m_a_d_m_a_x (m_a_d_m_a_x) wrote,
m_a_d_m_a_x
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Ізяслав. Церква святого Михайла та монастир. Part 1.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...


переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/49. Izyaslav/Monastir/IMG_5734_5737_middle.png

Косте́л свято́го Миха́йла та монасти́р о́рдену отці́в бернарди́нів (пол. Kościół św. Michała i klasztor oo. Bernardynów) — пам'ятка сакрального будівництва епохи бароко, колишній римо-католицький монастирський комплекс, закладений на початку XVII століття, архітектурна домінанта міста Ізяслава на Волині. Між 1797–1815 роками — головна резиденція Руської провінції непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії бернардинів. Стоїть у Старому місті, на високому лівому березі річки Горині. До комплексу будівель належали мурований костел і монастир, дзвіниця, каплиці, господарські будівлі тощо. У північно-західній ділянці монастирського терену були цвинтар і сад, у північно-східній — ставок і сад. Монастирський комплекс оточував високий оборонний мур з бійницями і в'їзними брамами. Нині використовується як в'язниця.



Положення.
Силует монастиря бернардинів — характерний елемент панорами Ізяслава
Костел і монастир ордену отців бернардинів (оо. Бернардинів) в Ізяславі розташувався в північно-східній частині Старого міста на високому лівому березі річки Горині. Нині обмежується від міста вулицями Бернардинською, Посьолковою і Гагаріна.
Монастирський комплекс бернардинів формував оборонне кільце колишнього міста, його образ з Нового Заслава і околиць. Комплекс разом з фарою Святого Івана Хрестителя і собором Різдва Христового (давніше — замковою церквою) формує центральну площу Старого міста, є найзначнішою за внутрішньою кубатурою і зовнішніми розмірами спорудою архітектурної спадщини Ізяслава. Він займає одну з найвищих ділянок колишнього міста і домінує над іншими спорудами.
Завдяки тому, що місто розділене долиною і заплавою річки Горинь, що збільшує його оглядовість, ансамбль будівель монастиря бернардинів грав і продовжує відігравати важливу роль у силуеті Ізяслава і його містобудівній композиції.



Умови розвитку.
Період між 1550 і 1650 вважається «Золотим віком» Речі Посполитої (утвореної в 1569 році об'єднанням Королівства Польського і Великого князівства Литовського). Це був період економічного процвітання завдяки торгівлі зерном. Зовнішня торгівля збіжжям займала ключове становище і в торговельній кон'юнктурі Заславщини, провідну роль на ринку якої утримували власники маєтностей князі Заславські. Зібране з волинських володінь зерно доправлялося до Данціґа або іншого порту, звідки продавалося до Нідерландів, Англії, Франції, Італії та Іспанії. Будівництво монастирського комплексу в Заславі відбувалося водночас із реалізацією ще одного досить коштовного проекту — будівництва костелу Івана Хрестителя. Крім того, це був час релігійної толерантності внаслідок рішень Варшавської конфедерації (1573), але також і пора католицької контрреформації. На час виділення земельної ділянки для спорудження монастиря бернардинів князь Януш Заславський сповідував кальвінізм, його дружина Олександра Санґушківна належала до антитринітаріїв. Завершував будівництво монастиря їхній син князь Олександр Заславський, католик, який проте мав конфлікт з бернардинами. Заслав був багатонаціональним (русини, гебреї, поляки, татари) і багатоконфесійним (православні, антитринітарії, кальвіністи, греко-католики, католики, юдеї, мусульмани) містом. У цей період з'являються на українських землях якісно нові тенденції в архітектурі і містобудуванні привнесені приїжджими європейськими будівничими, здебільшого італійцями. Зведення комплексу монастиря в новітньому бароковому стилі і пізньоренесансної фари пов'язують із будівничою активністю на заславському терені архітектора Якуба Мадлайна, походженням з Ґраубюндену, землі на італо-швейцарському пограниччі.



