m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Пам'ятки Архітектури. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Наследие. Васильевка. Имение Панкеева. Часть 3/Спадщина. Василівка. Маєток Панкеєва. Частина 3.

Початок тут. Частина 1/Начало тут. Часть 1
Продовження. Частина 2/Продолжение. Часть 2

Стаття заснована на розповіді Сергія Котелко про Василівку, відвідану ним 3 листопада 2007 і моїх фото вересня 2013/
Статья основана на рассказе Сергея Котелко о Васильевке, посещенной им 3 ноября 2007 и моих фото сентября 2013.



Палац у Василівці.
"У 1901 році "Алешківский 2-ї гільдії купець Костянтин Матвєєв Панкеєв наданими актами довів право на Спадкове почесне громадянство, то зводячи ційного Костянтина Матвєєва Панкеєва з його дружиною Олександрою Семеновою та дітьми Сергієм і Анною в стан Почесних громадян. Всемілостлівейше наказуємо користуватися як йому, так і його потомству усіма правами і перевагами"
- підписано - Микола II
—————
Дворец в Васильевке.
"В 1901 году "Алешковский 2-й гильдии купец Константин Матвеев Панкеев предоставленными актами доказал право на Потомственное почетное гражданство, то возводя онного Константина Матвеева Панкеева с его женою Александрой Семеновой и детьми Сергеем и Анною в состояние Почетных граждан. Всемилостливейше повелеваем пользоваться как ему, так и его потомству всеми правами и преимуществами"
— подписано — Николай II




Сестра Сергія, Ганна Костянтинівна Панкеєва, була старша за нього на два з половиною роки. За спогадами, вона була дуже талановитою і неординарною людиною, з трагічною долею. Її портрет залишив нам господар садиби в Степанівці, Микола Кузнєцов. Ось що писав про неї Зигмунд Фрейд:
"Я хотів би ненадовго відволіктися від дитячих переживань свого пацієнта і розповісти про те, що представляла собою його сестра, як вона росла, як склалося її життя і який вплив вона на нього справила. Вона була на два роки старша за нього і завжди затьмарювала його своїми успіхами. Дівча-шибеник перетворилася згодом у надзвичайно здатну дівчину, відрізнялася гострим розумом і тверезістю суджень, під час навчання вона віддавала перевагу природничим наукам, хоча і складала вірші, які високо цінував батько. По розуму вона набагато перевершувала всіх своїх численних перших шанувальників і любила над ними потішатися"
—————
Сестра Сергея, Анна Константиновна Панкеева, былы старше его на два с половиной года. По воспоминаниям многих, она была очень талантливым и неординарным человеком, с трагической судьбой. Ее потрет оставил нам хозяин усадьбы в Степановке , Николай Кузнецов. Вот что писал о ней Зигмунд Фрейд:
"Я хотел бы ненадолго отвлечься от детских переживаний своего пациента и рассказать о том, что представляла собой его сестра, как она росла, как сложилась ее жизнь и какое влияние она на него оказала. Она была на два года старше него и всегда затмевала его своими успехами. Девчонка-сорванец превратилась со временем в необыкновенно способную девушку, отличавшуюся острым умом и трезвостью суждений, во время учебы она отдавала предпочтение естественным наукам, хотя и сочиняла стихи, которые высоко ценил отец. По уму она намного превосходила всех своих многочисленных первых поклонников и любила над ними потешаться"


Портрет Анни Панкеєва роботи Миколи Кузнєцова/
Портрет Анны Панкеевой работы Николая Кузнецова

У 1906 році вона, перебуваючи в маєтку тітки під Пятигорском, прийняла отруту.
Після смерті сестри Панкеєва вирішили увічнити її пам'ять благою справою - ось що писав про це її брат Сергій -
"Після смерті Анни батьки вирішили заснувати лікарню для неврологічних хворих. Грошові кошти, призначені для цієї мети, передавалися місту Одесі. Лікарня мала бути заснована в пам'ять моєї сестри і носити її ім'я."* Сім'я Панкеєвих виділила величезну на той час суму в 100000 рублів, на яку була влаштована лікарня на 60 ліжок. Вона відкрилася на території Нової міської лікарні на Слобідці. Будував її відомий одеський архітектор Нестурх. В даний час корпус імені Анни Панкеєва зайнятий суд-мед експертизою.
—————
В 1906 году , находясь в имении тетки под Пятигорском, она приняла яд.
После смерти сестры Панкеевы решили увековечить память р ней благим делом — вот что писал об этом ее брат Сергей —
"После смерти Анны родители решили основать больницу для неврологических больных. Денежные средства, предназначенные для этой цели, передавались городу Одессе. Больница должна была быть основана в память моей сестры и носить ее имя."* Семья Панкеевых выделила огромную по тем временам сумму в 100000 рублей, была устроена больница на 60 коек. Она открылась на территории Новой городской больницы на Слободке. Строил ее известный одесский архитектор Нестурх. В настоящее время корпус имени Анны Панкеевой занят суд-мед экспертизой.

* Спогади Людини Вовка. Людина-Вовк і Зигмунд Фрейд. Збірник/
* Воспоминания Человека Волка. Человек-Волк и Зигмунд Фрейд. Сборник.





Ставок біля палацу/
Пруд возле дворца





У 1912 році в маєтку Панкеєвих стався обшук, при якому було вилучено велику кількість літератури. Інших подробиць не відомо. Очевидно, Панкеєви теж грали в революцію. Догралися.
У 1914 році мати Сергія Костянтиновича, Олександра Семенівна, здала всю землю своєму брату, Василю Семеновичу Шаповалову. У цьому ж році, страшному для Росії року, 19 жовтня, Сергій Панкеєв одружився, на австрійській пілданії, Терезі-Марії Келлер (Theresa Maria Keller).
До цього, в липні, в його біографії був один по-справжньому кінематографічний момент. Він зберіг його для нас в своїх спогадах. Він, уже завершивши свій аналіз у віденського професора, і досяг, нарешті, спокою і гармонії, привіз до Відня свою наречену Терезу. Удвох вони відвідали Фрейда. Через вікно вони спостерігали похоронну процесію Ерц-Герцога Фердинанда і Софії. Всі троє були щасливі. Фрейд - тому, що його метод працював. Він бачив свого пацієнта, вирваного ним з пазурів божевілля, здоровим і закоханим. Сергій і Тереза ​​- тому що любили один одного і могли, нарешті, одружитися. Найгірше було позаду. Їм здавалося, що попереду їх чекає щасливе життя. Вони не підозрювали ні про Велику війну, ні про два переворота в Росії, ні про те що їм доведеться пережити далі ...
Для Терези-Марії це був другий шлюб, її перший закінчився розлученням. Від першого чоловіка, лікаря, вона мала дочку, Ельзу, яка померла в 1919 році ... Цікаво, що на свідоцтві про шлюб від 1914 року в Покровській церкві в Одесі були пізніші приписки, датовані 1 943 роком, 22 жовтня - штамп і текст на румунському - очевидно Панкеєву знадобилися підтвердження або копії своїх документів. Можливо він їх добув сам, побувавши ще раз в Одесі, можливо через когось іншого ...
—————
В 1912 году в имении Панкеевых произошел обыск, при котором было изъято большое количество литературы. Других подробностей не известно. Очевидно, Панкеевы тоже играли в революцию. Доигрались.
В 1914 году мать Сергея Константиновича, Александра Семеновна, сдала всю землю своему брату, Василию Семеновичу Шаповалову. В этом же году, страшном для России 1914, 19 октября, Сергей Панкеев женился, на австрийской поданной, Терезе-Марии Келлер (Theresa Maria Keller).
До этого, в июле, в его биографии был один по-настоящему кинематографический момент. Он сохранил его для нас в своих воспоминаниях. Он, уже завершивший свой анализ у венского профессора, и достигший, наконец, покоя и гармонии, привез в Вену свою невесту Терезу. Вдвоем они навестили Фрейда. Через окно они наблюдали похоронную процессию Эрц-Герцога Фердинанда и Софии. Все трое были счастливы. Фрейд – потому, что его метод работал. Он видел своего пациента, вырванного им из когтей безумия, здоровым и влюбленным. Сергей и Тереза – потому что любили друг друга и могли, наконец, пожениться. Худшее было позади. Им казалось, что впереди их ждет счастливая жизнь. Они не подозревали ни о Великой войне, ни о двух переворотах в России, ни о том что им придется пережить дальше…
Для Терезы-Марии это был второй брак, ее первый закончился разводом. От первого мужа, врача, она имела дочь, Эльзу, которая умерла в 1919 году… Интересно, что на свидетельстве о браке от 1914 года в Покровской церкви в Одессе были позднейшие приписки, датированные 1943 годом, 22 октября — штамп и текст на румынском — очевидно Панкееву понадобились подтверждения или копии своих документов. Возможно он их добыл сам, побывав еще раз в Одессе, возможно через кого-то другого…


