекты и близлежащие сады в надлежащем состоянии, не нарушая их внешнего вида.





Натомість адміністрація БУПРу, всупереч Положенню про охорону пам'яток культури і природи, затвердженому ВУЦВК та РНК УСРР 10 червня 1926 року здійснювала активну перебудову приміщень і пристосування їх під власні потреби. Крім того захоплювалися нові приміщення, що нібито не використовувалися релігійною громадою. Внаслідок діяльності тюремників найбільшої шкоди було завдано одному з найкращих в тодішній Україні головному фасаду монастиря. Руйнувалися стіни між келіями, порушувалася кладка основних стін, «пробито величезну дірку» за приміщенням колишньої їдальні, розібрано всі старі груби та замінено їх на нові. Роботи виконувалися ув'язненими з порушенням технології будівництва, «дим з пробитих димоходів йшов через дерев'яні дошки підлоги в коридори другого поверху». Без будь-якої очевидної потреби довкола монастиря вирубувалися зелені насадження, в тому числі вікові дерева. У зв'язку з цим було здійснено кілька безуспішних спроб відчуження пам'ятки з користування БУПРу. 1931 року до справи захисту пам'ятки долучився НКО УСРР. Та попри всі зусилля пам'яткоохоронців колишній монастир бернардинів було остаточно перетворено на в'язницю.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 року № 970 комплекс пам'яток («костел бернардинів, келії, мури з брамою та баштами»), розташованих на території ізяславської в'язниці, під №760 узято під охорону держави.
Костел святого Михайла та монастир оо. Бернардинів занесено до Державного реєстру національного культурного надбання (пам'ятки містобудування і архітектури), охоронні номери комплексу, до якого також включено «мури з брамами й баштами», 760 0—760 3.
23 вересня 2008 року комплекс внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
Перебування пам'ятки у посіданні установи пенітенціарної системи унеможливлює проведення інвентаризації її нинішнього стану чи наукових досліджень. Відомо, що в будівлі колишнього монастиря збереглися фрагменти стінопису XVIII століття.
----------
Но администрация ДОПРа, вопреки Положению об охране памятников культуры и природы, утвержденном ВУЦИК и СНК УССР 10 июня 1926 вела активную перестройку помещений и приспособления их под собственные нужды. Кроме того захватывались новые помещения, которые якобы не использовались религиозной общиной. В результате деятельности тюремщиков наибольший вред был нанесен одному из лучших в тогдашней Украине главному фасаду монастыря. Разрушались стены между кельями, нарушалась кладка несущих стен, «пробито огромную дыру» за помещением бывшей столовой, разобраны все старые печки и заменины на новые. Работы выполнялись заключенными с нарушением технологии строительства, «дым из пробитых дымоходов шел через деревянные доски пола в коридоры второго этажа». Без какой-либо очевидной потребности вокруг монастыря вырубались зеленые насаждения, в том числе вековые деревья. В связи с этим было осуществлено несколько безуспешных попыток отчуждения достопримечательности по пользованию ДОПРа. В 1931 к делу защиты достопримечательности присоединился НКО УССР. Но несмотря на все усилия памяткоохранителей бывший монастырь бернардинцев был окончательно превращен в тюрьму.
Постановлением Совета Министров СССР от 24 августа 1963 № 970 комплекс памятников («костел бернардинцев, кельи, стены с воротами и башнями»), расположенных на территории Изяславской тюрьме, под №760 взят под охрану государства.
Костел святого Михаила и монастырь о. Бернардинцев занесен в Государственный реестр национального культурного наследия (памятники градостроительства и архитектуры), охранные номера комплекса, в который также включены «стены с воротами и башнями», 760 0-760 3.
23 сентября 2008 комплекс внесен в перечень памятников культурного наследия, не подлежащих приватизации.
Пребывание достопримечательности в занятии учреждения пенитенциарной системы делает невозможным проведение инвентаризации ее нынешнего состояния или научных исследований. Известно, что в здании бывшего монастыря сохранились фрагменты стенописи XVIII века.