Історія.
1602–1648.
Як свідчить римо-католицьке джерело, князем Янушем Янушевичем Заславським під будівництво монастиря жебрачого ордену бернардинів (так на теренах східної Європи називають представників Ордену Братів Менших — францисканів) у 1602 році була передана «полишена православна каплиця» у Старому Заславі разом з іконою Заславської Божої Матері, яка «з давніх-давен» належала до скарбу князів Заславських. Найпевніше, тоді йшлося про спорудження римо-католицької святині на місці колишньої православної обителі — монастиря Пресвятої Трійці, що на той час вже занепала внаслідок невідомих житейських перемін.
Про будівництво монастиря і при ньому костелу відомостей не збереглося, принаймні, вони не відомі сучасним дослідникам. Згадка з 15 липня 1622 року доносить до нас, що будівлю костелу святого Михайла щойно почали засклеплювати. Отже, можна припустити, що від часу прийняття оо. Бернардинами фундушу у 1604 році до моменту, коли стіни костелу вже були вимурувані, минуло 18 років. Саме стільки знадобилося будівничим, а серед них і архітекторові Якубові Мадлайну, щоб спочатку підготувати, а потім узятися за здійснення такого грандіозного будівництва. Загалом будівництво комплексу тривало до 1630 року, відколи споруда монастиря була включена до міської оборонної системи Старого Заслава з напільного боку (з півночі). Саме тим періодом слід датувати збережений до наших днів західний фасад будівлі монастиря з аттиком і типовими бароковими фронтонами. Ймовірно, до планування цих щипців мав відношення архітектор-бернардин Бернард Авелідес. Опріч того, сучасний зовнішній вигляд монастиря можна побачити на карті з 18 століття, де звертає на себе особливу увагу чотириярусна вежа, що складає нині два з третиною яруси.
З початком козацької ребелії під проводом гетьмана Богдана Хмельницького образ Заславської Матері Божої евакуювали до монастиря оо. Бернардинів у Ряшеві. Тим часом козацтво й збурене хлопство, захопивши місто, пограбувало і поруйнувало монастир, який в жалюгідному стані проіснував наступні майже 80 років.


Образ Заславської Матері Божої, центральний елемент головного вівтаря


Культ святих імен одна з найхарактерніших прикмет бернардинів (IHS — монограма імені Ісуса)

1727–1789
Стараннями Павла Карла Санґушка у 1727 році почалося відродження монастиря, яке тривало в кілька етапів. Дослідники виокремлюють так звані «першу реконструкцію» (1753–1754), протягом якої будівля монастиря зазнала суттєвих змін, костел наново перекрито. Різьбяр Домінік Кацевич виготовив для костелу вівтар святого Йосипа. В 1753 році, у зв'язку зі встановленням риштувань довкола монастиря, згадується ім'я заславського архітектора Паоло Фонтана. Проте означити ширше його діяльність у цьому напрямку не дозволяють доступні джерела.
«Другу реконструкцію» (1759–1775), за час якої відбувся поточний ремонт монастиря. Нави і покої отримали розмаїте мистецьке опорядження. 1763 року до роботи над храмовими вівтарями був залучений різьбяр з Аннополя Ян Пуш. Проте цілковито впоратися із замовленнями він не встиг по причині наглої смерті. Відтак у 1765 році був укладений контракт із представником львівської школи скульпторів Йозефом Штилем (Józef Sztyl, Josef Still). Наступного року костел наново потинькували, вставили нові вікна, пофарбували й розписали вівтарі, стіни і фронтони. У 1766–1767 роках демонтовано старий орган і збудовано новий хор за ескізом брата-бернардина Артемізія Брауна з Чуднова, новий орган роботи Михайла Садковського зі Львова встановлено щойно у 1772 році (вже 1776 року орган довелося ремонтувати).
Для опорядження костелу протягом 1766-1770 років придбано вісім робіт видатного живописця 18 століття Шимона Чеховича, зокрема: «Святий Франциск», «Святий Тадеуш», «Святий Онуфрій», «Святий Каетан», «Святий Вінсент», «Преображення Господнє», «Святий Михаїл Архангел», «Свята Текля», «Святий Йосип» і «Святий Ян Непомуцький».


