?

Log in

No account? Create an account

m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Ізяслав. Монастир/Наследие. Изяслав. Церква святого Михаила та монастирь. Part 1.


переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2010-13/autumn_2013/49. Izyaslav/Monastir/IMG_5734_5737_middle.png

Косте́л свято́го Миха́йла та монасти́р о́рдену отці́в бернарди́нів (пол. Kościół św. Michała i klasztor oo. Bernardynów) — пам'ятка сакрального будівництва епохи бароко, колишній римо-католицький монастирський комплекс, закладений на початку XVII століття, архітектурна домінанта міста Ізяслава на Волині. Між 1797–1815 роками — головна резиденція Руської провінції непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії бернардинів. Стоїть у Старому місті, на високому лівому березі річки Горині. До комплексу будівель належали мурований костел і монастир, дзвіниця, каплиці, господарські будівлі тощо. У північно-західній ділянці монастирського терену були цвинтар і сад, у північно-східній — ставок і сад. Монастирський комплекс оточував високий оборонний мур з бійницями і в'їзними брамами. Нині використовується як в'язниця.
----------
Костел святого Михаила монастырь ордена бернардинцев - памятник сакрального строительства эпохи барокко, бывший римско-католический монастырский комплекс, заложенный в начале XVII века, архитектурная доминанта города Изяслава на Волыни. Между 1797-1815 годами - главная резиденция Русской провинции непорочного зачатия Пресвятой Девы Марии бернардинцев. Стоит в Старом городе, на высоком левом берегу реки Горынь. К комплексу зданий принадлежали костел и монастырь, колокольня, часовни, хозяйственные здания и другие здания. На северо-западном участке монастырского комплекса были кладбище и сад, в северо-восточной - пруд и сад. Монастырский комплекс окружала высокая оборонительная стена с бойницами и въездными воротами. В настоящее время используется как тюрьма.



Положення.
Силует монастиря бернардинів — характерний елемент панорами Ізяслава
Костел і монастир ордену отців бернардинів (оо. Бернардинів) в Ізяславі розташувався в північно-східній частині Старого міста на високому лівому березі річки Горині. Нині обмежується від міста вулицями Бернардинською, Посьолковою і Гагаріна.
Монастирський комплекс бернардинів формував оборонне кільце колишнього міста, його образ з Нового Заслава і околиць. Комплекс разом з фарою Святого Івана Хрестителя і собором Різдва Христового (давніше — замковою церквою) формує центральну площу Старого міста, є найзначнішою за внутрішньою кубатурою і зовнішніми розмірами спорудою архітектурної спадщини Ізяслава. Він займає одну з найвищих ділянок колишнього міста і домінує над іншими спорудами.
Завдяки тому, що місто розділене долиною і заплавою річки Горинь, що збільшує його оглядовість, ансамбль будівель монастиря бернардинів грав і продовжує відігравати важливу роль у силуеті Ізяслава і його містобудівній композиції.
----------
Положение.
Силуэт монастыря бернардинцев - характерный элемент панорамы Изяслава.
Костел и монастырь ордена отцов бернардинцев (оо. Бернардинцев) в Изяславе расположился в северо-восточной части Старого города на высоком левом берегу реки Горынь. Сейчас ограничивается от города улицам Бернардинском, Посьолковою и Гагарина.
Монастырский комплекс бернардинцев формировал оборонительное кольцо бывшего города, его образ с Нового Заслава и окрестностей. Комплекс вместе с фарой Святого Иоанна Крестителя и собором Рождества Христова (раньше - замковой церковью) формирует центральную площадь Старого города, является самой значительной по внутренней кубатурой и внешними размерами сооружением архитектурного наследия Изяслава. Он занимает один из самых высоких участков бывшего города и доминирует над другими сооружениями.
Благодаря тому, что город разделен долиной и поймой реки Горынь, это увеличивает его обзорность, ансамбль зданий монастыря бернардинцев играл и продолжает играть важную роль в силуэте Изяслава и его градостроительной композиции.