Монастир від сходу — остання легальна світлина (1920 р.)/Монастырь от востока - последняя легальная фотография (1920)

В'язниця.
Просторі будівлі монастиря бернардинів вперше використовувалися для «перевиховання незгідних» за панування Російської імперії. У 1918 році монастир як в'язницю вже використовували гетьманці. Під ту пору політичні бранці становили значний процент від загального числа, особливо багато зустрічалося серед них симпатиків соціалізму. З 1920-х років опіку над тюрмою перейняли радянські окупанти.
Безпосередньо у в'язниці засідала так звана «трійка», орган позасудового винесення вироків.
Такий спогад про становлення логіки Червоного терору у застінках Бернардинів, як відтоді й дотепер називають цю буцегарню в народі, залишив селянин із села Двірець П. Тимчик:
«Заслав. Бернардини. Слизька цвіль по кутках в'язниці, холодно і дико. Нас, заарештованих, вигонять з камер в сіни і змушують роздягатися. Високий жид ходив коло нас і для розваги бив шомполом по голих спинах. При допитах нас було морено голодом і бито до нестями. Пригадується ще 1930 рік. Щоночі жид Телішевський виводив з камери по одному з арештованих і розстрілював. Ми чули постріли, передсмертні крики. Здригалося серце, з очей падали сльози. Напрошується питання: за що такі муки? Хіба це ми злочинці? Хіба ми, сіренькі працьовники, вороги народу?». Ізяславська в'язниця часів Червоного терору знайшла також своє відображення в поезії українського поета Миколи Болкуна.
----------
Тюрьма.
Пространстве здания монастыря бернардинцев впервые использовались для «перевоспитания несогласных» во времена господства Российской империи. В 1918 году монастырь как тюрьму уже использовали гетманцы. К тому времени политические пленники составляли значительный процент от общего числа, особенно много встречалось среди них сторонников социализма. С 1920-х годов опеку над тюрьмой переняли советские оккупанты.
Непосредственно в тюрьме заседала так называемая «тройка», орган внесудебного вынесения приговоров.
Такіе воспоминания о становлении логики Красного террора в застенках бернардинцев, как с тех пор и до сих пор называют эту тюрьму в народе, оставил крестьянин из села Дворец П. Тимчик
«Заслав. Бернардини. Скользкая плесень по углам тюрьмы, холодно и дико. Нас, арестованных выгоняют из камер в сени и заставляют раздеваться. Высокий жид ходил возле нас и для развлечения бил шомполом по голым спинам. При допросах нас было морено голодом и били до потери сознания. Вспоминается еще в 1930 год. Каждую ночь жид Телишевский выводил из камеры по одному из арестованных и расстреливал. Мы слышали выстрелы, предсмертные крики. Вздрагивало сердце, из глаз падали слезы. Напрашивается вопрос: за что такие муки? Разве это мы преступники? Разве мы, серенькие труженика, враги народа?». Изяславская тюрьма времен Красного террора нашла также свое отражение в поэзии украинского поэта Николая Болкуна.