Комплекс монастиря (Фрагмент мапи лат. «Tabula chorographica Provinciae Russiae». XVIII ст.)/Комплекс монастиря (Фрагмент карты лат. "Провинция Таблица Chorographicall России." 18 ст.)


Вид на монастир бернардинів (Ілюстрація з часопису пол. «Tygodnik ilustrowany». 1881 р.)/Вид на монастырь бернардинцев (Иллюстрация из журнала пол. «Tygodnik ilustrowany». 1881)

У 1768 році укладено контракт зі ще одним представником львівської школи скульпторів, учнем Пінзеля, Матвієм Полейовським. На початку видатний майстер спричинився до появи цимборія, амвону і різьби головного вівтаря. У 1773 році Полейовський прибув до Заслава, щоб розробити нову структуру головного вівтаря костелу святого Михайла, вівтарів святого Роха і святої Теклі. Він повернувся до Львова в листопаді 1774 року, не виконавши робіт докінця і лишивши двох з п'яти підмайстрів зі свого верстату для продовження робіт. До роботи над хором було залучено також Днуса Маркварта з Городища, що заразом виготовив пульпіт і невелике розп'яття. Поряд з майстрами з інших міст над костелом і монастирем працювали заславські майстри: Берек Йосевич, Йосип Машкевич, Юрій Хмілевський.
У 1775 році при великому скупченні богомольців відбулися урочистості з нагоди перенесення до головного вівтаря образу Заславської Матері Божої, а також розп'яття «що вціліло від першої фундації». Водночас у вівтарях святого Франциска і святого Онуфрія було вмуровано привезені з Риму реліквії святого Валентина.
Протягом 1778–1780 років відбулася «третя реконструкція» монастиря. Йозеф Лей[ґ]арк (Josef Legerlutz von Janow) вирізьбив скульптури святих Михайла, Антонія і Франциска, встановлені на фасаді. В 1782 році придбано нові дзвони. Останні зафіксовані в джерелах вдосконалення відносяться до 1789 року, Мішель Чарльз вчергове відремонтував орган.
Від 1740 року у монастирі були студії філософії, теології і риторики.
Монастирська бібліотека нараховувала близько 5 тисяч томів, в тому числі багато рідкісних видань.
При монастирі діяли каплиці святих Анни, Антонія і Франциска.
Від 1797 року монастир став головною резиденцією Руської провінції непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії, до примусового злиття її з Литовською Провінцією у 1815 році.



XIX століття.
У XIX столітті заславським монахам-бернардинам належав фільварок з орною землею і сіножатями, млин і став у селі Городище, пасіка в урочищі Чорні Лози.
Внаслідок політики на послаблення римо-католицької церкви у 1841 році з наказу російських властей монастир перетворено на «штатний 2 класу», його клир надзвичайно урізано, а освітню діяльність скасовано. На початок XX століття заславський монастир оо. Бернардинів де-юре був єдиним діючим монастирем ордену в межах Литовсько-Руської провінції, хоча де-факто не існував. У будівлях монастиря з дозволу російського уряду діяв новіціат для об'єднаних орденів отців бернардинів і капуцинів, єдиний для усієї Луцько-Житомирської дієцезії. Монастир використовувався для пенітенціарних цілей. Сюди за згодою дієцезіальної влади засилалися католицькі священики для спокутування або відпочинку на старості. Серед засланих тоді перебували Антоній Лінєвич, Фелікс Лубчинський, Мар'ян Токажевський, Максиміліан Туровський, Ілля Андрушкевич. Останній заславський монах-бернардин помер у 1910 році.