Сергій Панкеєв з дружиною, Терезою-Марією Келлер/
Сергей Панкеев с женой, Терезой-Марией Келлер



Петро-Павлівська церква, посторенная першими господарями Василівки - Дебецкімі. Тут вони і були поховані./
Петро-Павловская церковь, посторенная первыми хозяевами Васильевки — Дебецкими. Здесь они и были похоронены.

Після перемоги пролетаріату Сергій Панкеєв поїхав за кордон. До цього, в травні 1918-го віденський ескулап одержав листа з Одеси - пацієнт просив про нову зустріч. Вони побачилися в квітні наступного року. Фрейд подарував Сергію книгу про нього зі своїм автографом. У вересні 1919-го почався новий курс лікування, який тривав до Пасхи 1920-го.
Завдяки нагоди хвороби Панкеєва розвивалася психоаналітична теорія і відпрацьовувалася техніка психоаналітичного лікування. Найзнаменитіший випадок серед хвороб п'яти своїх відомих пацієнтів Фрейд оцінював як «найцінніше серед всіх відкриттів, які прихильна фортуна надала мені зробити. Подібне осяяння випадає на долю людини не більше одного разу». Він настільки був вдячний Панкеєві, що, всупереч своєму звичаю, не тільки не брав з останнього грошей під час другого періоду їх аналітичної роботи, але навпаки, сам постачав пацієнта грошима. Наприклад - за спогадами самого Панкеєва - "Нам нічим було б платити за житло, - згадував Панкеєв, - якби не професор Фрейд. Йому іноді вдавалося знаходити для нас за допомогою пацієнтів-англійців англійські книги для перекладу".
Далі, за деякими відомостями, Сергію Костянтиновичу вдалося влаштуватися службовцем в страхову компанію. Він пережив важкі кризи і хвороби, самогубство дружини*, страхи фашистської та радянської окупації, тяжкі післявоєнні часи і позбавлення. Більшу частину життя Серж Панкеєв прожив у Відні, розмовляючи німецькою.
Помер у Відні в 1979 р у віці 84 років.
*www.infrance.ru
—————
После победы пролетариата Сергей Панкеев уехал за границу. До этого, в мае 1918-го венский эскулап получил письмо из Одессы — пациент просил о новой встрече. Они увиделись в апреле следующего года. Фрейд подарил Сергею книгу о нем со своим автографом. В сентябре 1919-го начался новый курс лечения, который продлился до Пасхи 1920-го.
Благодаря случаю болезни Панкеева развивалась психоаналитическая теория и отрабатывалась техника психоаналитического лечения. Самый знаменитый случай среди болезней пяти своих известных пациентов Фрейд оценивал как «самое ценное среди всех открытий, которые благосклонная фортуна предоставила мне сделать. Подобное озарение выпадает на долю человека не более одного раза». Он настолько был благодарен Панкееву, что, вопреки своему обыкновению, не только не брал с последнего денег во время второго периода их аналитической работы, но напротив, сам снабжал пациента деньгами. Например — по воспоминаниям самого Панкеева — "Нам нечем было бы платить за жилье, — вспоминал Панкеев, — если бы не профессор Фрейд. Ему иногда удавалось находить для нас с помощью пациентов-англичан английские книги для перевода".
Дальше, по некоторым сведеньям, Сергею Константиновичу удалось устроится служащим в страховую компанию. Он пережил тяжёлые кризисы и болезни, самоубийство жены*, страхи фашистской и советской оккупации, послевоенные тяготы и лишения. Большую часть жизни Серж Панкеев прожил в Вене, говоря по-немецки.
Умер в Вене в 1979 г. в возрасте 84 лет.
*www.infrance.ru







Велично, чи не так? Дійсно, Василівський палац і справді справляє сильне враження, навіть не дивлячись на свій приречений стан. Правда, на деяких він виробляє занадто сильне враження. Ні, їм не здається що на кількох деревах навколо палацу сидять вовки, але те, що їм здається заслуговує не менш детального аналізу ніж випадок з Панкеєвим. Їм здається що садиба в Василівці - це зменшена копія ... Зимового палацу в Санкт-Петербурзі ... Деякі з тех, хто відвідав це місце, навіть намагаються докласти на цу історичну базу - мовляв побудував граф (! - Графом його зробили, ось старий зрадіє) Дубецький назло Імператору Миколі I зменшену копію Зимового в степах України, за що і потрапив у немилість у царя ... Ні безумовно вони схожі - і там там є вікна, двері ... Я б порадив з'їздити до Пітеру і подивитися ...
—————
Величественно, не правда ли? Действительно Васильевский дворец и вправду производит сильное впечатление, даже не смотря на свое обреченное состояние. Правда, на некоторых он производит чересчур сильное впечатление. Нет, им не кажется что на нескольких деревьях вокруг дворца сидят волки, но то, что им кажется заслуживает не менее детального анализа чем случай с Панкеевым. Им кажется что усадьба в Васильевке — это уменьшенная копия… Зимнего дворца в Санкт-Петербурге… Отдельные побывавшие тут даже пытаются приложить к этому историческую базу — мол построил граф (! — графом его сделали, вот старик обрадуется) Дубецкой назло Императору Николаю I уменьшенную копию Зимнего в степях Украины, за что и впал в немилость у царя… Нет безусловно они похожи — и там там есть окна, двери… Я бы посоветовал съездить в Питер и посмотреть…



Автопробіг Одеського Автомобільного клубу в Василівку, 1912. Автопробіг Одеського Автомобільного клубу в Василівку, 1912.
Фото надав Михайло Песляк/
Автопробег Одесского Автомобильного клуба в Васильевку, 1912. Автопробег Одесского Автомобильного клуба в Васильевку, 1912.
Фото предоставил Михаил Песляк



Одночасно з покупкою Василівського маєтку, Панкеєви придбали і особняк в Одесі, в престижному районі на Маразліївській, 20. Двоповерховий особняк був також записаний на матір Сергія і Анни, Олександру Семенівну і числився за нею навіть у 1918 році (другий поверх та підвал; інше мабуть здавали в найм).
І ще одна з легенд, що бродять в інтернеті - нібито в Василівці знімався знаменитий фільм "Весілля в Малинівці". Це не відповідає дійсності. Перш ніж писати що це було так, варто подивитися фільм і уважно розглянути той палац, що у фільмі, порівняти елементарно з Василівським ...
Я подивився. І щоб раз і назавжди закрити цю тему, викладаю кадри з фільму, де добре видно "свадьбамаліновскій" палац (насправді він в Полтавській області) і його повне відміну від палацу в Василівці.
—————
Одновременно с покупкой Васильевского имения, Панкеевы приобрели и особняк в Одессе, в престижном районе на Маразлиевской, 20. Двухэтажный особняк был также записан на мать Сергея и Анны, Александру Семеновну и числился за ней даже в 1918 году (второй этаж и подвал; остальное видимо сдавали в наем).
И еще одна легенда, бродящая в интернете — якобы в Васильевке снимался знаменитый фильм "Свадьба в Малиновке". Это не соответствует действительности. Прежде чем писать что это было так, стоит посмотреть фильм и внимательно рассмотреть тот дворец, что в фильме, сравнить элементарно с Васильевским…
Я посмотрел. И чтобы раз и навсегда закрыть эту тему, выкладываю кадры из фильма, где хорошо виден "свадьбамалиновский" дворец (на самом деле он в Полтавской области) и его полное отличие от дворца в Васильевке.


клікабельно/кликабельно

Ось єдине - дуже шкода, що у Василівці не було таких левів. Хоча, може і були? Хто це тепер знає ..
Проте в Василівці точно знімали інший фільм - "Я - син трудового народу" (спасибі Андрію за підказку). Зйомки проходили в 1983 році і відобразили нам хоча і облізлу, але все ще цілу садибу Панкеєвих - її головний фасад.
—————
Вот единственное — очень жаль, что в Васильевке небыло таких львов. Хотя, может и были? Кто это теперь знает..
Зато в Васильевке точно снимали другой фильм — "Я — сын трудового народа" (спасибо Андрею за подсказку). Съемки проходили в 1983 году и запечатлели нам хотя и облезлую, но все еще целую усадьбу Панкеевых — ее главный фасад.