кадры с сайта http://www.babinagora.narod.ru/BM/BM.html












Напередодні німецько-радянської війни у в'язничних стінах проводилися експерименти над людьми, перевірялися токсичні і психотропні препарати. З початком німецького наступу персонал і службовці НКВС врятувалися втечею, полишивши «пацієнтів» напризволяще.
В часі німецької окупації 1941–1943 років комплекс колишнього монастиря бернардинів прислужився Гестапо. Зокрема тут перебували в ув'язненні члени заславської антифашистської групи Михайла Машерука, частину з яких закатовано, частину розстріляно.
Після війни у монастирських стінах розташовувалася трудова колонія для близько 200 «неповнолітніх правопорушників». В дійсності це були діти «ворогів народу». З 1954 року трудова колонія була секретним об'єктом, що підпорядковувався безпосередньо Москві.
6 грудня 1956 року в таємному розпорядженні МВС СРСР йшлося про ситуацію в так званих дитячих колоніях СРСР. Зокрема зазначалося, що за минулий рік в ізяславському таборі були зафіксовані випадки образ і побиття слабких підлітків, конфіскації у них їжі, речей і грошей з боку працівників колонії. Протягом року табір охоплювали заворушення і акції масового спротиву ув'язнених.
До 1958 року начальником наглядової служби Ізяславської дитячої трудової колонії Управління Міністерства внутрішніх справ у Хмельницькій області служив Олексій Дєвятілов, один з виконавців масових розстрілів польських військовополонених у путивльських таборах 1940 року.
----------
Накануне Великой Отечественной войны в тюремных стенах проводились эксперименты над людьми, проверялись токсичные и психотропные препараты. С началом немецкого наступления персонал и служащие НКВД спаслись бегством, оставив «пациентов» на произвол судьбы.
Во времени немецкой оккупации 1941-1943 годов комплекс бывшего монастыря бернардинцев послужил Гестапо. В частности здесь находились в заключении члены Заславской антифашистской группы Михаила Машерука, часть из которых замучены, часть расстреляли.
После войны в монастырских стенах располагалась трудовая колония для около 200 «несовершеннолетних правонарушителей». В действительности это были дети «врагов народа». С 1954 года трудовая колония была секретным объектом, подчинялся непосредственно Москве.
6 декабря 1956 в тайном распоряжении МВД СССР речь шла о ситуации в так называемых детских колониях СССР. В частности отмечалось, что за прошлый год в Изяславском лагере были зафиксированы случаи издевательств и избиения слабых подростков, конфискации у них еды, вещей и денег со стороны работников колонии. В течение года лагерь охватывали беспорядки и акции массового неповиновения заключенных.
До 1958 года начальником надзорной службы Изяславской детской трудовой колонии Управления Министерства внутренних дел в Хмельницкой области служил Алексей Девятилов, один из исполнителей массовых расстрелов польских военнопленных в путивльских лагерях 1940 года.







МХ 324/58.
Виправна установа МХ 324/58 заснована 1960 року, за короткий час стала відома на увесь СРСР як одна з найсуворіших кримінальних тюрем. Безпосередньо до 1965 року буцегарня використовувалася радянськими спецслужбами для проведення таємних екзекуцій над політичними в'язнями.
"Цей табір має довгу історію і за Союзу був одним з найбільш беззаконних. Розповідали, що життя людини коштувало тут пачку цигарок і пачку чаю. Начальство знищувало незгідних підкуповуючи інших засуджених, шляхом свідомої облуди, що викликала розборки й різанину. Заразом постійно тероризуючи ув'язнених, накладаючи дисциплінарні стягнення, напр. ув'язнення до одиночного ізолятора. Відтак люди духовно ламалися і починали співпрацювати з адміністрацією, або ж серйозно занедужували, після чого не викликали жодної зацікавленості в керівництва." — переповідає один з колишніх ізяславських в'язнів.
У 1972 році під час земляних робіт на території колишнього монастиря було знайдено скарб, який складався з церковного начиння: золотих чаш, срібних таць, медальйонів, підвісок, золотих ланцюжків, таріль, хрестів з коштовним камінням. Згодом скарб вивезений до столиці СРСР Москви.
Відомо, що в різний час тут перебували в неволі дисиденти Петро Саранчук, Сергій Бабич, Олексій Мурженко, Леонід Шраєр. Двоє останніх вийшли з в'язниці лише 1987 року, за чотири роки до розпаду СРСР.
----------
МХ 324/58.
Исправительное учреждение МХ 324/58 основана 1960, за короткое время стала известно на весь СССР как одна из самых суровых уголовных тюрем. Непосредственно до 1965 года тюрьма использовалась советскими спецслужбами для проведения тайных экзекуций над политическими заключенными.
"Этот лагерь имеет долгую историю и при Союзе был одним из самых беззаконных. Рассказывали, что жизнь человека стоило здесь пачку сигарет и пачку чая. Начальство уничтожало несогласных подкупая других осужденных, путем сознательной обмана, вызвавшего разборки и резню. Заодно постоянно терроризируя заключенных, накладывая дисциплинарные взыскания, например - заключения в одиночний изолятор. Поэтому люди духовно ломались и начинали сотрудничать с администрацией, или же серьезно заболевали, после чего не вызвали никакой заинтересованности у руководства." - Рассказывает один из бывших Изяславском заключенных.
В 1972 году во время земляных работ на территории бывшего монастыря был найден клад, состоящий из церковной утвари: золотых чаш, серебряных подносов, медальонов, подвесок, золотых цепочек, блюдо, крестов с драгоценными камнями. Впоследствии клад вывезен в столицу СССР Москву.
Известно, что в разное время здесь находились в неволе диссиденты Петр Саранчук, Сергей Бабич, Алексей Мурженко, Леонид Шрайер. Двое последних вышли из тюрьмы лишь в 1987 году, за четыре года до распада СССР.