Умови постання.
Період між 1550 і 1650 вважається «Золотим віком» Речі Посполитої (утвореної в 1569 році об'єднанням Королівства Польського і Великого князівства Литовського). Це був період економічного процвітання завдяки торгівлі зерном. Зовнішня торгівля збіжжям займала ключове становище і в торговельній кон'юнктурі Заславщини, провідну роль на ринку якої утримували власники маєтностей князі Заславські. Зібране з волинських володінь зерно доправлялося до Данціґа або іншого порту, звідки продавалося до Нідерландів, Англії, Франції, Італії та Іспанії. Будівництво монастирського комплексу в Заславі відбувалося водночас із реалізацією ще одного досить коштовного проекту — будівництва костелу Івана Хрестителя. Крім того, це був час релігійної толерантності внаслідок рішень Варшавської конфедерації (1573), але також і пора католицької контрреформації. На час виділення земельної ділянки для спорудження монастиря бернардинів князь Януш Заславський сповідував кальвінізм, його дружина Олександра Санґушківна належала до антитринітаріїв. Завершував будівництво монастиря їхній син князь Олександр Заславський, католик, який проте мав конфлікт з бернардинами. Заслав був багатонаціональним (русини, гебреї, поляки, татари) і багатоконфесійним (православні, антитринітарії, кальвіністи, греко-католики, католики, юдеї, мусульмани) містом. У цей період з'являються на українських землях якісно нові тенденції в архітектурі і містобудуванні привнесені приїжджими європейськими будівничими, здебільшого італійцями. Зведення комплексу монастиря в новітньому бароковому стилі і пізньоренесансної фари пов'язують із будівничою активністю на заславському терені архітектора Якуба Мадлайна, походженням з Ґраубюндену, землі на італо-швейцарському пограниччі.
----------
Условия развития.
Период между 1550 и 1650 считается «Золотым веком» Речи Посполитой (образованной в 1569 году объединением Королевства Польского и Великого княжества Литовского). Это был период экономического процветания благодаря торговле зерном. Внешняя торговля зерном занимала ключевое положение и в торговой конъюнктуре Заславщины, ведущую роль на рынке которой удерживали владельцы имений князья Заславские. Собранное из волынских владений зерно направлялось в Данциг или иной порт, откуда продавалось в Нидерланды, Англию, Францию, Италию и Испанию. Строительство монастырского комплекса в Заславе происходило одновременно с реализацией еще одного достаточно дорогого проекта - строительства костела Иоанна Крестителя. Кроме того, это было время религиозной толерантности в результате решений Варшавской конфедерации (1573), но также и время католической контр-реформации. На момент выделения земельного участка для строительства монастыря бернардинцев князь Януш Заславский исповедовал кальвинизм, его жена Александра Санґушкивна принадлежала к антитринитарям. Завершал строительство монастыря их сын князь Александр Заславский, католик, имевший конфликт с бернардинами. Заслав был многонациональным (русины, евреи, поляки, татары) и многоконфессиональном (православные, антитринитарии, кальвинисты, греко-католики, католики, иудеи, мусульмане) городом. В этот период появляются на украинских землях качественно новые тенденции в архитектуре и градостроительстве, привнесены приезжими европейскими зодчими, в основном итальянцами. Возведение комплекса монастыря в новейшем стиле барокко и позднеренесансной фары связывают с строительной активностью на Заславской территории архитектора Якуба Мадлайна, происхождением из Ґраубюндену, земли на итало-швейцарской границе.



