?

Log in

No account? Create an account

m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Сутискі.Маєток Гейденов. Частина 1/Наследие. Сутиски. Имение Гейденов. Часть 1.

українскою-Сутиски, польскою-Sutyska


переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6336_6337_middle.png

Текст и часть фотографий приведенных в данной статье использована с любезного разрешения Сергея Котелко, из его рассказа, после посещений 13 октября 2008 и 12 октября 2013-го Сутисков. Текст с того времени не потерял актуальности. Мои фотографии апреля 2015 года, как всегда, дополнят повествование.

Ще одне місце приголомшливої краси на Південному Бузі. Колишній маєток графів Гейденів розташувався на березі цієї прекрасної річки.    Маєток тісно пов'язаний із двома військовими, які залишили свій слід в нашій історії. Це звичайно його власник, генерал від інфантерії граф Дмитро Федорович Гейден і маршал Радянського Союзу Родіон Якович Малиновський. Але все по порядку, спочатку пройдемося по парку …
——————————
Еще одно удивительно красивое место —  бывшее имение графов Гейденов — расположилось на берегу Южного  Буга,  этой наверное одной из самых живописных рек в мире.  Имение тесно связано с двумя военными, оставившими свой след в нашей истории. Это, конечно, его владелец, генерал от инфантерии граф Дмитрий  Федорович  Гейден  и  маршал  Советского Союза Родион  Яковлевич  Малиновский.

До маєтку  веде красива алея, обсаджена стриженими кущами/К имению ведет красивая аллея, обсаженная стрижеными кустами.


про маршала Малиновському я навіть розповім раніше. ніж про упорядниками та власника цього маєтку, графі Гейденом. все тому, що вже після Другої Світової війни, що прославила ім'я Малиновського, маршал написав спогади озаглавлені "Байстрюк", в яких є місця, присвячені Сутиски. Ці спогади люб'язно надала мені дочка маршала, Наталія Родіонівна Малиновська, з чийого дозволу я тут публікую уривки, що стосуються Сутисок. Родіон Якович дуже цікаво і пізнавально розповідає колишній тут величезному маєтку і порядках, в ньому панували, про радощі і прикрощі простих людей тих років. про давно пішла від нас життя до-революційної Росії. Завдяки люб'язності дочки маршала, Наталії Родіонівні, у мене є чудова можливість ілюструвати свою розповідь не тільки фотографіями, але й цитатами з підготовлюваного до друку видання цих спогадів. Але на початку хочу коротко зауважити, і з великим задоволенням, що як і багато видатних людей, яких я описую на сторінках свого сайту, Родіон Якович пов'язаний з моїм рідним містом, Одесою, де він народився в 1898 році. У Сутиски ж вони з матір'ю переїхали до родичів, де мати, Варвара Миколаївна, влаштувалася працювати на кухню в місцеву лікарню, про яку трохи нижче і де її одного разу .. але про це теж пізніше. А тепер - читаємо уривки і йдемо дивитися!
----------
Причем о маршале Малиновском я даже расскажу раньше. чем об устроителе и владельце этого имения, графе Гейдене. все потому, что уже после Второй Мировой войны, прославившей имя Малиновского, маршал написал воспоминания озаглавленные "Байстрюк", в которых есть места, посвященные Сутискам. Эти воспоминания любезно предоставила мне дочь маршала, Наталья Родионовна Малиновская, с чьего разрешения я здесь публикую отрывки, касающиеся Сутисок. Родион Яковлевич очень интересно и познавательно рассказывает о бывшем здесь огромном имении и порядках, в нем царивших, о радостях и горестях простых людей тех лет. о давно ушедшей от нас жизни до-революционной России. Благодаря любезности дочери маршала, Наталье Родионовне, у меня есть великолепная возможность иллюстрировать свой рассказ не только фотографиями, но и цитатами из готовящегося к печати издания этих воспоминаний. Но в начале хочу коротко заметить, и с большим удовольствием, что как и многие выдающиеся люди, которых я описываю на страницах своего сайта, Родион Яковлевич связан с моим родным городом, Одессой, где он родился в 1898 году. В Сутиски же они с матерью переехали к родственникам, где мать, Варвара Николаевна, устроилась работать на кухню в местную больницу, о которой чуть ниже и где ее однажды.. но об этом тоже позже. А теперь — читаем отрывки и идем смотреть!

Проехали кирпичные домики под жестью, где квартировали те, кто служил в экономии у графа: столяр, кучер, механик с водокачки, слесарь и кузнец. Имение у Гейденов большое, благоустроенное. Ровное бескрайнее поле барских хлебов уходит за горизонт. На берегу речонки — господская водокачка.
Уже виднелись большие, никогда не закрывавшиеся ворота экономии…


(тут і далі - цитати без вказівки авторства (синім колором) - з книги "Байстрюк" Родіона Яковича Малиновського)/ тут и дальше - цитаты без указания авторства (синим цветом) - из книги "Байстрюк" Родиона Яковича Малиновського


Ось ті самі "ніколи не закриває" ворота. У в'їзду - будиночок воротаря і вежа для караульного, збудовані, ка ми далі побачимо, загалом архітектурному стилі всього маєтку.
----------
Вот те самые "никогда не закрывавшиеся" ворота. У въезда — домик привратника и башня для караульного, выстроенные, ка мы далее увидим, в общем архитектурном стиле всего имения.


переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6369_middle.png


переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6366_6368_midle.png





Сутиски уперше згадуються в XVI столітті. Начебто з 1569 року Сутиски належали не привілейованій знаті в особі  Комарів,  а вже в 1576 році  Василю Гулевичу надається право на частину міста, ярмарку, торги і корчми в Сутисках. Далі вдалося простежити, що в 1611 році власники Сутисок Гулевичі віддали частину його  Житинським*.  Далі Сутисками володіли  Потоцькі,  а в XIX столітті —  Олександр Беккерт,  від якого вони перейшли до фамілії графів Гейден.  Ось що писали про Сутискі в 1901 році. 
——————————
Сутиски впервые упоминаются в XVI веке. Вроде бы с 1569 года село принадлежало  нетитулованой знати в лице  Комаров, а уже в 1576 году  Василию Гулевичу  было предоставлено право  на ярмарки, торги и корчмы в Сутисках.  Дальше удалось проследить, что в 1611 году владельцы Сутисок Гулевичи отдали часть его  Житинским*.  После Сутисками владели  Потоцкие, а в XIX веке — некто  Александр Беккерт, от которого они и перешли к фамилии  графов Гейден. Вот что писали о Сутисках в 1901 году."

Расположено при рѣкѣ Бугѣ… Климать села, благодаря обилію садовъ, окружныхъ лѣсовъ и проточной водѣ Буга, представляетъ благопріятныя условія для здоровья…**

* И. Дорош "Землевладение украинской шляхты на Брацлавщине. С конца XIV к середине  XVII в.."
** Труды Подольского Епархиального историко-статистического комитета. Выпуск IX-й.    1901


Хаты в Сутисках утопают в садах. На отшибе, по левой стороне, большой длинный амбар, за ним — поле. Справа — больничная территория, отделенная от улочки, скатывающейся к реке, широким рвом и насыпью, заросшей будяками и колючками.
В больничный сад, где много груш, яблок, сладкой черешни и шелковицы, любят забираться сельские ребятишки….
В главном корпусе — приемная, амбулатория. Прием больных по вторникам и пятницам. … В больнице есть свой водопровод и канализация с так называемым «местным поглощением». О, это великое дело, гордость всех служащих больницы — водопровод и канализация!
Василий Павлович Царев — главный врач больницы, солидный человек лет сорока, весьма представительный и приятной наружности … Живет Василий Павлович напротив главного корпуса — на втором этаже почти квадратного дома из красного кирпича. А на первом кухня с пекарней (если можно так назвать большую печь в углу кухни). Тут же, на первом этаже, прачечная, отгороженная от кухни капитальной стеной.




Вас зустрічає ось такий стенд з вказівкою того, куди ви потрапили.  Ось тільки якщо ви думаєте, що йдучи по головній алеї  прекрасного парку ви потрапите до вже намальованого вашою уявою палацу в готичному стилі — шкода буде вас розчаровувати. Від палацу Гейденів залишився лише маленький флігельок, да і то я не знаю, чи від основного це палацу, чи від якої-небудь з палацових будівель. 
——————————
Нас встретил вот такой стенд с указанием того, куда мы попали.  Вот только если вы думаете,  что пройдя по главной аллее   парка мы увидели уже нарисованный нашим воображением дворец в готическом стиле — мне придется вас разочаровать. От дворца Гейденов остался лишь маленький флигелёчек, да и я не знаю, от основного это дворца, или от какого-либо из дворцовых зданий.

Маєток купив граф Дмитро Федорович Гейден. Його батьком був Федір Логіновіч Гейден, син російського адмірала (голландця за походженням), сподвижника Ф.Ф.Ушакова, героя Наваррінскої битви Логіна (Людвіга Сигізмунда Якоба) Петровича Гейдена (1772-1850). Генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії, член Державної Ради,  граф Федір Логінович Гейден (1821-1900) з травня 1881 по 1897 займав пост Фінляндського Генерал-губернатора і Командувача військами Фінляндського Військового округу. Цікаво що і в Голландії сім'я Гейден була добре відома. Матір'ю Людвіга Гейдена була англійська графиня Атлон. Сам же Людвіг увійшов в історію Голландії як людина, що одного разу врятувала  всю королівську родину Голландії — коли там почалася наприкінці XVIII століття революція, королівській сім'ї довелося рятуватися втечею, і ось молодий морський офіцер Людвіг Гейден на простому рибальському човні  вивіз родину в Англію! По поверненню в революційну Голландію революційні влади його подвиг не оцінили, заарештували і засудили до смертної кари. Але в 1790-му році йому вдалося втекти з в'язниці і втік він до Росії, де вступив на службу до Катерини II, яка вміла цінувати людей. Одружений Людвіг був на дочці шведського адмірала*
——————————
Имение  купил  граф  Дмитрий  Федорович Гейден.  Его  отцом был  Федор  Логинович  Гейден,  сын  русского адмирала (голландца по происхождению), героя Наварринского сражения,  сподвижника Ф.Ф.Ушакова,    Логина (Людвига Сигизмунда Якоба) Петровича Гейдена  (1772-1850).  Генерал-адъютант, генерал от инфантерии, член Государственного Совета  граф Федор Логинович Гейден  (1821-1900)  с мая 1881 по 1897 занимал пост Финляндского Генерал-губернатора и Командующего войсками Финляндского Военного округа. Интересно,  что и в Голландии семья Гейден была хорошо известна. Матерью Людвига Гейдена была английская графиня Атлон. Сам же Людвиг вошел в историю Голландии как человек, однажды спасший всю местную королевскую семью  — когда в конце XVIII  века  в  Голландии  началась революция, королевской семье пришлось спасаться бегством, и вот, молодой морской офицер  Людвиг Гейден, на простой рыбацкой лодке вывез всю семью в Англию! По возвращению в революционную Голландию новые власти его подвиг не оценили, арестовали и приговорили к смертной казни. Но в 1790-м году ему удалось бежать из тюрьмы, и сбежал он в Россию, где поступил на службу к  Екатерине II, которая умела ценить людей. Женат Людвиг был на дочери шведского адмирала…*


Записки графа Д.Ф. Гейдена.


Граф Феодор Логинович Гейден

У Федора Логіновіча та його дружини,  Єлизавети Миколаївни  (1833-1894), уродженої графині Зубової, було троє синів —  Микола, Дмитро та Олександр Федоровичі. С. М Лук'янов, згадуючи видатного історика  Соловйова, згадує і сім'ю Гейденів: — "З числа слухачів Соловйова потрібно назвати графа Олександра Федоровича Гейдена. Його батько, граф Федір Логіновіч Гейден, був Начальником Головного штабу, а потім Фінляндським Генерал-губернатором. Соловйов зблизився і з батьками графа А. Ф. Гейдена: бував у них в гостях, обідав. Коли Соловйов почав читати в університеті, граф А. Ф. Гейден був уже студентом третього курсу, фахівцем у Владиславлева. Втім, він уже тоді подумував про службу у флоті. Соловйов дуже любив Гейденів, і вони високо цінували його. Дружина графа Ф. Л. Гейдена — Єлизавета Миколаївна, уроджена графиня Зубова. Це була жінка видатних достоїнств; відома, між іншим, своєю діяльністю по Георгіївській громаді сестер милосердя. Старший брат графа А. Ф. Гейдена, Микола Федорович, був потім старостою Казанського собору. Третій брат, Дмитро Федорович, служив предводителем дворянства. За освітою це був математик. Двоюрідний брат, граф П. А. Гейден, був членом Державної думи. Усі ці старші члени гейденовского роду близького відношення до Соловйова не мали, крім того, що зустрічалися з ним у будинку батьків графа А. Ф. Гейдена, які приймали його дуже радо. Граф А. Ф. Гейден помер в Москві близько року тому. Скільки відомо, він до кінця своїх днів залишався вірним пам'яті Соловйова  "*. Крім синів народилися три дочки — Марія, Єлизавета та Олександра. Марія Федорівна вийшла заміж за графа Олександра Дмитровича Шереметєва, власника сусіднього маєтку в Тиманівці.
——————————
У Федора Логиновича и его супруги,  Елизаветы Николаевны  (1833-1894),  урожденной графини Зубовой, было трое сыновей — Николай, Дмитрий и Александр Федоровичи. С. М Лукьянов, вспоминая выдающегося историка  Соловьева, упоминает и семью Гейденов: — "Из числа слушателей Соловьева нужно назвать графа Александра Федоровича Гейдена. Его отец, граф Федор Логинович Гейден, был Начальником Главного штаба, а потом Финляндским Генерал-губернатором. Соловьев сблизился и с родителями графа А. Ф. Гейдена: бывал у них в гостях, обедал. Когда Соловьев начал читать в университете, граф А. Ф. Гейден был уже студентом третьего курса, специалистом у Владиславлева. Впрочем, он уже тогда подумывал о службе во флоте. Соловьев очень любил Гейденов, и они высоко ценили его. Жена графа Ф. Л. Гейдена —  Елизавета Николаевна (рожденная графиня Зубова. Это была женщина выдающихся достоинств; известна, между прочим, своею деятельностью по Георгиевской общине сестер милосердия. Старший брат графа А. Ф. Гейдена, Николай Федорович, был потом старостой Казанского собора. Третий брат, Дмитрий Федорович, служил предводителем дворянства. По образованию это был математик. Двоюродный брат, граф П. А. Гейден, состоял членом Государственной думы. Все эти старшие члены гейденовского рода близкого отношения к Соловьеву не имели, кроме того, что встречались с ним в доме родителей графа А. Ф. Гейдена, которые принимали его очень радушно. Граф А. Ф. Гейден умер в Москве около года тому назад. Насколько известно, он до конца своих дней оставался верен памяти Соловьева"*. Помимо сыновей родились три дочери — Мария, Елизавета и Александра. Мария Федоровна вышла замуж за  графа Александра Дмитриевича Шереметева, владельца соседнего имения в  Тимановке.

*С. М Лук'янов Запис бесід з Е. Е. Ухтомським



Але перш ніж побачити цей  флігель, по дорозі нам трапляються декілька збережених будівель економії графів Гейденів/Но прежде чем увидеть этот флигель, по дороге нам попадаются несколько сохранившихся зданий экономии графов Гейденов.



Цей будинок схожий на будиночок садівника, або на будинок керуючого економією/Этот дом похож на домик садовника, или на дом управляющего экономией


Полу-руїни якийсь господарської будівлі маєтку. Або стайні, або комори, або корівника/Полу-руины какой-то хозяйственной постройки имения. Или конюшни, или кладовой, или коровника



переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6348_6351_middle.png






переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6346_middle.png

Тепер детальніше про самого господаря маєтку, графа Дмитра Федоровича Гейдена (1862-1926). Закінчив Санкт-Петербурзький університет і поступив добровольцем в 12-й Гусарський Ахтирський полк, де був підвищений в офіцери. У 1891 р. закінчив Миколаївську академію Генерального штабу, служив полковником Генштабу . Після російсько-японської війни вийшов у відставку. Був обраний депутатом в Державну Думу.  Дмитро Федорович був   Проводирем дворянства у Вінницькому повіті Подільської губернії, Уповноваженим Жмеринского спрощеного правління, і окрім Сутисок володів ще трьома тисячами десятин в Смоленській губернії і ще чотирмастами — на Кубані. Він уперше на Поділлі телефонізував населені пункти, спорудив безліч підприємств, винокурню, млин, школу, будинки, деякі з них використовуються і до цього дня. 
----------
Теперь подробнее о самом хозяине имения графе Дмитрие Федоровиче Гейдене (1862-1926). Окончил Санкт-Петербургский университет и поступил добровольцем в 12-й Гусарский Ахтырский полк, где был повышен в офицеры. В 1891 г.. окончил Николаевскую академию Генерального штаба, служил полковником Генштаба. После русско-японской войны вышел в отставку. Был избран депутатом в Государственную Думу. Дмитрий Федорович был предводителем дворянства в Винницком уезде Подольской губернии, уполномоченным Жмеринского упрощенного правления, и кроме Сутисок владел еще тремя тысячами десятин в Смоленской губернии и еще четырьмястами - на Кубани. Он впервые на Подолье телефонизировал населенные пункты, соорудил множество предприятий, винокурню, мельницу, школу, дома, некоторые из них используются и по сей день.


А ось і те єдине, що залишилося від самого палацу. Звичайно я говорю про башту, а не про рожеву споруду праворуч, це вже сучасна добудова/А вот и то единственное, что по-видимому осталось от самого дворца. Конечно я говорю о башне, а не о розовой постройке справа, это уже современная достройка.

Після початку в 1914 році Великої війни, сторіччя якої ми зараз відзначаємо, і більш відомої нам як Перша Світова,  Дмитро Федорович  повернувся в армію і був призначений  на посаду чергового генерала в штабі 8-ої армії  генерала Брусилова.    В 1916 залишався  на  тій же посаді при штабі генерала Каледіна, який змінив Брусилова в командуванні армією.  Залишався на цій посаді до кінця 1917 р. В 1918 р. прибув в Добровольчу армію і був призначений виконуючим посади генерала для доручень при Начальнику постачання. На тій же посаді у Збройних Силах Півдня Росії (ЗСПР) до травня 1919 р. В червні-серпні 1919 р. призначений  генералом Врангелем  на посаду Начальника Гарнізону міста Царицина. Захворів холерою і був евакуйований. У 1920 р. знову "у розпорядженні" Начальника постачання ЗСПР. Після евакуації з Криму проживав в Сербії і обіймав посаду штатного викладача в Кримському Кадетському корпусі в Королівстві СХС — Сербії-Хорватії і Словенії. Після скорочення штату корпусу переїхав в Загреб, де і помер 23 травня 1926 р. Дмитро Федорович залишив дуже цінні спогади,  де він з великим ентузіазмом описує свою армійську роботу, підкреслює той бойовий дух і нормальну атмосферу, що панували в діючій армії і той контраст, який вона мала в порівнянні з розкладницької атмосферою тодішнього Санкт-Петербурга, в яку він потрапляв буваючи у відпустці. Частина спогадів була опублікована в 1971-1973 рр. в «Військово-історичному віснику» (№ 37-42).
----------
После начала в 1914 году Великой войны, более известной нам как Первая Мировая, Дмитрий Федорович вернулся в армию и был назначен на должность дежурного генерала в штабе восьмой армии генерала Брусилова. В 1916 оставался на той же должности при штабе генерала Каледина, который заменил Брусилова в командовании армией. Оставался на этом посту до конца 1917 г.. В 1918 прибыл в Добровольческую армию и был назначен исполняющим должности генерала для поручений при начальнике снабжения. На той же должности в Вооруженных Силах Юга России (ВСЮР) до мая 1919 В июне-августе 1919 назначен генералом Врангелем на должность начальника гарнизона города Царицына. Заболел холерой и был эвакуирован. В 1920 г.. снова "в распоряжении" начальника снабжения ВСЮР. После эвакуации из Крыма проживал в Сербии и занимал должность штатного преподавателя в Крымском Кадетском корпусе в Королевстве СХС - Сербии-Хорватии и Словении. После сокращения штата корпуса переехал в Загреб, где и умер 23 мая 1926 Дмитрий Федорович оставил очень ценные воспоминания, где он с большим энтузиазмом описывает свою армейскую работу, подчеркивает тот боевой дух и нормальную атмосферу, царившие в действующей армии и тот контраст, который она имела по сравнению с разлагающей атмосфере тогдашнего Санкт-Петербурга, в которую он попадал бывая в отпуске. Часть воспоминаний была опубликована в 1971-1973 гг. В «Военно-историческом журнале» (№ 37-42).





Дмитро Федорович був одружений на Катерині Михайлівні Драгомирової, дочки генерала-від інфантерії Михайла Івановича Драгомирова (1830-1905), героя Російсько-Турецької війни 1877-78 рр, кавалера вищої ордена — Андрія Первозванного, Командувача Київського військового округу. Інша дочка Драгомирова, Софія, була замужем за генералом Олександром Сергійовичем Лукомским, генерал-квартирмейстером штабу Верховного головнокомандувача в Першу світову, а пізніше - одним з організаторів Добровольчої армії.
А ось як згадує про Катерину Михайлівні Малиновський Родіон Якович (рукопис "Байстрюк" написана у вигляді роману, маршал розповідає про себе як про хлопчика Вані, і власника маєтку називає ім'ям Олександр замість Дмитро, хоча у графа Дмитра Федоровича і був молодший брат Олександр; імена ж інших героїв роману збігаються з їхніми реальними іменами). З цього ж уривка ми дізнаємося, чому власне майбутній маршал і його мати опинилися в маєтку Гейденом.
---------------
Дмитрий Федорович был женат на Екатерине Михайловне Драгомировой, дочери генерала от инфантерии Михаила Ивановича Драгомирова (1830-1905), героя Русско-Турецкой войны 1877-78 гг, кавалера высшей ордена - Андрея Первозванного, Командующего Киевского военного округа. Другая дочь Драгомирова, София, была замужем за генералом Александром Сергеевичем Лукомским, генерал-квартирмейстером штаба Верховного главнокомандующего в Первую мировую, а позднее —  одним из организаторов Добровольческой армии.
А вот как вспоминает о Екатерине Михайловне Родион Яковлевич Малиновский (рукопись"Байстрюк"  написана в виде романа, маршал рассказывает о себе как о мальчике Ване, и владельца имения называет именем Александр  вместо Дмитрий, хотя у графа Дмитрия Федоровича и был младший брат Александр;  имена же других  героев  романа совпадают с их реальными именами). Из этого же отрывка мы узнаем, почему собственно будущий маршал и его мать оказались в имении Гейденов.


переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6329_middle.png


переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6330_middle.png

З цього боку вежа вже заштукатурити цементом і втратила частину свого оачарованія. Але якщо обійти її, то можна уявити небагато, якою вона була/С этой стороны башня уже оштукатурена цементом и утратила часть своего оачарования. Но если обойти ее, то можно немного себе представить, какой она была


Хоч тут теж є сліди штукатурки, але залишилася кутова рустовка,яка характерна для всіх збережених будівель маєтку/Хотя здесь тоже имеются следы штукатурки, но осталася угловая рустовка, которая характерна для всех сохранившихся построек имения



Уж не знаю радіти чи плакати, дивлячись на це — звичайно добре, що вежа тепер не розвалюється (з цієї сторони), але те що знищено цим ремонтом ще гірше. А маленькі діти, що тут учаться, будуть вважати це нормальним
----------
Уж не знаю радоваться или плакать, глядя на это - конечно хорошо, что башня теперь не разваливается (с этой стороны), но то, что уничтожено этим ремонтом еще хуже. А маленькие дети, здесь учатся, будут считать это нормальным.


переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6339_6340_middle.png


Єдине більш менш старе зображення, що мені вдалося знайти - з книги В. Малакова "За Брацлавщині". Книга випущена у світ в 1982 році. Ще видно флюгери на вежі/Единственное более менее старое изображение, что мне удалось найти — из книги В. Малакова "По Брацлавщине". Книга выпущена в свет в 1982 году. Еще видны флюгеры на башне.







переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6335_middle.png

Якщо пройти трохи далі, то побачимо вже оригінальну частину палацу — хоч і з металопластиком, але ще "ту" в оформленні. Тільки обережно тут, флігель стоїть на краю досить крутого схилу.
----------
Если пройти чуть дальше, то увидим еще одну оригинальную часть дворца — хоть и с металопластиком, но еще "ту" в оформлении. Только осторожно тут, флигель стоит на краю довольно крутого склона.




переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/IMG_6331_6334_middle.png

Поза флігелем можна розгледіти залишки пічної труби палацу/За флигелем можно разглядеть остатки печной трубы дворца.





Варвара Николаевна быстро освоилась на новом месте. Когда графский повар, безногий дядя Кирилл впадал в запой, она его заменяла, а в остальное время выполняла обязанности экономки, вела хозяйство: заботилась о столовом белье, посуде, фруктах, ягодах и битой птице к столу. Мебель, ковры и содержание графской половины были делом старшего лакея Лаврентия Егоровича, чаще просто Лаврентия.
У Варвары Николаевны нередко случались разногласия с Карлом Карловичем, управляющим. Он забирал с короварни для нужд экономии большую часть удоя, а Варвара Николаевна хотела, чтобы все молоко сепарировалось в молочной, и к графскому столу можно было подать вдоволь масла, сливок и сметаны. Все лето и осень она работала в молочной и на кухне — заготовляла варенья, сиропы, квас и шипучки, а потом все это спускала в ледник, заполняя полки рядами банок и бутылок, тщательно закупоренных, обвязанных и даже залитых сургучом для герметичности. Простой хлебный квас хранился на льду в бочках, а с изюмом — в бутылочках.



переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/DJI00307_middle.png

Варвара Николаевна быстро освоилась на новом месте. Когда графский повар, безногий дядя Кирилл впадал в запой, она его заменяла, а в остальное время выполняла обязанности экономки, вела хозяйство: заботилась о столовом белье, посуде, фруктах, ягодах и битой птице к столу. Мебель, ковры и содержание графской половины были делом старшего лакея Лаврентия Егоровича, чаще просто Лаврентия.
У Варвары Николаевны нередко случались разногласия с Карлом Карловичем, управляющим. Он забирал с короварни для нужд экономии большую часть удоя, а Варвара Николаевна хотела, чтобы все молоко сепарировалось в молочной, и к графскому столу можно было подать вдоволь масла, сливок и сметаны. Все лето и осень она работала в молочной и на кухне — заготовляла варенья, сиропы, квас и шипучки, а потом все это спускала в ледник, заполняя полки рядами банок и бутылок, тщательно закупоренных, обвязанных и даже залитых сургучом для герметичности. Простой хлебный квас хранился на льду в бочках, а с изюмом — в бутылочках.



переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/25. SUTISKY/DJI00311_middle.png

Тепер детальніше про самого господаря маєтку, графа Дмитра Федоровича Гейдена (1862-1926). Закінчив Санкт-Петербурзький університет і поступив добровольцем в 12-й Гусарський Ахтирський полк, де був підвищений в офіцери. У 1891 р. закінчив Миколаївську академію Генерального штабу, служив полковником Генштабу . Після російсько-японської війни вийшов у відставку. Був обраний депутатом в Державну Думу.  Дмитро Федорович був   Проводирем дворянства у Вінницькому повіті Подільської губернії, Уповноваженим Жмеринского спрощеного правління, і окрім Сутисок володів ще трьома тисячами десятин в Смоленській губернії і ще чотирмастами — на Кубані. Він уперше на Поділлі телефонізував населені пункти, спорудив безліч підприємств, винокурню, млин, школу, будинки, деякі з них використовуються і до цього дня. 
Після початку в 1914 році Великої війни, сторіччя якої ми зараз відзначаємо, і більш відомої нам як Перша Світова,  Дмитро Федорович  повернувся в армію і був призначений  на посаду чергового генерала в штабі 8-ої армії  генерала Брусилова.    В 1916 залишався  на  тій же посаді при штабі генерала Каледіна, який змінив Брусилова в командуванні армією.  Залишався на цій посаді до кінця 1917 р. В 1918 р. прибув в Добровольчу армію і був призначений виконуючим посади генерала для доручень при Начальнику постачання. На тій же посаді у Збройних Силах Півдня Росії (ЗСПР) до травня 1919 р. В червні-серпні 1919 р. призначений  генералом Врангелем  на посаду Начальника Гарнізону міста Царицина. Захворів холерою і був евакуйований. У 1920 р. знову "у розпорядженні" Начальника постачання ЗСПР. Після евакуації з Криму проживав в Сербії і обіймав посаду штатного викладача в Кримському Кадетському корпусі в Королівстві СХС — Сербії-Хорватії і Словенії. Після скорочення штату корпусу переїхав в Загреб, де і помер 23 травня 1926 р. Дмитро Федорович залишив дуже цінні спогади,  де він з великим ентузіазмом описує свою армійську роботу, підкреслює той бойовий дух і нормальну атмосферу, що панували в діючій армії і той контраст, який вона мала в порівнянні з розкладницької атмосферою тодішнього Санкт-Петербурга, в яку він потрапляв буваючи у відпустці. Частина спогадів була опублікована в 1971-1973 рр. в «Військово-історичному віснику» (№ 37-42).
Дмитро Федорович був одружений на Катерині Михайлівні Драгомирової, дочки генерала-від інфантерії Михайла Івановича Драгомирова (1830-1905), героя Російсько-Турецької війни 1877-78 рр, кавалера вищої ордена — Андрія Первозванного, Командувача Київського військового округу. Інша дочка Драгомирова, Софія, була замужем за генералом Олександром Сергійовичем Лукомским, генерал-квартирмейстером штабу Верховного головнокомандувача в Першу світову, а пізніше - одним з організаторів Добровольчої армії.
А ось як згадує про Катерину Михайлівні Малиновський Родіон Якович (рукопис "Байстрюк" написана у вигляді роману, маршал розповідає про себе як про хлопчика Вані, і власника маєтку називає ім'ям Олександр замість Дмитро, хоча у графа Дмитра Федоровича і був молодший брат Олександр; імена ж інших героїв роману збігаються з їхніми реальними іменами). З цього ж уривка ми дізнаємося, чому власне майбутній маршал і його мати опинилися в маєтку Гейденом.
---------------
Теперь подробнее о самом хозяине имения графе Дмитрие Федоровиче Гейдене (1862-1926). Окончил Санкт-Петербургский университет и поступил добровольцем в 12-й Гусарский Ахтырский полк, где был повышен в офицеры. В 1891 г.. окончил Николаевскую академию Генерального штаба, служил полковником Генштаба. После русско-японской войны вышел в отставку. Был избран депутатом в Государственную Думу. Дмитрий Федорович был предводителем дворянства в Винницком уезде Подольской губернии, уполномоченным Жмеринского упрощенного правления, и кроме Сутисок владел еще тремя тысячами десятин в Смоленской губернии и еще четырьмястами - на Кубани. Он впервые на Подолье телефонизировал населенные пункты, соорудил множество предприятий, винокурню, мельницу, школу, дома, некоторые из них используются и по сей день.
После начала в 1914 году Великой войны, более известной нам как Первая Мировая, Дмитрий Федорович вернулся в армию и был назначен на должность дежурного генерала в штабе восьмой армии генерала Брусилова. В 1916 оставался на той же должности при штабе генерала Каледина, который заменил Брусилова в командовании армией. Оставался на этом посту до конца 1917 г.. В 1918 прибыл в Добровольческую армию и был назначен исполняющим должности генерала для поручений при начальнике снабжения. На той же должности в Вооруженных Силах Юга России (ВСЮР) до мая 1919 В июне-августе 1919 назначен генералом Врангелем на должность начальника гарнизона города Царицына. Заболел холерой и был эвакуирован. В 1920 г.. снова "в распоряжении" начальника снабжения ВСЮР. После эвакуации из Крыма проживал в Сербии и занимал должность штатного преподавателя в Крымском Кадетском корпусе в Королевстве СХС - Сербии-Хорватии и Словении. После сокращения штата корпуса переехал в Загреб, где и умер 23 мая 1926 Дмитрий Федорович оставил очень ценные воспоминания, где он с большим энтузиазмом описывает свою армейскую работу, подчеркивает тот боевой дух и нормальную атмосферу, царившие в действующей армии и тот контраст, который она имела по сравнению с разлагающей атмосфере тогдашнего Санкт-Петербурга, в которую он попадал бывая в отпуске. Часть воспоминаний была опубликована в 1971-1973 гг. В «Военно-историческом журнале» (№ 37-42).
Дмитрий Федорович был женат на Екатерине Михайловне Драгомировой, дочери генерала от инфантерии Михаила Ивановича Драгомирова (1830-1905), героя Русско-Турецкой войны 1877-78 гг, кавалера высшей ордена - Андрея Первозванного, Командующего Киевского военного округа. Другая дочь Драгомирова, София, была замужем за генералом Александром Сергеевичем Лукомским, генерал-квартирмейстером штаба Верховного главнокомандующего в Первую мировую, а позднее —  одним из организаторов Добровольческой армии.
А вот как вспоминает о Екатерине Михайловне Родион Яковлевич Малиновский (рукопись"Байстрюк"  написана в виде романа, маршал рассказывает о себе как о мальчике Ване, и владельца имения называет именем Александр  вместо Дмитрий, хотя у графа Дмитрия Федоровича и был младший брат Александр;  имена же других  героев  романа совпадают с их реальными именами). Из этого же отрывка мы узнаем, почему собственно будущий маршал и его мать оказались в имении Гейденов.


Граф Дмитрий Федорович Гейден
(фотографія узята звідси , але точної впевненості що це саме Дмитро Федорович у мене поки немає, але поки що це єдине знайдене мною його зображення/фотография взята отсюда, но точной уверенности что это именно Дмитрий Федорович у меня пока нет, но пока что это единственное найденное мной его изображение)




продовження/продолжение
http://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/220037.html та http://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/220380.html


ну как то так =))