Я побачив обличчя бранців цього табору. Втім, сказати – побачив обличчя, значить нічого не сказати. Це було мариво – ніби приверзся жахливий, фантастичний сон на кшталт Гофмана чи «Капрічос» Гойї. Ми йшли подвір’ям, попереду виднівся монастир, праворуч метрів за двісті була двоповерхова будівля з цегли, оточена металічними ґратами-парканом близько двохметрової висоти. За цими ґратами виднілася довга лава людей у смугастих робах. Як потім довідався (хоча здогад виник одразу), це були бранці «на шляху до виправлення», за що їх і утримували у відкритому бараці. Такий привілей можливий після відбуття третини строку. Інші бранці утримувалися в камерах під замком. Я сповнений цікавості чекав на зустріч. У цю мить своїми почуттями я, вочевидь, був дуже близький до піонерів, до великих мандрівців Миклухо-Маклая, Марко Поло чи Лівінґстона! Що то за земля, хто і які вони аборигени? На що очікувати від майбутньої зустрічі? І ось човен торкнувся дна, мандрівець виходить на берег і повільно, збентежено йде назустріч юрбі тубільців. Він вже розрізняє їхні обличчя... Ось перші обличчя бранців припавших до ґрат. Вони видалися мені якимись дивними. Я подумав, що це кочегари, що кинули на мить шурувати в топках вугілля і вийшли подивитися на етап. Але ось я йду далі і бачу такі самі, ніби вкриті вугільним пилом, викалені вогнем, виснажені примусовою працею обличчя.
<…> Я, ошелешений, йшов далі і бачив усе ті самі маски, ніби з фільму жахів. Маски ці не мали індивідуальної неповторності, ці дивні обличчя були як одна маска. Я міг помітити тільки спільні риси, притаманні всім бранцям, що стояли за металевими ґратами: грубі, неживі, і не просто неживі, а ніби залякані і зхудобілі, - їхні риси не випромінювали притаманної обличчю нормальної людини духовності, а викликали в уяві лише овечі чи ведмежі морди.
——————————
Я увидел лица зэков этого лагеря. Впрочем, сказать - увидел лица, значит ничего не сказать. Это было видение - как будто пригрезился кошмарный, фантастический сон в духе Гофмана или «Капричос» Гойи. Мы проходили по двору, впереди был виден монастырь, справа метрах в двухстах было двухэтаж ное здание из кирпича, огороженное металлической решеткой-забором метра два высотой. За этой решеткой была видна длин­ная шеренга людей в полосатых робах. Как потом я узнал (хотя догадка возникла сразу), это были «ставшие на путь исправления» зэки, за что они и содержались в открытом бараке. Такая привилегия возможна после отбы­тия трети срока. Остальные зэки содержатся в камерах под замком. Я с жадным любопытством ж дал встречи. В это мгновение по своим чув­ствам я, видимо, был очень близок к первопроходцам, к великим путешествен­никам Миклухо-Маклаю, Марко Поло или Ливингстону! Что за земля, кто и каковы аборигены? Что можно ж дать от предстоящей встречи? И вот шлюпка коснулась дна, путешественник выходит на берег и медленно, с бьющимся сердцем идет навстречу толпе туземцев. Он уж е различает их лица. Вот первые лица зэков, прильнувших к решетке. Они мне показались какими-то странными. Я подумал, что это кочегары, бросившие на мгновение шуровать в топках уголь и вышедшие посмотреть на этап. Но вот я иду дальше и виж у такие же, как будто покрытые угольной пылью, прокаленные огнем, измотанные каторжным трудом лица. <…> Я, ошеломленный, шел дальше и видел все те же маски, как будто бы из фильма ужасов. Маски эти не имели индивидуальной неповторимости, эти странные лица были как одна маска. Я мог заметить только общие черты, присущие всем зэкам, стоявшим за металлической решеткой: грубые, безжизненные, и не просто безжизненные, а как будто бы отупевшие и оскотиненные - их черты не выражали свойственной нормальному человеческому лицу духовности, и вызывали в воображении лишь овечьи или медвежьи морды.
— Згадування Олексія Мурженко/воспоминания Алексея Муржечко. —


На території в'язниці спалахнула пожежа (25 жовтня 2007 р.)/На территории тюрьмы вспыхнул пожар (25 октября 2007)

ЗВК № 58 — «Монастир».
Через жахливі умови утримання і грубого поводження з ув'язненими установа української пенітенціарної системи Замкова виправна колонія № 58 (назви у кримінальному світі: Монастир, Білий лебідь) перманентно згадується у правозахисному і медійному дискурсах. Йдеться про те, що в пивницях колишнього монастиря облаштовано карцер і 64 одиночні камери, а також 62 камери в колишніх стайнях, де створено несумісні зі здоров'ям та життям умови утримання. Відтак це викликає протести засуджених, що переростають у конфлікти з адміністрацією в'язниці. Відомо, принаймні, про дві схожі між собою ситуації тиску і примушення невільників на виборах до парламенту і президента. Проте в 2007 році конфлікт вийшов за межі буцегарні, спричинивши незручності у користуванні мобільним зв'язком для мешканців цілого міста.
У 2008 році в будівлі колишнього костелу святого Михайла засновано парафію Богородиці «Розпачливих остання Надія» (рос. «Отчаянных единая Надежда») УПЦ (МП).
У липні 2009 року протест в'язнів проти жахливих умов утримання і грубого поводження повторився.
1 липня 2010 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення в справі «Давидов і інші проти України». Суд встановив, що протягом 2001–2002 років мало місце чотири порушення статті 3 Конвенції (заборона тортур і жорстокого поводження), статті 8 § 1 (право на повагу кореспонденції), стаття 13 (право на ефективний засіб правового захисту), статті 34 (право на індивідуальні скарги), а також нездатність забезпечити необхідні умови для розгляду справи, відповідно до статті 38 § 1 (а) стосовно осіб які на той час відбували покарання в ЗВК № 58. Справа «Давидов і інші проти України» виявила одне з найбільш кричущих порушень прав людини в Україні. Йдеться про відпрацювання бойових навичок міліцейськими спецпідрозділами МВС України на особах, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі.
Після скасування в Україні смертної кари в ЗВК № 58 створено сектор для тримання понад ста довічників. Душпастирську працю із засудженими і співробітниками колонії провадять капелани УГКЦ.
----------
ЗВК № 58 - «Монастырь».
Из за ужасных условий содержания и грубого обращения с заключенными учреждение украинской пенитенциарной системы Замковая исправительная колония № 58 (названия в криминальном мире Монастырь, Белый лебедь) перманентно упоминается в правозащитном и медийном дискурсе. Речь идет о том, что в подвалах бывшего монастыря обустроены карцер и 64 одиночные камеры, а также 62 камеры в бывших конюшнях, где созданы несовместимые со здоровьем и жизнью условия содержания. Поэтому это вызывает протесты осужденных, перерастающие в конфликты с администрацией тюрьмы. Известно, по крайней мере, о двух похожи между собой ситуации давления и принуждения рабов на выборах в парламент и президента. Однако в 2007 году конфликт вышел за пределы тюрьмы, вызвав неудобства в пользовании мобильной связью для жителей целого города.
В 2008 году в здании бывшего костела святого Михаила основан приход Богородицы «Отчаянные последняя Надежда» (рус. «Отчаянных единая Надежда») УПЦ (МП).
В июле 2009 года протест заключенных против ужасных условий содержания и грубого обращения повторился.
1 июля 2010 Европейский суд по правам человека принял решение по делу «Давыдов и другие против Украины». Суд установил, что в течение 2001-2002 годов имело место четыре нарушения статьи 3 Конвенции (запрещение пыток и жестокого обращения), статьи 8 § 1 (право на уважение корреспонденции), статья 13 (право на эффективное средство правовой защиты), статьи 34 (право на индивидуальные жалобы), а также неспособность обеспечить необходимые условия для рассмотрения дела в соответствии со статьей 38 § 1 (a) в отношении лиц в то время отбывали наказание в ЗВК № 58. Дело «Давыдов и другие против Украины» обнаружила одно из наиболее вопиющих нарушений прав человека в Украине. Речь идет об отработке боевых навыков милицейскими спецподразделениями МВД Украины на лицах, отбывающих наказание в местах лишения свободы.
После отмены в Украине смертной казни в НВК № 58 создан сектор для содержания более ста пожизненных. Пастырскую работу с осужденными и сотрудниками колонии проводят капелланы УГКЦ.









Цікаві факти.
• Після смерті засновника монастиря князя Януша Заславського (†1629) і його дружини Олександри Санґушківни (†1610), їхні законсервовані в кришталі серця були замуровані до стіни святині. Ще давньогрецький філософ Арістотель вважав, що душа людини перебуває в її серці.
• 31 січня 1811 року до хвіртки монастиря застукав Едвард Валентин Каінко (псевд.: Каетан Ґавінський), майбутній камедул, проповідник і перекладач.
• У 1858 році в монастирі помер колишній професор філософії моралі Віленської духовної академії, автор невиданої через цензуру «Історії ордену піарів Литовської провінції» Казимир Ленартович.
• У монастирі прийняла присягу Маргарита Шевчик, засновниця Згромадження Дочок Скорбної Пречистої Діви Марії, 9 червня 2013 року Папою Римським Франциском зачислена до лику блаженних.
• З-перед 1910 року на помешканні органіста при монастирі бернардинів квартирував учень школи при монастирі лазаритів, майбутній польський громадський діяч і поет-романтик, Северин Гощинський.
• У 1909–1913 роках у монастирі перебував в ув'язненні Мар'ян Токажевський, майбутній капелан першого голови відродженої польської держави Юзефа Пілсудського.
• Образ тюрми як «дому, де сонце встає» знайшов своє відображення в першому українському варіанті пісні відомого британського рок-гурту 1970-х «Geordie».
----------
Интересные факты.
• После смерти основателя монастыря князя Януша Заславского († 1629) и его жены Александры Санґушкивны († 1610), их законсервированные в хрустале сердца были замурованы в стены святыни. Еще древнегреческий философ Аристотель считал, что душа человека находится в его сердце.
• 31 января 1811 в калитку монастыря постучал Эдвард Валентин Каинко (псевд .: Каэтан Ґавинський), будущий камедул, проповедник и переводчик.
• В 1858 году в монастыре умер бывший профессор философии морали Виленской духовной академии, автор неизданной из-за цензуры «Истории ордена пиаров Литовской провинции» Казимир Ленартович.
• В монастыре приняла присягу Маргарита Шевчик, основательница Ордена Дочерей Скорбящей Девы Марии, 9 июня 2013 Папой Римским Франциском зачислена к лику блаженных.
• Перед 1910 в доме органиста при монастыре бернардинцев квартировал ученик школы при монастыре лазаритов, будущий польский общественный деятель и поэт-романтик, Северин Гощинский.
• В 1909-1913 годах в монастыре находился в заключении Марьян Токажевского, будущий капеллан первого председателя возрожденного польского государства Юзефа Пилсудского.
• Образ тюрьмы как «дома, где солнце встает» нашел свое отражение в первом украинском варианте песни известного британского рок-группы 1970-х «Geordie».


переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/49. Izyaslav/Monastir/IMG_5738_middle.png




Джерела/источники
http://www.babinagora.narod.ru/BM/BM.html
https://uk.wikipedia.org/wiki/Костел_святого_Михайла_та_монастир_бернардинів_(Ізяслав)
invitur.com.ua
invitur.com.ua



ну как то так =))

?

Log in

No account? Create an account