m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Пам'ятки Архітектури. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Томашівка. Садиба Хоєцького. Частина 1/Наследие. Томашевка. Усадьба Хоецкого. Часть 1.



Текст і частина фотографій наведених у даній статті використані з люб'язного дозволу Сергія Котелко, з його розповіді, після відвідин 29 вересня 2009 року Томашівкі. Текст з того часу не втратив актуальності. Мої фотографії липня 2015 та березня 2016 року, як завжди, доповнять розповідь.
----------
Текст и часть фотографий приведенных в данной статье использована с любезного разрешения Сергея Котелко, из его рассказа, после посещений 29 сентября 2009 года Томашевки. Текст с того времени не потерял актуальности. Мои фотографии июля 2015 года и марта 2016 года, как всегда, дополнят повествование.



Томашівка - раніше - село в Лучинській волості Сквирського повіту Київської губернії, зараз - село Томашівка Фастівського району Київської області.
----------
Томашевка - ранее — село в Лучинской волости Сквирского уезда Киевской губернии, 
ныне — село Томашевка Фастовского района Киевской области.



Томашівка, на тлі загального і повсюдного занепаду і руйнування, що панує серед колишніх дворянських і купецьких садиб, нині звичайно блищить. Відремонтована, просто сяюча яскравістю будівля привертає до себе увагу. Зараз це картинка для туристів. Але спочатку зануримося в історію.
—————————————————
Томашовка, на фоне всеобщего и повсеместного упадка и разрушения, царящего среди бывших дворянских и купеческих усадеб, ныне конечно блистает. Отремонтированное, просто сияющее яркостью здание привлекает к себе. Сейчас это картинка для туристов. Но сначала окунемся в историю.





Томашівка розташувалася на лівому боці річки Ірпінь, колись це було на кордоні цілих трьох повітів Київської губернії. Довгі роки це були землі, що належали поліським маєткам київських митрополитів - спочатку православних, потім уніатів. Так, в 1580-х роках землі, на яких з'явилася Томашівка належали київському православному митрополиту Онисифору Петровичу Девіч (?). який отримував з перебуваючих тут лісових угідь половину з "видобутку" - рубки лісу, лову звіра і риби, бджільництва. До 1597 року ці землі перейшли до Києво-Печерської Лаври, про що свідчить королівська грамота Києво-Печерському архімандриту Никифору Туру, Потім, королівським декретом цей маєток перейшов до уніацького митрополита - Михайлу Рагоз і його наступникам Іпатію Поцею, Вільяміну Рутковському, Рафаїлу Корсаку і Антонію Селяві. В кінці XVII-початку XVIII століття тут у свій час переховувався керівник козацького повстання Семен Палій. Він вигнав з маєтків уніатських митрополитів орендарів, і селяни платили податки вже самому Палію. Звідси ж він здійснював збройні вилазки на поляків. У період воєн Богдана Хмельницького ці землі були цілком спустошені. З 1714 року вона належала уніатським митрополитам, але потім Казимир Стецький, київський каштелян, приєднав її до свого Романовського староства і утримував її аж до 1742 року, коли Томашівка знову повернулася до київських митрополитів.
Саме ця частина історії Томашівки, що належала церковним володінням, Напевно визначила її нинішню долю - в 2000-х рр вона була передана Православній церкві. Тепер тут знаходиться Свято-Богородичий Ризоположенський чоловічий монастир. Можливо, тут є свій дисонанс - православна церква в католицькій садибі, що мала раніше каплицю, але тим не менше завдяки цій передачі садиба врятована, відмінно відремонтована і знайшла своє друге життя. Правда, дисонанс все ж є, і починається він прямо біля воріт - огорожа, облаштована нині навколо садиби нагадує стародавні кріпосні зміцнення якогось чи то казкового, чи то загадкового стилю, мало, якщо не сказати взагалі не в'яжетьсяі архітектурно з садибою, що ховається за огорожею. До того ж, сам паркан теж складається з двох частин - ось цієї староруської частини і абсолютно доречною металевою красивою огорожею.
—————————————————
Томашовка расположилась на левой стороне реки Ирпень, когда то это было на границе целых трех уездов Киевской губернии. Долгие годы это были земли, принадлежавшие полесским имениям  киевских митрополитов — сначала православных, потом униатов. Так, в 1580-х годах земли, на которых появилась Томашовка принадлежали киевскому православному митрополиту Онисифору Петровичу Девичьему (?). который получал из находящихся здесь лесных угодий половину  с "добычи" —  рубки леса, ловли зверя и рыбы, пчеловодства. К 1597 году эти земли перешли к Киево-Печерской Лавре, о чем свидетельствует королевская грамота Киево-Печерскому архимандриту Никифору Туру,Затем, королевским декретом это имение перешло к униатским митрополитам — Михаилу Рагозе и его преемникам Ипатию Поцею, Вильямину Рутковскому, Рафаилу Корсаку и Антонию Селяве. В конце XVII-начале XVIII века здесь одно время скрывался руководитель казачьего восстания Семен Палий. Он изгнал из имений униатских митрополитов  арендаторов, и крестьяне платили подати уже самому Палию. Отсюда же он осуществлял вооруженные вылазки на поляков. В период войн Богдана Хмельницкого эти земли были целиком опустошены. С 1714 года она принадлежала униатским митрополитам, но затемКазимир Стецкий, киевский кастелян, присоединил ее к своему романовскому староству и удерживал ее вплоть до 1742 года, когда Томашовка вновь вернулась к киевским митрополитам.
Именно эта часть истории Томашовки, принадлежавшей церковным владениям, видимо предопределила ее нынешнюю судьбу — в 2000-х гг она была передана Православной церкви. Теперь здесь находится Свято-Богородичий Ризоположенский мужской монастырь. Возможно, здесь есть свой диссонанс — православная церковь в католической усадьбе, имевшей ранее часовню, но тем не менее благодаря этой передаче усадьба спасена, отлично отремонтирована и обрела свою вторую жизнь. Правда, диссонанс все же есть, и начинается он прямо у ворот — ограда, устроенная нынче вокруг усадьбы напоминает стародавние крепостные укрепления какого-то не то сказочного, не то загадочного стиля, мало, если не сказать вообще не вяжущиеся архитектурно с усадьбой, скрывающейся за оградой. Вдобавок,  сам забор тоже состоит из двух частей — вот этой старорусской части и совершенно уместной металлической красивой ограды.







На цих світлинах - паркан навколо садиби в Томашівці. Триглаві ворота, виконані в російському стилі переходять в красиву металеву решітку на кам'яному цоколі з кам'яними ж стовпами, доповненими декоративними вазами. Закінчується все це великими “охоронними” вежами з давніх часів, далі продовжуються глухим кам'яним парканом.
 —————————————————
На этих снимках — забор вокруг усадьбы в Томашовке. Трехглавые ворота, выполненные в русском стиле переходят в красивую металлическую решетку на каменном цоколе с каменными же столбами, дополненными декоративными вазами. Заканчивается все это большими "сторожевыми" башнями из стародавних времен, далее продолжающимися глухим каменным забором. 







Після поділу Польщі, в 1795 році Томашівка надійшла в казну. Митрополичі землі були розділені між вельможами і Катерина II подарувала її князю Григорію Олексійовичу Долгорукому, флоту капітану I-го рангу, натомість іншого маєтку, яке несправедливо було відібрано у нього. При Павлові I князь Долгорукий служив капітаном над Галерною Гаванню, де розміщався російський гребний флот, а потім був начальником повітового ополчення і командиром шляхетного батальйону. Його рідна тітка, княжна Катерина Олексіївна Долгорукова була заручена з Імператором Петром II, а дядько, князь Іван Олексійович одружений на графині Наталії Борисівні Шереметьевій, доньці фельдмаршала Петра I. Князь Іван Олексійович Долгорукий був фаворитом і другом Петра II і після його смерті був страчений, а Наталя Борисівна постриглася в черниці під ім'ям Нектарія. Разом з їхнім сином, князем Дмитром Івановичем, який доводитвся двоюрідним братом князю Григорію Олексійовичу, вона похована біля входу в Свято-Успенскнй собор Києво-Печерської Лаври.
 ————————————————— 
После раздела Польши, в 1795 году Томашовка поступила в казну. Митрополичьи земли были разделены между вельможами и Екатерина II пожаловала ее князю Григорию Алексеевичу Долгорукому, флота капитану I-го ранга, взамен другого имения, которое несправедливо было отнято у него. При Павле I князь Долгорукий служил капитаном над Галерной Гаванью, где размешался российский гребной флот, а затем был начальником уездного ополчения и командиром шляхетного батальона. Его родная тетка, княжна Екатерина Алексеевна Долгорукова была обручена с Императором Петром II, а дядя, князь Иван Алексеевич женат на графине Наталье Борисовне Шереметьевой, дочери фельдмаршала Петра I. Князь Иван Алексеевич Долгоруков был фаворитом и другом Петра II и после его смерти был казнен, а Наталья Борисовна постриглась в монахини под именем Нектарии. Вместе с их сыном, князем  Дмитрием Ивановичем, приходившимся двоюродным братом князю Григорию Алексеевичу, она похоронена у входа в Свято-Успенскнй собор Киево-Печерской Лавры.



Князь Григорій Олексійович помер в 1812 році. Його портрет пензля Д.Левицького знаходиться в Третьяковській галереї.
 ————————————————— 

Князь Григорий Алексеевич умер в 1812 году. Его портрет кисти Д.Левицкого находится в Третьяковской галерее.

У 1810 році, не за довго до своєї смерті, що настала в 1812-му році, старий єкатерининський вельможа князь Григорій Долгорукий продав свій маєток в Томашівці польському дворянину Івану Францевичу Хоєцькому (Jan Nepomucen Chojecki h. Lubicz), (1748- 22.06.1816), нащадки якого і володіли ним протягом більш 100 років. Кар'єра, якщо так можна висловитися, Яна Хоєцького складалася таким чином - в 1782 році він був Брацлавським прикордонним суддею. Потім, було обрання від Київського воєводства (другого скликання), Іван Хоєцький став учасником знаменитого Чотирилітнього сейму Польщі, де він виступив активним прибічником Конституції 3-го травня і противником Тарговицької Конфедерації. * У своїх промовах на Сеймі виступав за обмеження влади і свавілля шляхти, домагався створення комісії для встановлення опіки над дрібною шляхтою, яка програла судові процеси і піддавалася насильству з боку старост., виступав проти голосування магнатами від імені дрібної шляхти. Вимагав також призначити депутацію для складання кодексу Речі Посполитої. Побоюючись, що можновладці, які стояли на чолі війська, будуть примушувати дрібних шляхтичів, які були в війську, голосувати так, як їм вигідно, виступав проти того, щоб представники військ вибиралися в Сейм. Виступав за розпродаж староств, завдяки чому могла наповниться скарбниця і збільшиться кількість власників землі. Після перемоги Торговицької Конфедерації, противником якої він виступав, виїхав за кордон разом з сім'єю. Після повернення на запрошення київського єпископа К. Цецішовского проживав у Фастові, в орендованому у єпископа маєтку. У 1804-1816 рр він був обраний маршалком шляхти (предводителем дворянства) Васильківського і Махновицького повітів. Висунувши ідею створення підстави школи в Київській губернії, передав для цієї мети значну суму грошей. За свою діяльність і польський патріотизм останній польський король Станіслав-Август Понятовський нагородив його орденами Білого Орла і св. Станіслава.
 ————————————————— 
В 1810 году, не за долго до своей смерти, последовавшей в 1812-м году, старый екатерининский вельможа князь Григорий Долгорукий продал свое имение в Томашовке польскому дворянину Ивану Францевичу Хоецкому (Jan Nepomucen Chojecki h. Lubicz), (1748- 22.06.1816), потомки которого и владели ею в течение более 100 лет. Карьера, если так можно выразиться, Яна Хоецкого складывалась следующим образом — в 1782 году он был Брацлавским приграничным судьей. Затем, избравшись от Киевского воеводства (второго созыва), Иван Хоецкий стал участником знаменитого Четырехлетнего сейма в Польше, где он выступил активным сторонником Конституции 3-го мая и противником Тарговицкой Конфедерации.* В своих речах на Сейме выступал за ограничение власти и своеволия шляхты, добивался создания комиссии для установления опеки на мелкой шляхтой, проигравшей судовые процессы и подвергавшейся насилию со стороны старост., выступал против голосования магнатами от лица мелкой шляхты. Требовал также назначить депутацию для составление кодекса Речи Посполитой. Опасаясь, что власть имущие, стоявшие во главе войска, будут принуждать мелких шляхтичей, служивших в войске, голосовать так, как им выгодно, выступал против того, чтобы представители войск выбирались в Сейм. Выступал за распродажу староств, благодаря чему могла наполнится казна и увеличится количество собственников земли. После победы Торговицкой Конфедерации, противником которой он выступал, уехал за границу вместе с семьей. После возвращения по приглашению киевского епископа К. Цецишовского проживал в Фастове, в арендованном у епископа имении. В 1804-1816 гг он был выбран маршалком шляхты (предводителем дворянства) Васильковского и Махновицкого уезда. Выдвинув идею создания основания школы в Киевской губернии, передал для этой цели значительную сумму денег. За свою деятельность и польский патриотизм последний польский король Станислав-Август Понятовский наградил его орденами Белого Орла и св. Станислава.



Jan Nepomucen Chojecki. Цей портрет колись висів у їдальні садиби в Томашівці.
————————————————— 
Jan Nepomucen Chojecki.
 Этот потрет когда-то висел в столовой  усадьбы в Томашовке.

Потрібно сказати, що довгий час землі Томашівки залишалися незаселеними, а Томашівка становила єдиний маєток з сусіднім селом під веселою назвою Дідівщина, де Хоєцький влаштував свою головну резиденцію. Звідти він керував своїм наділом, куди так само входили Какалена, Голяки і Поліченці. Польський "Біографічний словник" писав про нього - "У володіннях своїх був опікуном селян, підтримував старців, калік і сиріт, платив податки за убогих селян, засновав костел в Дідівщині ... підтримував костели і монастирі і до того ж синів своїх зобов'язав". ** він був одружений на Катерині Борейко (Katarzyna Boreyko h. Borejko) (1767-1853). У них було 10 дітей, п'ять синів і п'ять дочок. З синів ймовірно Владислав прожив зовсім недовго, а четверо синів і дочки розділили батьківську спадщину. Сталося це 8 серпня 1825 року. Головний маєток, Дідівщина, дісталася наймолодшому з синів, Феліксу, а Томашівка перейшла до Петра Івановича Хоєцького (Piotr Chojecki h. Lubicz) (1800-1882). Фелікс Іванович Хоєцький (Feliks Chojecki h. Lubicz) був бездітним, і після його смерті Дідівщина відійшла його брату Петру (за іншими даними, Петро придбав її у свого брата Фелікса через сім років після сімейного розділу 1925 року). Томашівці довгий час не щастило - Петро знову переїхав звідси в Дідівщину, зробивши її своєю резиденцією. У той час, мабуть, в Томашівці вже була якесь панська будова. Іван Хоєцький після придбання Томашівки збудував тут якусь садибу, але будь-яких відомостей про неї не збереглося зовсім. Відомо тільки, що вона простояла трохи менше століття і згоріла на самому початку ХХ-го. Петро Іванович Хоєцький засідав в Київському гражданському суді і був ватажком дворянства Сквирського повіту, до якого належала Томашівка. 28 жовтня 1825 він одружився на Регіні Пеньківській (Regina Pieńkowska) (род.1800). У шлюбі народилися три сини і дві доньки. Коли почалося польське повстання 1863-го року, Петро Хоєцький його підтримав, за що після придушення повстання був засланий в глиб Росії. До цього, в 1854-му році, на Кавказькій війні, загинув його молодший син Зигмунд Петрович Хоєцкій (Zygmunt Chojecki h. Lubicz) (1831-1854). Можливо після заслання батька Томашівкою став керувати його старший син, з рідкісним ім'ям Еваріст Петрович (Ewaryst Chojecki h. Lubicz) (рід в 1827). Відомо, що Еваріст заснував в Дідівщині цукровий завод. Приблизно в 1860-му році він одружився наМарії Генрізовне Страшинській (Maria Magdalena Straszyńska) (нар. 1840). 1882 рік став фатальним для Хоєцьких - в цьому році померли і батько і син Хоєцькі - Петро і Еваріст ***. Поховані вони мабуть в костелі, який заклав в Дідівщині їх батько і дід Іван Хоєцький, а закінчила будівництво його дружина Катерина, передбачивши в підвалі сімейну усипальню. Спадкоємцем Еваріста, який отримав і Дідівщину і Томашівку став його син Сигізмунд. Він був останнім власником Томашівки і власне, будівельником тієї садиби, яку ми зараз з вами можемо спостерігати.
 ————————————————— 
Нужно сказать, что долгое время земли Томашовки оставались незаселенными, а Томашовка составляла единое имение с соседним селом под веселым названием Дедовщина, где Хоецкий устроил свою главную резиденцию Оттуда он управлял своим наделом, куда так же входили Каленая, Голяки и Поличенцы.  Польский "Биографический словарь" писал о нем — "Во владениях своих был опекуном крестьян, поддерживал старццв, калек и сирот, платил налоги за убогих крестьян, основал костел в Дедовщине … поддерживал костелы и монастыри и к тому же сыновей своих обязал".** Он был женат на Екатерине Борейко (Katarzyna Boreyko h. Borejko) (1767-1853). У них было 10 детей, пять сыновей и пять дочерей. Из сыновей повидимому Владислав прожил совсем не долго, а четверо сыновей и дочери разделили отцовское наследство. Случилось это 8 августа 1825 года. Главное имение, Дедовщина, досталась самому младшему из сыновей, Феликсу, а Томашовка перешла к Петру Ивановичу Хоецкому (Piotr Chojecki h. Lubicz) (1800-1882). Феликс Иванович Хоецкий (Feliks Chojecki h. Lubicz) был бездетным, и после его смерти Дедовщина отошла его брату Петру (по другим данным, Петр приобрел её у своего брата Феликса спустя семь лет после семейного раздела 1925 года). Томашовке долгое время не везло — Петр снова переехал отсюда в Дедовщину, сделав ее своей резиденцией. В то время, по-видимому, в Томашовке уже было какое-то господское строение. Иван Хоецкий после приобретения Томашовки выстроил здесь некую усадьбу, но каких-либо сведений о ней не сохранилось вовсе. Известно только, что она простояла чуть меньше века и сгорела в самом начале ХХ-го. 
Петр Иванвич Хоецкий заседал в Киевском гражанском суде и был предводителем дворянства Сквирского уезда, к которому относилась Томашовка. 28 октября 1825 он женился на Регине Пеньковской (Regina Pieńkowska) (род.1800). В браке родились три сына и две дочери. Когда началось польское восстание 1863-го года, Петр Хоецкий его поддержал, за что после подавления восстания был сослан в глубь России. До этого, в 1854-м году, на Кавказской войне, погиб его младший сын Зигмунд Петрович Хлецкий (Zygmunt Chojecki h. Lubicz) (1831-1854). Возможно после ссылки отца Томашовкой стал управлять его старший сын, с редким именем Эварист Петрович (Ewaryst Chojecki h. Lubicz) (род в 1827). Известно, что Эварист основал в Дедовщине сахарный завод. Примерно в 1860-м году он женился на Марие Генризовне Страшинской (Maria Magdalena Straszyńska) (род. 1840). 1882 год стал роковым для Хоецких — в этот году умерли и отец и сын Хоецкие — Петр и Эварист***. Похоронены они по-видимому в костеле, который заложил в Дедовщине их отец и дед Иван Хоецкий, а закончила строителство его жена Екатерина, предусмотрев в подвале семейную усыпальницу. 
Наследником Эвариста, получившим и Дедовщину и Томашовку стал его сын  Сигизмунд. Он был последним владельцем Томашовки и собственно, строителем той усадьбы, которую мы сейчас с вами можем наблюдать. 

* Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej, Tom XI, Województwo kijowski, s 182
** Polski Słownik Biograficznyб Tom III s 394-395
*** дата смерті Петра Хоєцького приведена згідно з даними M.J. Minakowski, Genealogia potomków Sejmu Wielkiego.
 ————————————————— 
* Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej, Tom XI, Województwo kijowskie, s 182

** Polski Słownik Biograficznyб Tom III s 394-395

*** дата смерти Петра Хоецкого приведена согласно данным


M.J. Minakowski, Genealogia potomków Sejmu Wielkiego 


Дорога від воріт до садиби/Дорога от ворот к усадьбе



По дорозі трапляються аж чотири леви - нічого не можу сказати про їх автентичність тутешньому місцю., Про те нехай вже сидять. Веселіше.
 ————————————————— 
По дороге попадаются аж четыре льва — ничего не могу сказать об их аутентичности здешнему месту., о пусть уже сидят. Веселее.





Леви може і нічого. Але ось ці постаменти та особливо парканчики ... Це абсолютно зайве тут.
 ————————————————— 

Львы может и ничего. Но вот эти постаменты да особенно заборчики… Это совершенно лишнее здесь. 





Tomashevka. Manor Hoetskogo.

Для здійснення свого задуму Сигізмунд Хоєцький запросив архітектора Валеріана Куликівського. Архітектор Валеріан Іванович Куликівський (Valerian Ivanovich Kulikovskiy), родом з Вільно (нині Вільнюс), закінчив будівельне училище та Академію Мистецтв в С.-Петербурзі. Куликівський служив архітектором в Південно-Західних Залізницях, і за його проектом 'було споруджено будинок Управління Південь-ЗЖД в Києві вартістю в півмільйона рублів. Для них же він побудував два пасажирських вокзали - Козятинський - I класу і Фастівський - II класу. У Києві Куликівський побудував ряд дохідних будинків. Також за його проектом було споруджено кілька православних церков і каплиць.
 ————————————————— 
Для осуществления своего замысла Сигнзмунд Хоецкий пригласил архитектора Валериана Куликовского. Архитектор Валериан Иванович Куликовский (Valerian Ivanovich Kulikovskiy),родом из Вильно (ныне Вильнюс), окончил строительное училище и Академию Художеств в С.-Петербурге. Куликовский служил архитектором в Юго-Западных Железных дорогах, и по его проекту’ было построено здание Управления Юг-ЗЖД в Киеве стоимостью в пол миллиона рублей. Для них же он построил два пассажирских вокзала — Казатинский — I класса и Фастовский — II класса. В Киеве Куликовский построил ряд доходных домов. Также по его проекту было сооружено несколько православных церквей и часовен. 



Левова дорога приводить нас до садиби Хоєцьких.
 ————————————————— 
Львиная дорога приводит нас к усадьбе Хоецких.



Палац був споруджений в 1903 році і був частково двох, частково одноповерховою будівлею, типовий садибний будинок, збудований в стилі еклектики. Коли я пишу слово "типовий", я звичайно ж маю на увазі садиби тих років, а не сьогоднішній архітектурний вандалізм.
 
—————————————————  

Дворец был сооружен в 1903 году и представлял собой частично двух, частично одноэтажное строение, типичный усадебный дом, выстроенный в стиле эклектики. Когда я пишу слово "типичный", я конечно же имею ввиду усадьбы тех лет, а не сегодняшний архитектурный вандализм.





Садиба вийшла легкою, цікавою і приємною. Будівля грає поверховістю, переходячи від своєї домінанти - майже триповерхової вежі до двоповерхового ризалітуі, що закінчується легким критим балконом і закінчуеться одноповерховим корпусом, підкресленим баштовим ризалитом - входом. Колись до палацу вела 600-метрова ясенева алея, а перед самим палацом був влаштований партер,
—————————————————  
Усадьба получилась легкой, интересной и приятной. Здание играет этажностью, переходя от своей доминанты — почти трехэтажной башни к двухэтажному ризалиту, оканчивающемуся легким крытым балконом и заканчивающемуся одноэтажным корпусом, подчеркнутым башенным ризалитом — входом. Когда-то ко дворцу вела 600-метровая ясеневая аллея, а перед самим дворцом был устроен партер,



Томашівка, мабуть початок XX століття. Фотографія з книги Memento kresowe, Antoni Urbański, Warzawa, 1929
—————————————————  
Томашовка, по-видимому начало XX века.
Фотография из книги Memento kresowe, Antoni Urbański, Warzawa, 1929



Томашівка, фотографія зроблена перед Другою Світовою. З книги Roman Aftanazy Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej, Tom 11
 —————————————————  
Томашовка, фотография сделана перед Второй Мировой.
Из книги  Roman Aftanazy Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej, Tom 11



Цей же фасад в 2009 році, незабаром після закінчення ремонтно-реставраційних робіт .. Хай вибачить мені церква, золотий хрест з вежі я прибрав, все ж описую саме приватну садибу. Раніше замість хреста тут був шпиль.
 —————————————————
Этот же фасад в 2009 году, вскоре после окончания ремонтно-реставрационных работ.. Да простит меня церковь, золотой крест с башни я убрал, все же описываю именно частную усадьбу. Ранее вместо креста здесь был шпиль.



Балкон на вежі підтримують дві потужні консолі/
Балкон на башне поддерживают две мощные консоли.







Обійдемо будівлю. Головною прикрасою і задоволенням цього фасаду виступає ґанок і балкон над нею
 —————————————————
Обойдем здание. Главным украшением и удовольствием этого фасада выступает веранда и балкон над ней



Ось так все виглядало до ремонту. Фотографія з сайту http://ua.vlasenko.net/Вот так все выглядело до ремонта. 
Фотография с сайта http://ua.vlasenko.net





Красиво!



У цьому ризаліті - головний вхід в садибу, Він - за углом/В этом ризалите — главный вход в усадьбу, он — за углом.







Тут, на цьому фасаді теж безліч перехідних обсягів - ризаліти змінюють один одного.
—————————————————
Здесь, на этом фасаде тоже множество переходящих объемов — ризалиты сменяют друг друга.





Продолжение следует.../Далі буде...




ну как то так =))

  • 1
У вас не було проблем з фотографуванням на території? В описах цієї садиби часто є таке: "Посетителей просят иметь скромную одежду (...) и воздержаться от фотографирования на территории."

ну - в церкви та сакральні об'єкти не потрібно йти в шортах та майках, чи в одязі папужних кольорів =), а про фотографування - "просят ... воздержаться", но прямої заборони немає, а якщо ви знімаете маленьким фотоапаратом чі на телефон, то ніхто й не озирнеця на Вас...

  • 1
?

Log in

No account? Create an account