Історія.
1602–1648.
Як свідчить римо-католицьке джерело, князем Янушем Янушевичем Заславським під будівництво монастиря жебрачого ордену бернардинів (так на теренах східної Європи називають представників Ордену Братів Менших — францисканів) у 1602 році була передана «полишена православна каплиця» у Старому Заславі разом з іконою Заславської Божої Матері, яка «з давніх-давен» належала до скарбу князів Заславських. Найпевніше, тоді йшлося про спорудження римо-католицької святині на місці колишньої православної обителі — монастиря Пресвятої Трійці, що на той час вже занепала внаслідок невідомих житейських перемін.
Про будівництво монастиря і при ньому костелу відомостей не збереглося, принаймні, вони не відомі сучасним дослідникам. Згадка з 15 липня 1622 року доносить до нас, що будівлю костелу святого Михайла щойно почали засклеплювати. Отже, можна припустити, що від часу прийняття оо. Бернардинами фундушу у 1604 році до моменту, коли стіни костелу вже були вимурувані, минуло 18 років. Саме стільки знадобилося будівничим, а серед них і архітекторові Якубові Мадлайну, щоб спочатку підготувати, а потім узятися за здійснення такого грандіозного будівництва. Загалом будівництво комплексу тривало до 1630 року, відколи споруда монастиря була включена до міської оборонної системи Старого Заслава з напільного боку (з півночі). Саме тим періодом слід датувати збережений до наших днів західний фасад будівлі монастиря з аттиком і типовими бароковими фронтонами. Ймовірно, до планування цих щипців мав відношення архітектор-бернардин Бернард Авелідес. Опріч того, сучасний зовнішній вигляд монастиря можна побачити на карті з 18 століття, де звертає на себе особливу увагу чотириярусна вежа, що складає нині два з третиною яруси.
З початком козацької ребелії під проводом гетьмана Богдана Хмельницького образ Заславської Матері Божої евакуювали до монастиря оо. Бернардинів у Ряшеві. Тим часом козацтво й збурене хлопство, захопивши місто, пограбувало і поруйнувало монастир, який в жалюгідному стані проіснував наступні майже 80 років.
----------
История.
1602-1648.
Как свидетельствует римско-католическое источник, князем Янушем Янушевич Заславским под строительство монастыря нищенствующего ордена бернардинцев (так на территории восточной Европы называют представителей Ордена Братьев Меньших - францисканцев) в 1602 году была передана «оставленая православная часовня» в Старом Заславе вместе с иконой Заславской Божьей Матери , которая «с давних времен» принадлежала к сокровищу князей Заславских. Скорее всего, тогда речь шла о строительстве римско-католической святыни на месте бывшей православной обители - монастыря Пресвятой Троицы , что к тому времени уже пришла в упадок вследствие неизвестных житейских перемен.
О строительстве монастыря и при нем костела сведений не сохранилось, по крайней мере, они не известны современным исследователям. Упоминание с 15 июля 1622 доносит до нас, что здание костела святого Михаила только начали засклеплевать. Следовательно, можно предположить, что со времени принятия оо. Бернардинами фундушу в 1604 году до момента, когда стены костела уже были выстроены, прошло 18 лет. Именно столько понадобилось строителям, а среди них и архитектору Якубу Мадлайну, чтобы сначала подготовить, а потом взяться за осуществление такого грандиозного строительства. В целом строительство комплекса продолжалось до 1630 года, когда сооружение монастыря было включено в городскую оборонную систему Старого Заслава с напольной стороны (с севера). Именно тем периодом следует датировать сохранившийся до наших дней западный фасад здания монастыря с аттиком и типичными барочными фронтонами. Вероятно, к планированию этих щипцов имел отношение архитектор-бернардинцев Бернард Авелидес. Кроме того, современный внешний вид монастыря можно увидеть на карте с 18 века, где обращает на себя особое внимание четырехъярусная башня, составлящая сейчас в два с третью яруса.
С началом казацкой ребелии под руководством гетмана Богдана Хмельницкого образ Заславской Божьей эвакуировали в монастырь оо. Бернардинцев в Ряшеве. Между тем казачество и возмущенное хлопство, захватив город, разграбили и разрушили монастырь, который в плачевном состоянии просуществовал последующие почти 80 лет.


Образ Заславської Матері Божої, центральний елемент головного вівтаря/Образ Заславской Матери Божьей, центральный элемент главного алтаря


Культ святих імен одна з найхарактерніших прикмет бернардинів (IHS — монограма імені Ісуса)/Культ святых имен одна из самых характерных примет бернардинцев (IHS - монограмма имени Иисуса)

1727–1789
Стараннями Павла Карла Санґушка у 1727 році почалося відродження монастиря, яке тривало в кілька етапів. Дослідники виокремлюють так звані «першу реконструкцію» (1753–1754), протягом якої будівля монастиря зазнала суттєвих змін, костел наново перекрито. Різьбяр Домінік Кацевич виготовив для костелу вівтар святого Йосипа. В 1753 році, у зв'язку зі встановленням риштувань довкола монастиря, згадується ім'я заславського архітектора Паоло Фонтана. Проте означити ширше його діяльність у цьому напрямку не дозволяють доступні джерела.
«Другу реконструкцію» (1759–1775), за час якої відбувся поточний ремонт монастиря. Нави і покої отримали розмаїте мистецьке опорядження. 1763 року до роботи над храмовими вівтарями був залучений різьбяр з Аннополя Ян Пуш. Проте цілковито впоратися із замовленнями він не встиг по причині наглої смерті. Відтак у 1765 році був укладений контракт із представником львівської школи скульпторів Йозефом Штилем (Józef Sztyl, Josef Still). Наступного року костел наново потинькували, вставили нові вікна, пофарбували й розписали вівтарі, стіни і фронтони. У 1766–1767 роках демонтовано старий орган і збудовано новий хор за ескізом брата-бернардина Артемізія Брауна з Чуднова, новий орган роботи Михайла Садковського зі Львова встановлено щойно у 1772 році (вже 1776 року орган довелося ремонтувати).
Для опорядження костелу протягом 1766-1770 років придбано вісім робіт видатного живописця 18 століття Шимона Чеховича, зокрема: «Святий Франциск», «Святий Тадеуш», «Святий Онуфрій», «Святий Каетан», «Святий Вінсент», «Преображення Господнє», «Святий Михаїл Архангел», «Свята Текля», «Святий Йосип» і «Святий Ян Непомуцький».
----------
1727–1789
Стараниями Павла Карла Сангушко в 1727 году началось возрождение монастыря, которое продолжалось в несколько этапов. Исследователи выделяют так называемые «первую реконструкцию» (1753-1754), в течение которого здание монастыря претерпела существенные изменения, костел было заново перекрыто. Резчик Доминик Кацевич изготовил для костела алтарь святого Иосифа. В 1753 году, в связи с установлением лесов вокруг монастыря, упоминается имя Заславского архитектора Паоло Фонтана. Однако обозначить шире его деятельность в этом направлении не позволяют доступные источники.
«Вторую реконструкцию» (1759-1775), за время которой состоялся текущий ремонт монастыря. Нави и покои получили разнообразную художественную отделку. 1763 к работе над храмовыми алтарями был привлечен резчик с Аннополя Ян Пуш. Однако полностью справиться с заказами не успел по причине внезапной смерти. Поэтому в 1765 году был заключен контракт с представителем львовской школы скульпторов Йозефом Штилем (Józef Sztyl, Josef Still). В следующем году костел заново отштукатурили, вставили новые окна, покрасили и расписали алтари, стены и фронтоны. В 1766-1767 годах демонтирован старый орган и построили новый хор по эскизу брата Бернардино артемизия Брауна с Чуднова, новый орган работы Михаила Садковского из Львова установлено только в 1772 году (уже 1776 орган пришлось ремонтировать).
Для отделки костела в течение 1766-1770 годов приобретено восемь работ выдающегося живописца 18 века Шимона Чеховича, в частности: «Святой Франциск», «Святой Тадеуш», «Святой Онуфрий», «Святой Каэтан», «Святой Винсент», «Преображение Господне», «Святой Михаил Архангел», «Праздники Фекла», «Святой Иосиф» и «Святой Ян Непомуцкий».


Комплекс монастиря (Фрагмент мапи лат. «Tabula chorographica Provinciae Russiae». XVIII ст.)/Комплекс монастиря (Фрагмент карты лат. "Провинция Таблица Chorographicall России." 18 ст.)


Вид на монастир бернардинів (Ілюстрація з часопису пол. «Tygodnik ilustrowany». 1881 р.)/Вид на монастырь бернардинцев (Иллюстрация из журнала пол. «Tygodnik ilustrowany». 1881)

У 1768 році укладено контракт зі ще одним представником львівської школи скульпторів, учнем Пінзеля, Матвієм Полейовським. На початку видатний майстер спричинився до появи цимборія, амвону і різьби головного вівтаря. У 1773 році Полейовський прибув до Заслава, щоб розробити нову структуру головного вівтаря костелу святого Михайла, вівтарів святого Роха і святої Теклі. Він повернувся до Львова в листопаді 1774 року, не виконавши робіт докінця і лишивши двох з п'яти підмайстрів зі свого верстату для продовження робіт. До роботи над хором було залучено також Днуса Маркварта з Городища, що заразом виготовив пульпіт і невелике розп'яття. Поряд з майстрами з інших міст над костелом і монастирем працювали заславські майстри: Берек Йосевич, Йосип Машкевич, Юрій Хмілевський.
У 1775 році при великому скупченні богомольців відбулися урочистості з нагоди перенесення до головного вівтаря образу Заславської Матері Божої, а також розп'яття «що вціліло від першої фундації». Водночас у вівтарях святого Франциска і святого Онуфрія було вмуровано привезені з Риму реліквії святого Валентина.
Протягом 1778–1780 років відбулася «третя реконструкція» монастиря. Йозеф Лей[ґ]арк (Josef Legerlutz von Janow) вирізьбив скульптури святих Михайла, Антонія і Франциска, встановлені на фасаді. В 1782 році придбано нові дзвони. Останні зафіксовані в джерелах вдосконалення відносяться до 1789 року, Мішель Чарльз вчергове відремонтував орган.
Від 1740 року у монастирі були студії філософії, теології і риторики.
Монастирська бібліотека нараховувала близько 5 тисяч томів, в тому числі багато рідкісних видань.
При монастирі діяли каплиці святих Анни, Антонія і Франциска.
Від 1797 року монастир став головною резиденцією Руської провінції непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії, до примусового злиття її з Литовською Провінцією у 1815 році.
----------
В 1768 году заключен контракт с еще одним представителем львовской школы скульпторов, учеником Пинзеля, Матвеем Полейовским. В начале выдающийся мастер привел к появлению цимбория, амвона и резьбы главного алтаря. В 1773 году Полейовский прибыл в Заслав, чтобы разработать новую структуру главного алтаря костела святого Михаила, алтарей святого Роха и святой Феклы. Он вернулся во Львов в ноябре 1774 года, не выполнив работ до конца и оставив двух из пяти подмастерьев из своего бригады для продолжения работ. К работе над хором были привлечены также Днус Маркварта из Городища, который заодно сделал пульпит и небольшое распятие. Наряду с мастерами из других городов над костелом и монастырем работали Заславские мастера: Берек Йосевич, Иосиф Машкевич, Юрий Хмилевский.
В 1775 году при большом стечении богомольцев состоялись торжества по случаю перенесения к главному алтарю образа Заславской Матери Божьей, а также распятие «что уцелело от первого реставрации». В то же время в алтарях святого Франциска и святого Онуфрия были вмурованы привезенные из Рима реликвии святого Валентина.
В течение 1778-1780 годов произошла «третья реконструкция» монастыря. Йозеф Лей[г]л (Josef Legerlutz von Janow) вырезал скульптуры святых Михаила, Антония и Франциска, установленные на фасаде. В 1782 году приобретены новые колокола. Последние зафиксированные в источниках совершенствования относятся до 1789 года, Мишель Чарльз очередной раз отремонтировал орган.
От 1740 в монастыре были студии философии, теологии и риторики.
Монастырская библиотека насчитывала около 5000 томов, в том числе много редких изданий.
При монастыре действовали часовни святых Анны, Антония и Франциска.
С 1797 году монастырь стал главной резиденцией Русской провинции непорочного зачатия Пресвятой Девы Марии, до принудительного слияния ее с Литовской провинцией в 1815 году.



XIX століття.
У XIX столітті заславським монахам-бернардинам належав фільварок з орною землею і сіножатями, млин і став у селі Городище, пасіка в урочищі Чорні Лози.
Внаслідок політики на послаблення римо-католицької церкви у 1841 році з наказу російських властей монастир перетворено на «штатний 2 класу», його клир надзвичайно урізано, а освітню діяльність скасовано. На початок XX століття заславський монастир оо. Бернардинів де-юре був єдиним діючим монастирем ордену в межах Литовсько-Руської провінції, хоча де-факто не існував. У будівлях монастиря з дозволу російського уряду діяв новіціат для об'єднаних орденів отців бернардинів і капуцинів, єдиний для усієї Луцько-Житомирської дієцезії. Монастир використовувався для пенітенціарних цілей. Сюди за згодою дієцезіальної влади засилалися католицькі священики для спокутування або відпочинку на старості. Серед засланих тоді перебували Антоній Лінєвич, Фелікс Лубчинський, Мар'ян Токажевський, Максиміліан Туровський, Ілля Андрушкевич. Останній заславський монах-бернардин помер у 1910 році.
----------
XIX век.
В XIX веке Заславским монахам-бернардинцев принадлежал поместье с пахотной землей и сенокосами, мельница и став в селе Городище, пасека в урочище Черные Лозы.
Вследствие политики по ослаблению римско-католической церкви в 1841 году по приказу российских властей монастырь преобразован в «штатный 2 класса», его клир чрезвычайно ограничено, а образовательную деятельность отменено. К началу XX века Заславский монастырь о. Бернардинцев де-юре был единственным действующим монастырем ордена в пределах Литовско-Русского провинции, хотя де-факто не существовал. В зданиях монастыря с разрешения российского правительства действовал новициат для объединенных орденов отцов бернардинцев и капуцинов, единый для всей Луцько-Житомирской епархии. Монастырь использовался для пенитенциарных целей. Сюда с согласия епархиального власти засылались католические священники для искупления или отдыха в старости. Среди ссыльных тогда находились Антоний Линевич, Феликс Лубчинський, Марьян Токажевский, Максимилиан Туровский, Илья Андрушкевич. Последний Заславский монах-бернардинец умер в 1910 году.


Вотива з одного зі скарбів знайдених на території монастиря (Експозиція Ізяславського музею)/Вотива с одной из сокровищ найденных на территории монастыря (Экспозиция Изяславского музея)

1914–1932.
З початком Першої світової війни бернардини змогли повернутися на Волинь. У 1914 році в монастирі вже налічувалося 3 ченці і 2 священики. До 1915 року обов'язки адміністратора монастиря виконував Ґустав Єловицький.
У 1918 й від 1920 року будівлі монастиря знову використовуються як в'язниця.
У 1930 році монастир оо. Бернардинів оглянула комісія Волинського державного науково-дослідного музею у складі керівників мистецького і історичного відділів Антонова й Ілюченка. На той час в келіях монастиря розташовувася БУПР (будинок примусових робіт), який щойно почали ліквідовувати, в ув'язненні перебувало лише 20 чоловік. Проте на будівлю монастиря вже наклали оком КООПТАХ (кооперація птахівництва) і артіль кушнірів-халупників. Жодної вежі довкола монастиря тоді вже не існувало (станом на 1926 рік їх нараховувалося три) попри те, що представники музею застерігали місцеву адміністрацію від їх знищення. Багато з речей з монастиря були забрані до музеїв Шепетівки і Києва. Врешті, у справі порятування унікального культурного комплексу музейна комісія дійшла таких висновків:
----------
1914-1932.
С началом Первой мировой войны бернардины смогли вернуться на Волынь. В 1914 году в монастыре уже насчитывалось 3 монаха и 2 священника. К 1915 году обязанности администратора монастыря выполнял Густав Еловицький.
В 1918 и по 1920 годы постройки монастыря снова используются как тюрьма.
В 1930 году монастырь о. Бернардинцев осмотрела комиссия Волынского государственного научно-исследовательского музея в составе руководителей художественного и исторического отделов Антонова и Илюченко. К тому времени в кельях монастыря располагалмся ДОПР (дом принудительных работ), который только начали ликвидировать, в заключении находилось 20 человек. Однако на здание монастыря уже положили глаз КООПТАХ (кооперация птицеводства) и артель скорняков-халупников. Никаких башен вокруг монастыря тогда уже не было (по состоянию на 1926 году их насчитывалось трех) несмотря на то, что представители музея предостерегали местную администрацию от их уничтожения. Многие из вещей из монастыря были забраны в музеи Шепетовки и Киева. Наконец, в деле спасения уникального культурного комплекса музейная комиссия пришла к следующим выводам:


План території монастиря(Фрагмент міської мапи 1938 р.)/План территории монастыря(Фрагмент городской карты 1938)

1. Колишній бернардинський монастир, разом з усіма прилеглими будівлями, костьолом і садом перекваліфікувати на пам'ятку архітектури;
2. Захищати його від руйнування, що могло б статися з ним у випадку передачі до КООПТАХ чи кушнірської артілі;
3. Зупинити подальше вивезення із Заслава і околиць речей, що мають культурно-історичну і/або мистецьку вартість;
4. Заснувати у приміщеннях колишнього бернардинського монастиря краєзнавчий музей;
5. Повернути до того музею усі раніше забрані експонати;
6. Покласти на музей функцію охорони пам'яток культури і мистецтва Заславщини.
Однак подальші події засвідчили усю марність сподівань музейників.
Останній бернардин залишив місто у 1932 році, попередньо організувавши вивіз до Польщі архіву й бібліотеки монастиря, а також частини опорядження.
До останніх днів у монастирі дотримувалися Тридентської меси з жорстким чинопослідуванням і зверненням священика до престолу, спиною до вірян.
----------
1. Бывший монастырь бернардинцев, вместе со всеми прилегающими постройками, костелом и садом переквалифицировать на памятник архитектуры;
2. Защищать его от разрушения, что могло бы произойти с ним в случае передачи в КООПТАХ или Кушнирской артели;
3. Остановить дальнейшее вывоз из Заслава и окрестностей вещей, имеющих культурно-историческую и / или художественную ценность;
4. Основать в помещениях бывшего Бернардинского монастыря краеведческий музей;
5. Вернуть в тот музей все ранее отобранные экспонаты;
6. Положить в музей функцию охраны памятников культуры и искусства Заславщины.
Однако дальнейшие события показали всю бесполезность надежд музейщиков.
Последний бернардинец покинул город в 1932 году, предварительно организовав вывоз в Польшу архива и библиотеки монастыря, а также части отделки.
До последних дней в монастыре придерживались Тридентской мессы с жестким чинопоследования и обращением священника к престолу, спиной к верующим.



Поховання.
Традиційно у крипті костелу здійснювалися поховання. Крім фундаторів, Януша і Олександри Заславських, у монастирі були поховані також інші представники родини Заславських: Кароль, Франциск, Сузанна, Евфрузина, Олександр і Костянтин, тілопокладання яких були в 1630-х роках перенесені до крипти в костелі Івана Хрестителя. Похованням у монастирських стінах вшанували також представників ордену: о. Каспера Працького, місіонера, що загинув мученицькою смертю в Московії; о. Мар'яна Шумського, спочатку ув'язненого, а згодом і закатованого московитами за місійну діяльність 1620 року; брата Томаша, убитого козаками 1622 року; брата Дідака з Самбора, убитого татарами 1624 року і отця Лукаша з Дрогобича, взірцевого катехита.
----------
Захоронения.
Традиционно в крипте костела осуществлялись захоронения. Кроме основателей, Януша и Александры Заславских, в монастыре были похоронены и другие представители семейства Заславских: Кароль, Франциск, Сузанна, Евфрузина, Александр и Константин, захоронения которых были в 1630-х годах перенесены в крипту в костеле Иоанна Крестителя. Погребением в монастырских стенах почтили также представителей ордена о. Каспера Працько, миссионера, погибшего мученической смертью в Московии; о. Марьяна Шумского, сначала заключенного, а впоследствии и замученного московитами за миссионерскую деятельность 1620; брата Томаша, убитого казаками 1622; брата Дидака из Самбора, убитого татарами 1624 и отца Лукаша из Дрогобыча, образцового катехита.


Костел святого Михайла. Вид із північного заходу/Костел святого Михаила. Вид с северо-запада


Західний фасад монастиря із тамбуром(Георгій Лукомський. 1910 р.)/Западный фасад монастыря с тамбуром (Георгий Лукомский. 1910)

далі тут/продолжение здесь




Джерела/источники
http://www.babinagora.narod.ru/BM/BM.html
https://uk.wikipedia.org/wiki/Костел_святого_Михайла_та_монастир_бернардинів_(Ізяслав)
invitur.com.ua
invitur.com.ua

продовження/продолжение - http://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/231147.html


ну как то так =))


  • 1

Изяслав. Костёл святого Михаила та монастирь / Спадщин

Пользователь rudy_ogon сослался на вашу запись в своей записи «Изяслав. Костёл святого Михаила та монастирь / Спадщина. Ізяслав, Монастир. Part 1.» в контексте: [...] у в Наследие. Изяслав. Костел святого Михаила та монастирь/Спадщина. Ізяслав, Монастир. Part 1. [...]

Изяслав. Костёл святого Михаила та монастирь / Спадщин

Пользователь rudy_ogon сослался на вашу запись в своей записи «Изяслав. Костёл святого Михаила та монастирь / Спадщина. Ізяслав, Монастир. Part 1.» в контексте: [...] стена с бойницами и въездными воротами. В настоящее время используется как тюрьма. продолжение [...]

Ізяслав. Церква святого Михаїла та монастир. Part 3

Пользователь rudy_ogon сослался на вашу запись в своей записи «Ізяслав. Церква святого Михаїла та монастир. Part 3» в контексте: [...] стану церкви (зовні та всередені) і монастирських келій і споруд монастиря. початок тут: частина 1 [...]

  • 1