клікабельно/кликабельно

На кадрах можна побачити дерв'яний ганок, та не один, а цілих три, - по одному на лівому і правому крилах і головний ганок на центральній частині. Також можна розрізнити малюнок вікон та інші деталі ...
—————
На кадрах можно увидеть дервянное крыльцо, да не одно, а целых три, — по одному на левом и правом крыльях и главное крыльцо на центральной части. Также можно различить рисунок окон и другие детали…



На цьому кадрі можна родивитися деталі головного ганку/
На этом кадре можно разглядеть детали главного крыльца. /



Нижче - що собою являла Василівка за радянських часів:
Василівка - село (Василевський сільрада знаходиться в селі Кам'янці), розташоване в 25 км від районного центру, в 9 км від залізничної станції Вигода, на автодорозі Одеса - Кишинів. Дворів - 483, населення - тисячу п'ятсот тридцять дев'ять чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Кагарлик, Кам'янка, Михайлівка, Секретарівка і Червона Гірка.
На території Василівки знаходиться центральна садиба зерно-молочного колгоспу ім. Кірова, за яким закріплено 4536 га сільськогосподарських угідь, в т. Ч. 4018 га орної землі, відділення райоб'єднання «Сільгосптехніки». За трудові успіхи 107 жителів села нагороджені орденами і медалями СРСР, серед них доярка Л. Г. Руденко - орденами Леніна і Жовтневої Революції.
Василівка - експериментально-показове село. Будівництво тут, згідно з генеральним планом, розраховане на три п'ятирічки - з 1971 по 1985 рік. На ці цілі заплановано витратити 13200 тис. рублів.
У Василівці є середня школа, де 28 вчителів навчають 302 учнів, два клуби з залами на 200 і 120 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом 12,6 тис. примірників; амбулаторія (7 медпрацівників, в т. ч. 2 лікаря), ясла-садок на 140 місць, торгывельний центр.
Дві партійні організації об'єднують 65 комуністів, чотири комсомольські - 69 членів ВЛКСМ. Перша партійний осередок створена в 1920, комсомольська - в 1924 році.
Село виникло в 1854 році. Радянська влада встановлена ​​в січні 1918 року.
У роки Великої Вітчизняної війни 569 жителів села билися з ворогом на фронтах, 287 з них нагороджені орденами і медалями СРСР. 282 людини загинули в боротьбі з ворогом. В їх честь в селі встановлено пам'ятний знак. У 1941 році, в початковий період оборони Одеси, біля села проходила лінія фронту. Тут бився 31-й полк 25-ї стрілецької дивізії ім. В. І. Чапаєва . У 1944 році в боях за визволення села загинули 99 радянських воїнів. На їх могилі в 1965 році споруджено пам'ятник. У контори колгоспу встановлено пам'ятник Кірову.
На околиці села виявлено стоянки епохи мезоліту (13-8 тисяч років тому)

*Історія міст і сіл Української РСР ", Том" Одеська область ", стор. 316
—————
Ниже — что собой представляла Васильевка в советское время:
Василевка — село (Василевский сельсовет находится в селе Каменке), расположено в 25 км от районного центра, в 9 км от железнодорожной станции Выгода, на автодороге Одесса — Кишинев. Дворов — 483, населения — 1539 человек. Сельсовету подчинены села Кагарлык, Каменка, Михайловка, Секретаровка и Червоная Горка.
На территории Василевки находится центральная усадьба зерно-молочного колхоза им. Кирова, за которым закреплено 4536 га сельскохозяйственных угодий, в т. ч. 4018 га пахотной земли, отделение райобъединения «Сельхозтехники». За трудовые успехи 107 жителей села награждены орденами и медалями СССР, среди них доярка Л. Г. Руденко — орденами Ленина и Октябрьской Революции.
Василевка — экспериментально-показательное село. Строительство здесь, согласно генеральному плану, рассчитано на три пятилетки — с 1971 по 1985 год. На эти цели запланировано израсходовать 13200 тыс. рублей.
В Василевке есть средняя школа, где 28 учителей обучают 302 учащихся, два клуба с залами на 200 и 120 мест, две библиотеки с книжным фондом 12,6 тыс. экземпляров; амбулатория (7 медработников, в т. ч. 2 врача), ясли-сад на 140 мест, торговый центр.
Две партийные организации объединяют 65 коммунистов, четыре комсомольские — 69 членов ВЛКСМ. Первая партийная ячейка создана в 1920, комсомольская — в 1924 году.
Село возникло в 1854 году. Советская власть установлена в январе 1918 года.
В годы Великой Отечественной войны 569 жителей села сражались с врагом на фронтах, 287 из них награждены орденами и медалями СССР. 282 человека погибли в борьбе с врагом. В их честь в селе установлен памятный знак. В 1941 году, в начальный период обороны Одессы, возле села проходила линия фронта. Здесь сражался 31-й полк 25-й стрелковой им. В. И. Чапаева дивизии. В 1944 году в боях за освобождение села погибли 99 советских воинов. На их могиле в 1965 году сооружен памятник. У конторы колхоза установлен памятник С. М. Кирову.
На окраине села обнаружены стоянки эпохи мезолита (13—8 тысяч лет тому назад)

*"История городов и сел Украинской ССР", Том "Одесская область", стр. 316


зі спогадів деякого Вадима в гостевой книзі voyager-a/
из воспоминаний некоего ВАДИМа в гостевой книге voyager-a:

Не знаю прочтёт ли кто то, что я сейчас пишу.Посмотрел размещённые на сайте фото дома Дубецких в Васильевке и сердце зашлось от того, что с ним стало. Наша бригада работала на этом доме в начале 1991 г..Тогда наш строительный кооператив взялся за проведение ремонтно-строительных работ. Дом поражал своей добротностью. Шли разговоры о том, что в нём будет то ли кемпинг, то гостиница. Точно помню, что на момент начала работ левое крыло дома в котором мы работали и его средняя часть, были полностью пусты, а вот в правом крыле дома размещалась по моему бухгалтерия колхоза(времени прошло много уже не помню). По рассказам сельчан, что в этом доме только не размещалось и общежитие,и библиотека, и клуб. Мы работали в левом крыле дома занимались сносом перегородок при помощи которых были поделены комнаты дома, на комнатушки. Дом поражал своей планировкой, его можно было пройти на сквозь зайдя в одно крыло. выйти из другого. В цнтральной его части действительно распологался бальный зал. Над входом в него находился балкон для музыкантов.Из зала можно было выйти в сторону озера, перед фасадом дома обращённого в сторону озера была своего рода авансцена. Под ней распологались вход в подвал расположенный под домом.Причём подвал я такой видел в первые двух уровневый.Был в нём и подземный ход пересекающий дом поперёк. правда куда он идёт и какова его полная протяжённость узнать не представлялось возможным, т.к. был завален грунтом. В дамбе озер распологалась дренажная труба, скорее всего на случай повышения уровня и сброса лишней воды из него. Выходила эта труба одним из своих концов на своего рода каскад выложенный ракушечником. Вообщем вид ещё тот, если привести всё в порядок. Из рассказов сельчан помнится, что дом этот в миниатюре напоминает Зимний (так ли это не знаю). Проработали мы доме,где-то с января по март 1991г. Ушли по причине того, что у руководства нашего коператива начались разногласия с заказчиком из Одессы. Жалко дом, может если бы не тронули, то стоял бы радовал своим видом над озером.А сейчас похож на дряхлого, брошенного, никому ненужного и всеми забытого старика просящего милостеню.

Ось така доля, одного з найшикарніших маєтків на півдні Одеської області/
Вот такая судьба, одного из шикарнейших поместий на юге Одесской области

Фотографії що не увійшли до оповідання екстер'єру
Не вошедшие в повествование фотографии экстерьера:







































інтерьєрні/интерьерные:








підвальні/подвальные:










Погляд на останок/
Взгляд на последок





«Я, сын трудового народа», 1-я серия
«Я, сын трудового народа», 2-я серия

Шановні друзі! Допомогти проекту "Українські Пам'ятки архітектури. Спадщина" ви можете через систему PATREON, ставши патроном в нашій обоймі. Заздалегідь дякуємо  =) …/
Уважаемые Друзья! Помочь проекту "Украинские памятники архитектуры. Наследие" вы можете через систему PATREON, став патроном в нашей обойме. Зараннее спасибо =) ...




ну как то так =))

  • 1
Спасибо за подробнейшую историю дома. Были там летом, впечатлены конечно.

Спасибо и Вам! Заходите на огонек =)

  • 1
?

Log in

No account? Create an account