March 14th, 2016

Берестечко-2. Следы трагической истории.

Оригинал взят у zalgalina в Берестечко-2. Следы трагической истории.

"Козацькі шаблі, келепи, мушкети...
Відлуння слави, доблесті й біди,
Мого народу горді еполети,
Трагічної історії сліди..."
Светлана Скруха



Початок ТУТ/
Начало ЗДЕСЬ.




Музей в Національному історико-меморіальному заповіднику "Козацькі могили" на острові Журавлиха - це щось зовсім унікальне. Уявіть собі - всі музейні експонати століттями лежали в землі, в багні, на дні річки. Вони потрапили туди під час битви - в момент поранення, убивства, відступу тих, кому належали. І так і лежали століттями - їх засмоктувала багнюка, покривала річкова твань, мул і пісок, засипало землею, вони заростали бур'янами - травами, червоними маками. Потім, коли ця земля стала ріллею, над ними колосились хлібні злаки - їх турбували і перевертали плуг і сільгосптехніка. І душі тих, які тут загинули, носилися над полем і ніяк не могли заспокоїтися. Адже там лежала їх матеріалізоване перерване життя. Яке так багато могло б розповісти про них, безвісних і безіменних, для яких це поле стало останнім притулком.
Не знаю, заспокоїлися вони зараз, коли їх кістки лежать у величезній усипальні, а те, що вони носили, берегли, чим користувалися і чим опікувалися, знаходиться в скляних музейних вітринах. Але тепер вони не мовчать. Вони мовчки розповідають нам історію свого життя.
Давайте ж спробуємо прислухатися.
----------
Музей в Национальном историко-мемориальном заповеднике "Козацькі могили" на острове Журавлиха - это что-то совсем уникальное. Представьте себе - все музейные экспонаты столетиями лежали в земле, в болоте, на дне реки. Они попали туда  во время битвы -  в момент ранения, убиения, отступления тех, кому  принадлежали. И так и  лежали столетиями - их засасывало болото,  покрывала речная тина, ил и песок, засыпало землей, они зарастали сорными травами, красными маками. Потом, когда эта земля стала пашней, над ними колосились хлебные  злаки - их тревожили и переворачивали плуг и гудящая сельхозтехника. И души тех, которые здесь погибли, носились над полем и никак не могли успокоиться. Ведь там лежала их овеществленная прерванная жизнь. Которая так много могла бы рассказать о них, безвестных и безимянных, для которых это поле стало последним пристанищем .
Не знаю, успокоились ли они сейчас, когда их кости лежат в огромной усыпальнице, а то, что они носили, берегли, чем пользовались и чем дорожили, находится в стеклянных музейных витринах. Но теперь они не молчат. Они безмолвно рассказывают нам историю своей жизни.
Давайте же попытаемся прислушаться.
Collapse )