Вотива з одного зі скарбів знайдених на території монастиря (Експозиція Ізяславського музею)/Вотива с одной из сокровищ найденных на территории монастыря (Экспозиция Изяславского музея)

1914–1932.
З початком Першої світової війни бернардини змогли повернутися на Волинь. У 1914 році в монастирі вже налічувалося 3 ченці і 2 священики. До 1915 року обов'язки адміністратора монастиря виконував Ґустав Єловицький.
У 1918 й від 1920 року будівлі монастиря знову використовуються як в'язниця.
У 1930 році монастир оо. Бернардинів оглянула комісія Волинського державного науково-дослідного музею у складі керівників мистецького і історичного відділів Антонова й Ілюченка. На той час в келіях монастиря розташовувася БУПР (будинок примусових робіт), який щойно почали ліквідовувати, в ув'язненні перебувало лише 20 чоловік. Проте на будівлю монастиря вже наклали оком КООПТАХ (кооперація птахівництва) і артіль кушнірів-халупників. Жодної вежі довкола монастиря тоді вже не існувало (станом на 1926 рік їх нараховувалося три) попри те, що представники музею застерігали місцеву адміністрацію від їх знищення. Багато з речей з монастиря були забрані до музеїв Шепетівки і Києва. Врешті, у справі порятування унікального культурного комплексу музейна комісія дійшла таких висновків:


План території монастиря(Фрагмент міської мапи 1938 р.)/План территории монастыря(Фрагмент городской карты 1938)

1. Колишній бернардинський монастир, разом з усіма прилеглими будівлями, костьолом і садом перекваліфікувати на пам'ятку архітектури;
2. Захищати його від руйнування, що могло б статися з ним у випадку передачі до КООПТАХ чи кушнірської артілі;
3. Зупинити подальше вивезення із Заслава і околиць речей, що мають культурно-історичну і/або мистецьку вартість;
4. Заснувати у приміщеннях колишнього бернардинського монастиря краєзнавчий музей;
5. Повернути до того музею усі раніше забрані експонати;
6. Покласти на музей функцію охорони пам'яток культури і мистецтва Заславщини.
Однак подальші події засвідчили усю марність сподівань музейників.
Останній бернардин залишив місто у 1932 році, попередньо організувавши вивіз до Польщі архіву й бібліотеки монастиря, а також частини опорядження.
До останніх днів у монастирі дотримувалися Тридентської меси з жорстким чинопослідуванням і зверненням священика до престолу, спиною до вірян.



Поховання.
Традиційно у крипті костелу здійснювалися поховання. Крім фундаторів, Януша і Олександри Заславських, у монастирі були поховані також інші представники родини Заславських: Кароль, Франциск, Сузанна, Евфрузина, Олександр і Костянтин, тілопокладання яких були в 1630-х роках перенесені до крипти в костелі Івана Хрестителя. Похованням у монастирських стінах вшанували також представників ордену: о. Каспера Працького, місіонера, що загинув мученицькою смертю в Московії; о. Мар'яна Шумського, спочатку ув'язненого, а згодом і закатованого московитами за місійну діяльність 1620 року; брата Томаша, убитого козаками 1622 року; брата Дідака з Самбора, убитого татарами 1624 року і отця Лукаша з Дрогобича, взірцевого катехита.


Костел святого Михайла. Вид із північного заходу


Західний фасад монастиря із тамбуром(Георгій Лукомський. 1910 р.)

далі тут




Джерела:
http://www.babinagora.narod.ru/BM/BM.html
https://uk.wikipedia.org/wiki/Костел_святого_Михайла_та_монастир_бернардинів_(Ізяслав)
invitur.com.ua
invitur.com.ua

продовження - http://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/231147.html


Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проекта. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проекту: на експедиції і існування блогу та файлосховища.

Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проекту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.


Підписуйтесь на сторінки проекту на:

Patreon
Twitter
Telegram
Instagram




ну як то так =))
Tags: Хмельниччина, в'язниця, монастир, монастырь, церква
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments