m_a_d_m_a_x (m_a_d_m_a_x) wrote,
m_a_d_m_a_x
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Київ. Флорівський монастир.

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!

нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки ...

Флорівський монастир (частіше вживають саме коротка назва) - єдина жіноча обитель Києва, існуюча з епохи середньовіччя. 17 травня 1566 польський король Сигізмунд II Август затвердив протоієрея Якова Гулькевича, а також його сина і «нащадків його до того придатних», в праві «держати (займати місце священика) монастир Флора і Лавра», яке він дав Київським воєводою князем Василем-Костянтином Острозьким і Київським митрополитом.




Онук о. Якова і син його сина Богуша монах Києво-Печерської Лаври Іоанн Гулькевич, будучи спрямований на служіння в Слуцький монастир і бачачи гідну турботу про Флорівську обитель з боку ігумені Агафії Гуменіцкой, поступився їй свого права грамотою від 12 травня 1642 року (з опису 1773 року відомо, що 1639 року при ігумені Єфросинії Ульскої Флорівський монастир згорів, а з грамоти короля Владислава від 27 дек. 1646 року - що на момент смерті цієї ігумені монастирська церква була «постарілою» і «зубожілою»; літопис Єрлича повідомляє, що при спаленні поляками Київа в 1651 році монастир знову постраждав від пожежі; ймовірно, він швидко був відновлений, так як вже 1655 році ігуменя Агафія зробила багатий внесок в Межигірську обитель).



У зв'язку з початком будівництва царем Петром I великої земляної фортеці навколо Києво-Печерської Лаври і розміщенням військового складу в дівочому Вознесенському монастирі навпаки лаврських Св. Врат, насельниць цієї обителі перевели в 1711 році до Флорівського монастиря. Угіддя закритої обителі також були приписані до Флоровського монастиря, який став називатися Вознесенсько-Флорівським.

розгорнута панорама Вознесенської церкви

переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2014/SAMYANG8/Florivsky Convent/IMG_4215_4221_pano_middle.jpg

для перегляду панорами на всьому екрані натисніть на плашку з її назвою в лівому верхньому куті




У 1757 році в обителі прийняла постриг з ім'ям Нектарія і до самої смерті в 1771 жила княгиня Наталія Долгорукова. Дочка сподвижника Петра I фельдмаршала Бориса Шереметьєва, вона народилася в м. Лубнах в 1714 році. У 1729 Наталія була заручена з другом Петра II князем Іваном Олексійовичем Долгоруковим. Незабаром Петро II помер, і на престол зійшла Анна Іванівна, а Долгорукови виявилися в опалі. Багато хто радив Наталії розірвати заручини, але дівчина, по щирій любові до Івана Олексійовича і по совісті ( «чесна чи ця совість, коли він був великий, так я з радістю за нього йшла, а коли він став нещасливий, відмовити йому»), вступила з ним в шлюб (1730). На наступний день після вінчання, подружжя сповістили про заслання. У Сибіру у них народилися діти Михайло (1731) і Димитрій (1738). Перед народженням молодшого, Івана Олексійовича відвезли в Новгород, де в 1739 році четвертували. З дозволу цариці в 1740 році Наталія оселилася в Москві і присвятила себе вихованню дітей. Коли старший син вступив на військову службу і одружився, вона пішла до Флорівського монастиря, а молодший син оселився в Києво-Печерській Лаврі. У 1767 року м. Нектарія описала для сина Михайла і його дружини своє життя з дитинства до приїзду в Сибір, а також прийняла схиму. У 1769 році на руках подвижниці помер важко хворий син Димитрій. Його поховали біля входу в Успенський собор Лаври. Там же згодом було віддане похованню і тіло м. Нектарії. У 1810 році онук Іван Михайлович надрукував її «Своеручние записки», які зробили княгиню 1-й мемуаристкою Росії і неодноразово перевидавалися. «Не хвалюся своїм терпінням, але від милості Божої похвалюся, що Він мені дав стільки сили, що я перенесла ... Неможливо б людині смертному такі удари понести, коли не більше сила Господня підкріплювала ... Я довела світу, що я в любові вірна: у всіх злополучіях я була свого чоловіка товариш ... У всіх бідах, ніколи не каялася, для чого я за нього пішла ... Не тужу, що мій вік пропав, але дякую Богові моєму, що Він мені дав знати таку людину, який був того вартий, щоб мені за любов життям своїм заплатити », - писала м. Нектарія. Подвиг її жертовної любові оспівали у віршах Кіндрат Рилєєв, Іван Козлов (в його поемі про княгиню відображено переказ, що перед постригом вона кинула вінчальний кільце в Дніпро), Микола Некрасов (поема «Російські жінки»: «Нехай довговічніше мармур могил, / Чим хрест дерев'яний в пустелі, / Але світ Долгорукої ще не забув, / а Бірона немає і в помині »).

всередині Вознесенської церкви/внутри Вознесенской церкви


Все р. XVIII ст. у Флорівському монастирі почала свій чернечий шлях прп. Олександра Дивеевская († 1789), в миру Агафія Семенівна Мельгунова - засновниця Серафимо-Дівеєвського жіночого монастиря в Росії. Родом з нижегородських дворян, рано овдовіла рязанська поміщиця Агафія приїхала з 3-річну дочкою до Києва, де прийняла таємний постриг і удостоїлася видіння Пресвятої Богородиці, яка веліла Мельгуновій йти мандрувати на північ Росії і на зазначеному понад місці заснувати «4-у долю» ( після Грузії, Афона, Києва) Божої Матері. Таким місцем стало с. Дивеєво, де прп. Олександра заснувала жіночу громаду, взяту пізніше під опіку прп. Серафима Саровського - ченцем сусідній Саровской пустелі.





У поч. XIX ст. в обителі прийняла постриг і 9 років подвязалась блаженна Ірина Зеленогорська (Лазарева, † 22 квітня 1843 г.) - духовна дочка прп. Серафима Саровського, що стала за його благословення засновницею жіночого монастиря на честь ікони Спаса Нерукотворного в Зелених горах Нижегородської губернії (була з числа 1-х насельниць Дівєєвській Млинській девічеськой громади, 3-й за рахунком її настоятелькою).



З 1856 року до смерті в 1881 монастирем керувала ігуменя Парфенія, в миру Аполлінарія Олександрівна Адабаш - духовна поетеса (книга її віршів видавалася в 1875 і 2008 рр.), яка брала участь в складанні «Житія» прп. Парфенія Київського († 1855). Вона народилася в 1810 році в Катеринославській губернії в дворянській сім'ї, а в 1840 стала насельницею Флорівської обителі, де в 1856 році прийняла чернецтво. У 1870 ігуменя Парфенія відкрила при монастирі притулок для дівчаток-сиріт та дочок бідних батьків. Складена нею «Служба свв. рівноапп. Кирилу і Мефодію »була видана зі схвалення Святійшого Синоду Російської Церкви.



У 1920 році монастир був зареєстрований як прихід (для збереження доступу до храмів) і трудова артіль (для збереження житлоплощі), але в 1923 у артелі відняли Вознесенський собор (після цього він близько року належав «обновленцам», потім стояв порожнім) і поселили в обителі сім'ї робітників (так виник «Городок металістів»), в 1929 році артіль офіційно скасували і до 1934 виселили більшість черниць.



У 1941 році монастир відродився: черниці використовували дозвіл нацистських окупантів на відкриття храмів (воно було дано, щоб завоювати симпатії населення, але пізніше розколоти Церкву), однак постійно ризикували життям.



Коли київські підпільники таємно вивели в монастир виснажених дітей із закритого притулку, влаштованого нацистами по-сусідству, - черниці допомогли малюкам зміцніти, і після війни деякі з врятованих ними приїжджали в обитель, щоб подякувати за новознайдений дар життя. Залишаючи місто, нацисти намагалися видворити черниць з монастиря, який в дні боїв за Київ потрапив в «зону відселення», - однак насельниці ховалися і переховували інших киян.



У 1960-х рр. обитель пережила спробу нового закриття: черниць позбавили цілого ряду приміщень і прописки в монастирі, багато були виселені, періодично влаштовувалися перевірки паспортів (як-то під час нічної перевірки, коли документи вилучали без пояснення причин, одна з послушниць перенесла нервове потрясіння і потрапила в лікарню ).



Цькування зупинило втручання Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія I, який, після звернення до нього ігумені Анимаіси, увійшов в переписку з Головою Ради у справах Руської Православної Церкви при Раді міністрів СРСР.



вид на Храм в ім'я ікони Казанської Божої Матері з ще не відновленої частини території монастиря
https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2014/SAMYANG8/Florivsky Convent/IMG_4273.jpg

і на останок - взглядна монастир з Замкової гори


Джерело:
http://florovsky-mon.church.ua/istoriya/


Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проекта. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.

Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проекту: на експедиції і існування блогу та файлосховища.

Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини і нашого проекту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.





ну як то так =))
Tags: Киев, Київ, Украина, монастир, монастырь, православный, церква, церковь
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment