m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Пам'ятки Архітектури. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Чернелиця. Замок. Частина 2/Наследие. Чернелица. Замок. Часть 2.

Перша частина тут/Первая часть тут



Кінець XVI - перша половина XVII століття - період відродження будівельної справи у Речі Посполитій. Ця тенденція торкнулася не лише міст, які щільно забудовувалися, а й магнатських маєтків, власники яких почали зводити величезні палаци. Наслідуючи західноєвропейські традиції та турбуючись про власний статус, заможна верства у своїй будівничій діяльності керується новаторським підходом. На відміну від будівель, споруджених у період Середньовіччя та Нового часу, новітні замки мали виконувати не лише оборонну, а й репрезентаційну функцію. Хоча мистецькому аспекту при зведенні їх відводилася значна увага, першочергову роль і надалі відігравав фортифікаційний чинник. Це стосувалося передусім замків південно-східних регіонів Речі Посполитої, які у зв'язку із постійною загрозою з боку татар могли служити, за необхідності, оборонним бастіоном. Цікаво, що автори воєнних трактатів того часу не подавали відомостей про оборонні можливості фортець. На думку військового історика Кароля Олійніка, це було пов'язано з незначною роллю замків і укріплених пунктів у політично-військових структурах Речі Посполитої.
------------
Конец XVI - первая половина XVII века - период возрождения строительного дела в Речи Посполитой. Эта тенденция коснулась не только городов, которые плотно застраивались, но и магнатских имений, владельцы которых начали возводить огромные дворцы. Следуя западноевропейской традиции и заботясь о собственном статусе, богатое сословие в своей строительной деятельности руководствовалось новаторским подходом. В отличие от зданий, построенных в период Средневековья и Нового времени, новейшие замки должны были выполнять не только оборонную, но и репрезентативную функции. Хотя художественным аспектам при возведении имений отводилась значительная часть внимания, первостепенную роль и в дальнейшем играл фортификационный фактор. Это касалось прежде всего замков юго-восточных регионов Речи Посполитой, которые в связи с постоянной угрозой со стороны татар могли служить при необходимости оборонными бастионами. Интересно, что авторы военных трактатов того времени не упоминали в своих роботах об оборонительных возможностях крепостей. По мнению военного историка Кароля Олийника, это было связано с незначительной ролью замков и укрепленных пунктов в политико-военных структурах Речи Посполитой.



Зрозуміло, будівництво нових укріплень мало важливе значення для забезпечення оборони держави, а тому ініціативи такого роду теоретично були тісно пов'язані з центральною владою. Незважаючи на зобов'язання щодо спорудження фортець, декларовані у пактах монархів XVII століття, державної структури, відповідальної за оборонний аспект, в Речі Посполитій не було створено. Такий стан речей, за твердженням Богуслава Дубася, можна пояснити слабкою позицією монарха в державі. Питання щодо зміцнення фортифікаційного потенціалу Речі Посполитої у певний момент зі справи виключно короля стало справою державною. У зв'язку з цим за ініціативою послів найбільш зацікавлених воєводств це питання дедалі частіше розглядалося на засіданнях сейму, в результаті чого, зокрема, було прийнято рішення про будівництво фортеці Кодак та створення оборонних споруд довкола окремих міст. Не став виключенням і Чернелицький замок.
----------
Разумеется, строительство новых укреплений имело важное значение для обеспечения обороны государства, а потому инициативы такого рода теоретически были тесно связаны с центральной властью. Несмотря на обязательства по сооружению крепостей, декларируемые в пактах монархов XVII века, государственная структура, ответственная за оборонительный аспект, в Речи Посполитой не была создана. Такое положение вещей, по утверждению Богуслава Дубаса, можно объяснить слабой позицией монарха в государстве. Вопрос укрепления фортификационного потенциала Речи Посполитой в определенный момент из дела исключительно короля стал делом государственным. В связи с этим по инициативе послов наиболее заинтересованных воеводств этот вопрос все чаще рассматривался на заседаниях сейма, в результате чего, в частности, было принято решение о строительстве крепости Кодак и создании оборонительных сооружений вокруг отдельных городов. Не стал исключением и Чернелицкий замок.





Однією з кількох фортець, розташованих над Дністром, був замок у Чернелиці, будівництво якого, завдяки зусиллям тогочасного брацлавського воєводи Михайла Єжи Чарторийського, завершилося близько 1659 року. Факт наявності укріплення, безперечно, сприяв піднесенню статусу Чернелиці порівняно з навколишніми селами. Ще більше такий стан речей посилився в 1661 році, у зв'язку зі зведенням (завдяки старанням магната і його дружини Євфросинії), римо- католицького костелу, який пізніше перейшов у підпорядкування домініканців.
Споруджений Чернелицький замок став однією з найновіших фортець на Покутті. Внаслідок втрати Кам'янецької фортеці на користь Туреччини, після підписання Журавинського договору, Чернелиця та укріплення у Раковці стали найвіддаленішими південно-східними польськими оборонними спорудами на правому березі Дністра.
—————
Одной из нескольких крепостей, расположенных над Днестром, был замок в Чернелице, строительство которого, благодаря усилиям тогдашнего брацлавского воеводы Михаила Ежи Чарторийского, завершилось примерно в 1659 году. Факт наличия укрепления, безусловно, способствовал подъему статуса Чернелицы по сравнению с окружающими селами. Еще больше такое положение вещей усилилось в 1661 году, в связи с возведением (благодаря стараниям магната и его жены Евфросинии), римско-католического костела, который позже перешел в подчинение доминиканцев.
Построенный Чернелицкий замок стал одной из новейших в то время крепостей на Покутье. Вследствие потери Каменецкой крепости в пользу Турции, после подписания Журавинского договора., Чернелица и укрепления в Раковцах стали наиболее отдаленными юго-восточными польскими оборонительными сооружениями на правом берегу Днестра.





В останні роки перебування на престолі Яна II Казимира і під час правління Михайла Корибута Вишневецького Чернелицька фортеця виконувала, ймовірно, у першу чергу функцію магнатської резиденції, в якій час від часу перебувало військо. Таку ідилію перервала війна, оголошена Речі Посполитій у 1672 році Отаманською Портою. Як стверджує військовий історик Марек Вагнер, це був конфлікт, у якому ворогуючі сторони зосереджувалися на захопленні фортифікаційних споруд противника задля зміцнення власних позицій. Таким чином, одним із театрів воєнних дій стало Покуття, де на межі XVI―XVII століть зведено низку замків задля захисту території від нападу Османської імперії. Ці споруди мали слугувати опорою проти агресії або принаймні виконувати функцію притулку від загарбників на період очікування підкріплення. Проте «війна за фортеці» з таким противником, як Османська імперія, означала, що наявність укріплень стала для кожного села майже прокляттям.
----------------
В последние годы пребывания на престоле Яна II Казимира и во время правления Михаила Корибута Вишневецкого Чернелицкая крепость выполняла, вероятно, в первую очередь функцию магнатской резиденции, в которой время от времени находилось регулярное польское войско. Такую идиллию прервала война, объявленная Речи Посполитой в 1672 году Оттоманской Портой. Как утверждает военный историк Марек Вагнер, это был конфликт, в котором противоборствующие стороны были сосредоточены на захвате фортификационных сооружений противника для укрепления собственных позиций. Таким образом, одним из театров военных действий стало Покутье, где на рубеже XVI-XVII веков был возведен ряд замков для защиты территорий от нападения Османской империи. Эти сооружения должны были служить защитой от агрессии, или, по крайней мере, выполнять функцию убежища от захватчиков на период ожидания подкрепления. Однако «война за крепости» с таким противником, как Османская империя, означала, что наличие укреплений стало для каждого села почти проклятием.







У розпорядженні істориків немає точної інформації щодо облоги Чернелицького замку, однак Олександр Чоловський стверджував, що восени 1672 року замок був зруйнований турками. Такий підхід загалом видається обгрунтованим, враховуючи потужність агресора, і, схоже, низький рівень обороноздатності фортеці.
У другій половині 1673 року у протистоянні намітився перелом на користь Речі Посполитої. її війська здобули перемогу над турками, у зв'язку з чим у Стамбулі було прийнято рішення щодо активізації воєнних дій. Для Чернелиці особливо трагічним виявився турецький наступ у серпні 1676 року, якому передувало нашестя татар на цю територію. В результаті замок був захоплений. Чернелиці вкотре довелося підкоритися османським військам. Дані істориків, що займаються дослідженням польсько-турецької війни, підтверджують, що Чернелицький замок у 1676 році знову був захоплений. Цілком можливо, що гарнізон фортеці чинив опір загарбникам, що призвело до певних руйнувань замку.
-----------------
В распоряжении историков нет точной информации о положении Чернелицкого замка, однако Александр Чоловский утверждал, что осенью 1672 года замок был захвачен турками. Такое положение представляется обоснованным, учитывая мощь агрессора, и, похоже, низкий уровень обороноспособности крепости.
Во второй половине 1673 года в противостоянии наметился перелом в пользу Речи Посполитой. Ее войска одержали победу над турками, в связи с чем в Стамбуле было принято решение об активизации военных действий. Для Чернелицы особенно трагическим оказалось турецкое наступление в августе 1676 года, которому предшествовало нападение татар на эту территорию. В результате замок был захвачен. Чернелица в который раз оказалась в руках османских войск. Данные историков, занимающихся исследованием польско-турецкой войны, подтверждают, что Чернелицкий замок в 1676 году был захвачен. Вполне возможно, что гарнизон крепости сопротивлялся захватчикам, что привело к определенным разрушениям замка.





Масштаби пошкодження твердині невідомі. з джерел, однак, дізнаємося, що близько 1680 року замок вже перебував у задовільному стані. Таким чином, можна вважати, що реконструкцію замку було проведено досить швидко, що свідчить про відносно незначні руйнування, завдані османами. Незалежно від їхнього масштабу тягар ремонту фортеці ліг на плечі селян з придністровського маєтку Чарторийських. З листування Василя Домашевського, чернелицького економа, дізнаємося, що наприкінці 1679 року він був не в змозі зібрати всю суму податків з мешканців Чернелиці і навколишніх сіл. Звичайно, така ситуація могла виникнути через неврожай. Однак, імовірно, що у зв'язку із необхідністю ремонту замку Михайло Єжи Чарторийський збільшив податки, адже скарбниця князя була вичерпана, що було пов'язано з посольством до Москви у 1678 році.
-------------------
Масштабы повреждений крепости неизвестны. Из источников, однако, узнаем, что около 1680 г. замок уже находился в удовлетворительном состоянии. Таким образом, можно считать, что реконструкция замка была проведена достаточно быстро, что свидетельствует об относительно незначительных разрушениях, причиненных османами. Независимо от их масштаба, бремя ремонта крепости легло на плечи крестьян при приднестровском имении Чарторийских. Из переписки Василия Домашевского, чернолицкого эконома, узнаем, что в конце 1679 г. он был не в состоянии собрать всю сумму налогов с жителей Чернелицы и окружающих сел. Конечно, такая ситуация могла возникнуть из-за неурожая. Однако, вероятно, что в связи с необходимостью ремонта замка, Михаил Ежи Чарторийский увеличил налоги, ведь казна князя была исчерпана, что было связано с посольством в Москву в 1678 году.





Під час наступних походів на територію Молдавії Чернелицький замок вже не відігравав такої важливої ролі. Значні військові формування розміщувалися у фортеці тільки восени 1686 року. У ході цієї кампанії було захоплено Ясси, однак похід на Буджак завершився поразкою. Король змушений був відступити і зайняти оборонні позиції на придністровському кордоні. Під час військової ради 21 жовтня ухвалено рішення про поділ польського війська, причому особливу увагу відведено питанню посилення оборони покутських замків. Зокрема, оборону Чернелиці (а також Золотого Потоку і Раковця) очолив Кшиштоф Ласка. Фортеця знову стала місцем дислокації військового гарнізону. Невідомо, однак, як довго він перебував у замку, оскільки в листопаді гетьман вніс зміни у розташування військових гарнізонів. Наступна згадка про перебування у маєтку Чарторийського військових загонів датується 1690 роком. Такі фрагментарні згадування щодо розміщення військових підрозділів у Чернелиці дають можливість припустити, що війська, навіть не перебуваючи в містечку постійно, бували там доволі часто. Зважаючи на те що фортеця нерідко піддавалася небезпеці з боку турків і татар, це припущення видається досить імовірним.
Підсумовуючи молдавські походи Яна III Собєського, варто відзначити, що Чернелицький замок у цих кампаніях відігравав вагому роль. Це було пов'язано з тим, що через містечко проходив один зі шляхів до Снятина, звідки здійснювалися подальші операції. Джерела не підтверджують припущення О. Чоловського щодо розміщення у маєтку Чарторийського військових продовольчих складів. Однак слід зауважити, що там неодноразово перебували польські військові загони. Якщо у фортеці справді зберігався провіант та фураж для коней, то вона потребувала оборони. Без сумніву, присутність час від часу війська у Чернелиці була зумовлена також суто прагматичними мотивами. Нерозумно було б не скористатися розташованою на порівняно незначній відстані від ворога фортецею хоча б для розміщення загонів, що мали слугувати підкріпленням для основного війська.
Протягом наступних після смерті Михайла Єжи Чарторийського (1692) років Чернелицький замок змінив кількох власників. Фортецею зацікавився син покійного магната Казимир, хоча право на неї отримала спадкоємиця колишніх власників місцевості Маріанна з роду Чурилів.
-------------
Во время следующих походов на территорию Молдавии Чернелицкий замок уже не играл такой важной роли. Значительные военные формирования размещались в крепости только осенью 1686 года. В ходе этой кампании были захвачены Яссы, однако поход на Буджак завершился поражением. Король вынужден был отступить и занять оборонительную позицию на приднестровской границе. Во время военного совета 21 октября принято решение о разделении польского войска, причем особое внимание было отведено вопросу усиления обороны покутских замков. В частности, оборону Чернелицы (а также Золотого Потока и Раковцев) возглавил Кшиштоф Ласка. Крепость вновь стала местом дислокации военного гарнизона. Неизвестно, однако, как долго он находился в замке, поскольку в ноябре гетман внес изменения в расположение военных гарнизонов. Следующее упоминание о пребывании в имении Чарторийского военных отрядов датируется 1690 годом. Такие фрагментарные упоминания о размещении военных подразделений в Чернелице дают возможность предположить, что войска, даже не находясь в городке постоянно, бывали там довольно часто. Несмотря на то что крепость нередко подвергалась опасности нападения со стороны турок и татар, это предположение кажется весьма вероятным.
Суммируя молдавские походы Яна III Собеского, стоит отметить, что Чернелицкий замок в этих кампаниях играл важную роль. Это было связано с тем, что через городок проходил один из путей к Снятину, откуда осуществлялись дальнейшие операции. Источники не подтверждают предположение А. Чоловского по размещению в имении Чарторийского военных продовольственных складов. Однако следует заметить, что там неоднократно находились польские военные отряды. Если в крепости действительно хранился провиант и фураж для лошадей, то она нуждалась в обороне. Несомненно, присутствие время от времени войска в Чернелице было обусловлено также сугубо прагматичными мотивами. Глупо было бы не воспользоваться расположенной на сравнительно незначительном расстоянии от врага крепостью хотя бы для размещения отрядов, которые должны были служить подкреплением для основного войска.
В течение следующих после смерти Михаила Ежи Чарторийского (1692) лет Чернелицкий замок сменил нескольких владельцев. Крепостью заинтересовался сын покойного магната Казимир, хотя право на нее получила наследница бывших владельцев местности Марианна из рода Чурилов.





З цих причин син Чарторийського не мав жодних шансів у змаганні за володіння придністровським замком. Крім того, про свої претензії на Чернелицю заявив подільський воєвода Ян Францішек Дідушицький, який, очевидно, володів фортецею протягом двох років (до осені 1694 р.). Згодом про свої претензії до Чернелиці та її околиць заявили й інші особи, які вимагали власну частину спадку. Серед них були кам'янський комендант Йозеф Станіслав Потоцький, Людвік Дзержек, подільський хорунжий Ян Дзержек і Владислав Микола Коссаковський. Остаточно справу було вирішено 1694 року в Косові, де маєток Чурилів поділили між їхніми спадкоємцями, внаслідок чого Дідушицький відмовився від Чернелиці на користь Потоцького. Натомість подільський воєвода отримав Косів із соляними копальнями, передмістям Москалівка та село Старий Косів. Протягом трьох років Чернелиця перебувала також у підпорядкуванні Йозефа Станіслава Потоцького, а в 1697 році він | відмовився від неї на користь свого родича, красноставського старости Михайла Потоцького, який, очевидно, мав більше прав на містечко.
—————
По этим причинам сын Чарторийского не имел никаких шансов в борьбе за владение приднестровским замком. Кроме того, о своих претензиях на Чернелицу заявил Подольский воевода Ян Франтишек Дидушицкий, который, очевидно, обладал крепостью в течение двух лет (до осени 1694 г.). Впоследствии о своих претензиях на Чернелицу и ее окрестности заявили и другие лица, которые требовали собственную часть наследства. Среди них были Каменский комендант Йозеф Станислав Потоцкий, Людвик Дзержек, Подольский хорунжий Ян Дзержек и Владислав Николай Коссаковский. Окончательно дело было решено в 1694 году в Косове, где имение Чурилов поделили между их наследниками, в результате чего Дидушицкий отказался от Чернелицы в пользу Потоцкого. Зато Подольский воевода получил Косов с соляными копями, пригородом Москалевки и село Старый Косов. В течение трех лет Чернелица находилась также в подчинении Йозефа Станислава Потоцкого, а в 1697 году он отказался от нее в пользу своего родственника, Красноставского старосты Михаила Потоцкого, который, очевидно, имел больше прав на городок.



XVIII століття є найменш відображеним у джерелах періодом в історії Чернелицького замку. Після підписання 1699 року Карловицького миру збройні сутички на кордоні з Туреччиною припинилися, у зв'язку з чим фортеця перестала виконувати свою оборонну функцію. З джерел відомо, що Михайло Потоцький відвідував замок під час перебування у маєтку, але робив це відносно рідко. У цьому немає нічого дивного, зважаючи на його політичну і військову діяльність. Тим не менше він розглядав замок як одну зі своїх численних резиденцій, про що засвідчує багатий інтер'єр замкового палацу. Відомо, наприклад, що стіни чернелицької резиденції були оформлені багатьма зображеннями. З іншого боку, майже постійна відсутність власника призводила до повільного занепаду фортеці. Додатковими причинами її занедбаності можна вважати й чинники, пов'язані з внутрішньою ситуацією у країні, і діяльність Потоцького.
Ймовірно, що Чернелиця зазнала руйнувань восени 1712 року внаслідок діяльності коронного гетьмана Адама Миколи Синявського, який у протиборстві з прихильниками Станіслава Лещинського на початку вересня захопив Станіславів, що перебував під владою київського воєводи Йозефа Потоцького, а потім спустошив його довколишні поселення. Воєнні баталії зачепили і маєток Михайла Потоцького, який на той час був коронним писарем і перебував в опозиції до Августа II. Проте і в цьому випадку важко сказати про можливі пошкодження замку в Чернелиці.
---------------
XVIII век меньше всего отражен в источниках относительно истории Чернелицкого замка. После подписания в 1699 году Карловицкого мира вооруженные столкновения на границе с Турцией прекратились, в связи с чем крепость перестала выполнять свою оборонительную функцию. Из источников известно, что Михаил Потоцкий посещал замок во время пребывания в имении, но делал это относительно редко. В этом нет ничего удивительного, учитывая его политическую и военную деятельность. Тем не менее он рассматривал замок как одну из своих многочисленных резиденций, о чем свидетельствует богатый интерьер замкового дворца. Известно, например, что стены Чернелицкой резиденции были оформлены многими картинами. С другой стороны, почти постоянное отсутствие владельца приводило к медленному упадку крепости. Дополнительными причинами ее запущенности можно считать и факторы, связанные с внутренней ситуацией в стране, и деятельностью Потоцкого.
Вероятно, что Чернелица была разрушена осенью 1712 года в результате деятельности коронного гетмана Адама Николая Синявского, который в борьбе со сторонниками Станислава Лещинского в начале сентября захватил Станислав, который находился под властью киевского воеводы Йозефа Потоцкого, а затем опустошил близлежащие поселения. Военные баталии коснулись и имения Михаила Потоцкого, который в то время был коронным писарем и находился в оппозиции к Августу II. Однако и в этом случае трудно сказать о возможных повреждениях замка в Чернелице.



Без сумніву, найбільших руйнувань у першій половині XVIII століття Чернелицький замок зазнав у 1739 році. Власник містечка, волинський воєвода (з 1726 р.) Михайло Потоцький, активно включився в організацію антиросійської конфедерації, опираючись на Туреччину та Швецію. Ці плани так і не були реалізовані, однак мали серйозні наслідки як для коронного гетьмана Йозефа Потоцького, так і для його родича Михайла Потоцького, чиї маєтки у 1739 році були розорені козаками, що перебували на службі в російської імператриці. Від царської помсти постраждали Тисмениця, Городенка, Снятин і Чернелиця, якій було завдано значних збитків через руйнування храму та фортеці. На основі реєстру руйнувань у Чернелиці, вміщеного в галицьких муніципальних книгах і датованого 13 листопада 1739 року, відомо, що було потрощено замкові вікна, викрадено 35 картин та інше майно, наприклад, шкури ведмедів. У списку не згадано про пошкодження стін, але видається правдоподібним, що укріплення фортеці також могли зазнати руйнувань, можливо, порівняно незначних. Це може пояснюватися фактом, що першочерговою ціллю козаків було пограбування чернелицьких храмів, а також своєю чергою тим, що загарбники не знайшли у фортеці багатої поживи. З вищезгаданого документа дізнаємося й про те, що станом на листопад 1739 року в замку вже було проведено необхідні ремонтні роботи: вставлено нові вікна і підготовлено резиденцію до придатного для замешкання стану.
Михайло Потоцький помер 1749 року. Зі шлюбу із Марц'янною з роду Огінських у нього було два нащадки - Петро і Антоній. Залишений ним маєток був поділений між синами й удовою, яка також мала право на спадкові володіння Бенджемишль і Кленчани. Крім того, вдова на деякий час підпорядкувала собі Сендзішов, який був однією з головних резиденцій Потоцького. З документів, виданих Марц'янною Потоцькою, відомо, що саме вона взяла на себе управління замком. Самоа резиденція на той час потребувала капітального ремонту.
----------------
Несомненно, наибольшие разрушения в первой половине XVIII века Чернелицкий замок получил в 1739 году. Владелец города, волынский воевода (с 1726 г.) Михаил Потоцкий, активно включился в организацию антироссийской конфедерации, опираясь на Турцию и Швецию. Эти планы так и не были реализованы, однако имели серьезные последствия как для коронного гетмана Йозефа Потоцкого, так и для его родственника Михаила Потоцкого, чьи имения в 1739 году были разорены казаками, которые находились на службе у российской императрицы. От царской мести пострадали Тысменица, Городенка, Снятин и Чернелица, которой был нанесен значительный ущерб из-за разрушения храма и крепости. На основе реестра разрушений в Чернелице, помещенного в галицких муниципальных книгах и датированного 13-м ноября 1739 года, известно, что были разбиты замковые окна, похищено 35 картин и другое имущество, например, шкуры медведей. В списке не упоминается о повреждении стен, но кажется правдоподобным, что укрепления крепости также могли получить повреждения, вероятно, незначительные. Это может объясняться тем фактом, что первоочередной целью казаков был грабеж Чернелицких храмов, а также в свою очередь тем, что захватчики не нашли в крепости богатой наживы. Из вышеупомянутого документа узнаем и о том, что на ноябрь 1739 года в замке уже были проведены необходимые ремонтные работы: установлены новые окна и подготовлена резиденция до пригодного для обитания состояния.
Михаил Потоцкий умер в 1749 г. Из брака с Марцьяной из рода Огинских у него было два потомка - Петр и Антоний. Оставленное им имение было разделено между сыновьями и вдовой, которая также имела право на наследственные владения Бенджемишль и Кленчаны. Кроме того, вдова на некоторое время подчинила себе Сендзишов, который был одной из главных резиденций Потоцкого. Из документов, выданных Марцьяной Потоцкой, известно, что именно она взяла на себя управление замком. Сама резиденция в то время нуждалась в капитальном ремонте.



Відповідно до опису замку станом на 1757 рік із муру фортеці поступово випадало каміння. Ремонту потребувала також частина вікон палацу, у яких були пошкоджені шибки. Реставрації підлягали деякі господарські споруди, що були частиною фортечного комплексу. Немає джерел, які підтвердили б прояв Потоцькою будь-якої ініціативи щодо відбудови свого придністровського замку.
Ситуація не змінилося і після смерті вдови волинського воєводи у 1766 році, коли Чернелицький замок перейшов у власність її сина Петра Потоцького. Конкретної інформації про його проживання у Чернелиці також не збереглося. Крім того, зважаючи на фінансові проблеми, він згодом був змушений віддати замок у заставу кредиторам.
—————
Согласно описанию замка по состоянию на 1757 г. из стены крепости постепенно выпадала кладка. Ремонта требовала также часть окон дворца, в которых были повреждены стекла. Реставрации подлежали некоторые хозяйственные постройки, которые были частью крепостного комплекса. Нет источников, которые подтвердили бы проявление Потоцкой любой инициативы по восстановлению своего приднестровского замка.
Ситуация не изменилась и после смерти вдовы волынского воеводы в 1766 году, когда Чернелицкий замок перешел в собственность ее сына Петра Потоцкого. Конкретной информации о его проживании в Чернелице также не сохранилось. Кроме того, учитывая финансовые проблемы, он был вынужден со временем отдать замок в залог кредиторам.



29 липня 1780 року під час перепису населення в містечку було сформовано реєстр підданих разом із підрахунком річного доходу чернелицького маєтку. Розпорядженням Петра Потоцького, датованим 5 березня 1781 року, було здійснено поділ містечка між кредиторами. У результаті замок отримав гостинський урядник Кшиштоф Рильський, якому перейшла «частина міста Чернелиці у районі ринку від передмістя Селянський Кут до Щиглівки, недалеко від ринкової площі, розміщеної по лівій стороні від замку, село Хмелева над Дністром [...] замок з усіма будівлями і стайнею...». Решта Чернелиці була розділена між литовським чашником Йоахимом Карлом Потоцьким, Маріанною Морською, Марціном Вольським і невідомим на ім'я Стежегоцький.
Чернелицька фортеця, передана 1781 року в експлуатацію кредитора Потоцьких, все більше нагадувала руїну, що підтверджує інвентаризація замку 1798 року. Згідно з цим документом будинок палацу не мав даху, у приміщеннях бракувало вікон, дверей і печей. Зрозуміло, що такі пошкодження виникли не спонтанно, однак важко сказати, за яких обставин Чернелицький замок перетворився на руїну. Існує припущення, що це було пов'язано з участю Петра Потоцького у боротьбі з Росією під час Барської конфедерації. Однак остаточно підтвердити таке припущення неможливо за браком джерел.
--------------
29 июля 1780 г. во время переписи населения в городе был сформирован реестр подданных вместе с подсчетом годового дохода Чернелицкого имения. Распоряжением Петра Потоцкого, датированным 5 марта 1781 г., было осуществлено разделение города между кредиторами. В результате замок получил Гостынский чиновник Кшиштоф Рыльский, которому перешла «часть города Чернелица в районе рынка от пригорода Крестьянский Угол к Щигловке, недалеко от рыночной площади, размещенной по левой стороне от замка, село Хмелева над Днестром [...] замок со всеми зданиями и конюшней ... ». Остальные части Чернелицы была разделена между литовским виночерпием Йоахимом Карлом Потоцким, Марианной Морской, Марцином Вольским и неизвестным по имени Стежегоцкий.
Чернелицкая крепость, переданная в 1781 г. в руки кредиторов Потоцкого, все больше напоминала руины, что подтверждается инвентаризацией замка в 1798 году. Согласно этому документу здание дворца не имело крыши, в помещениях не хватало окон, дверей и печей. Понятно, что такие повреждения возникли не спонтанно, однако трудно сказать, при каких обстоятельствах Чернелицкий замок превратился в руины. Существует предположение, что это связано с участием Петра Потоцкого в борьбе с Россией во время Барской конфедерации. Однако окончательно подтвердить это предположение невозможно из-за нехватки источников.



панорама з двох різних джерел для зручності перегляду/панорама из двух разных источников для удобства просмотра

Heritage. Ukraine. Chernelytsya. Castle.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що протягом другої половини XVII і XVIII століття Чернелицький замок служив насамперед магнатською резиденцією, на яку в разі необхідності покладалися оборонні функції. Іноді він використовувався у воєнних діях, наприклад, під час буковинської кампанії 1685 року, однак не залучався до системи поточної оборони. Зрозуміло, що фортеця служила притулком для місцевого населення під час татарських набігів. Як і інші замки, чернелицька твердиня виконувала функцію адміністративного центру для цілої околиці. Важливе значення для замку, без сумніву, мала особа його власника. Попри дворазове руйнування фортеці ворогами у другій половині XVII століття, замок перебував у задовільному стані, що було результатом діяльності Михайла Єжи Чарторийського, який інвестував кошти в його ремонт. Зовсім по-іншому виглядала ситуація у XVIII столітті, коли фортеця перебувала у власності Потоцьких. Повільне руйнування замку в цей період було зумовлене, з одного боку, нападами ворогів, а з іншого - відсутністю зацікавлення у власників, які приділяли недостатньо уваги провінційному маєтку, розглядаючи його лише як засіб доходів, не вкладаючи при цьому нічого в ремонт фортеці. Петро Потоцький, не маючи змоги відремонтувати замок, передав його у заставу Кшиштофу Рильському, який, імовірно, не мав достатніх ресурсів для реставраційних робіт, унаслідок чого на кінець XVIII століття той став руїною.
—————
Подытоживая изложенное, следует отметить, что в течение второй половины XVII и XVIII века Чернелицкий замок служил прежде всего магнатской резиденцией, на которую в случае необходимости налагались оборонительные функции. Иногда он использовался в военных действиях, например, во время буковинской кампании 1685 года, однако, не относился к системе краевой обороны. Понятно, что крепость служила убежищем для местного населения во время татарских набегов. Как и другие замки, Чернелицкая крепость выполняла функцию административного центра для всех окрестностей. Важное значение для замка, несомненно, имела и особа его владельца. Несмотря на повторное разрушения крепости врагами во второй половине XVII века, замок находился в удовлетворительном состоянии, что стало результатом деятельности Михаила Ежи Чарторийского, который инвестировал средства в его ремонт. Совсем по-другому выглядела ситуация в XVIII веке, когда крепость находилась в собственности Потоцких. Медленное разрушение замка в этот период было обусловлено, с одной стороны, нападениями врагов, а с другой - отсутствием интереса у владельцев, которые уделяли недостаточно внимания провинциальному поместью, рассматривая его лишь как средство доходов, не вкладывая при этом ничего в ремонт крепости. Петр Потоцкий, не имея возможности отремонтировать замок, передал его в залог Кшиштофу Рыльскому, который, вероятно, не имел достаточных ресурсов для реставрационных работ, в результате чего под конец XVIII века тот стал развалиной.





Автор тексту Artur Goszczyński.
Джерело/Источник - Пам'ятки України №7-9 за 2015 рік.

Далі тут.../Продолжение тут...


ну как то так =))

  • 1

Чернелиця. Замок. Частина 4.

Пользователь holicin сослался на вашу запись в своей записи «Чернелиця. Замок. Частина 4.» в контексте: [...] Друга частина/Вторая часть [...]

Замок Чернелица

Пользователь starcom68 сослался на вашу запись в своей записи «Замок Чернелица» в контексте: [...] Оригинал взят у в Наследие. Чернелица. Замок. Часть 2/Спадщина. Чернелиця. Замок. Частина 2. [...]

  • 1
?

Log in

No account? Create an account