m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Пам'ятки Архітектури. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Полонне. Костел Св. Анни/Наследие. Полонное. Костел Св. Анны.



Полонне – нині місто районного значення на Хмельниччині в Україні. Територія Полонного розміщена в південно-східній частині колишнього великого Волинського воєводства.
————————————————
Полонное - ныне город районного значения в Хмельницкой областе в Украине. Территория Полонного размещена в юго-восточной части бывшего большого Волынского воеводства.



В цій місцевості з найдавніших часів проживали східнослов’янські племена, які займались землеробством, приселищним скотарством, а також ремеслами та різноманітними промислами. Про походження назви існує кілька думок. Одна з них, що назва міста Полонного пішла від слова "полонити", брати в полон. Сюди часто приїжджали великі князі Київської держави Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, тут жив удільний князь Володимир Мстиславович, стояв із своєю раттю біля Полонного князь Галицький.
У Х ст. Полонне як місто вже існувало і належало давньоруським князям. Натомість заснування міста пов’язують з 996 роком згідно з першою згадкою у літописних документах часів князювання Володимира Святославовича, коли князь приписав місто сплачувати десятину на користь Київської Десятинної церкви, матері Руських церков, яку збудував у Києві на честь хрещення Київської Русі.
————————————————
В этой местности с древнейших времен проживали восточнославянские племена, которые занимались земледелием, присельским скотоводством, а также ремеслами и различными промыслами. О происхождении названия существует несколько мнений. Одна из них, название города Полонное произошло от слова "пленить", брать в плен. Сюда часто приезжали великие князья Киевского государства Владимир Святославович, Ярослав Мудрый, здесь жил удельный князь Владимир Мстиславович, стоял со своей ратью у Полонного князь Галицкий.
В Х в. Полонное как город уже существовал и принадлежал древнерусским князьям. Зато основания города связывают с 996 годом согласно первым упоминаниям в летописных документах времен княжения Владимира Святославовича, когда князь приписал городу платить десятину в пользу Киевской Десятинной церкви, матери Русских церквей, которую построил в Киеве в честь крещения Киевской Руси.



Полонне складалося колись з трьох самостійно укріплених міст, розділених коритом або затоками Хомори. Вже в XI ст. на високому березі Хомори, було зведено місто разом із службовим поселенням Воля (сьогодні це центр міста). Частина Полонного, названа Старим Містом, повстала у XI-XII ст. на протилежному березі на північ. На південь від Полонного — Волі і Старого Міста — близько 1570 року виросло Полонне — Нове Місто.
Протягом віків Полонне відомо було і своїми ремісниками. Завдяки отриманому містом у другій половині ХVI ст. Магдебурському праву ремесла набувають надзвичайного розвитку, створюються ремісні цехи. Саме завдяки самоврядуванню, яке давало Магдебурське право, місто розвивалося як незалежна частка в державі.
На місто часто нападали кочівники, щоб захиститися від них, мешканці Полонного будували різні укріплення. У ХІІ ст. князі на природній височині вибудували замок–фортецю із земляними валами, дерев’яним частоколом. Однак фортеця не завжди рятувала місто від ворогів. Велике знищення в роках 1169 і 1172 принесли напади Половців, а в 1240 році місто було спалене татарами, тому що знаходилось недалеко від небезпечного Чорного Шляху, котрим йшли вони в глибину українських земель. Після великих руйнівних нападів відродженню міста допомагало його вигідне розташування на розвилинах торгівельних шляхів, що вели з заходу на схід до Києва і на південь до Меджибожа. Різні домові війни спричинили, що місто спочатку було власністю князів Київських, пізніше — Волинських, і в кінці було приєднане до князівства Галицько-Волинського.
————————————————
Полонное состояло когда с трех самостоятельно укрепленных городов, разделенных корытом или заливами Хоморы. Уже в XI в. на высоком берегу Хоморы, был построен город вместе со служебным поселением Воля (сегодня это центр города). Часть Полонного, названа Старым Городом, основана в XI-XII вв. на противоположном берегу на север. К югу от Полонного - Воли и Старого Города - около 1570 выросло Полонное - Новый Город.
На протяжении веков Полонное известно было и своими ремесленниками. Благодаря полученному городом во второй половине XVI в. Магдебургскому праву ремесла приобретают чрезвычайное развитие, создаются ремесленные цеха. Именно благодаря самоуправлению, которое давало Магдебургское право, город развивался как независимая часть государства.
На город часто нападали кочевники, чтобы защититься от них, жители Полонного строили различные укрепления. В XII в. князья на естественной возвышенности выстроили замок-крепость с земляными валами, деревянным частоколом. Однако крепость не всегда спасала город от врагов. Большие уничтожения в годах 1169 и 1172 принесли нападения половцев, а в 1240 году город был сожжен татарами, потому что находилось недалеко от опасного Черного Пути, которым шли в глубину украинских земель. После крупных разрушительных нападений возрождению города помогало его выгодное расположение на развилке торговых путей, ведущих с запада на восток в Киев и на юг в Меджибож. Различные домашние войны привили к тому , что город изначально был собственностью князей Киевских, позже - Волынской, и в конце был присоединен к княжеству Галицко-Волынскому.



На вершині пагорбу над річкою Хомора вже 400 років височить католицький храм, у якому мала свій початок парафія св. Анни. Був це на початку замковий костел-каплиця родини Острозьких під назвою Успіння Пресвятої Діви Марії, на протилежному від ярмарку кінці міста, направлений фасадом на схід, в напрямку центру, де стояв колись замок. Така нетипова локалізація виникла з призначення святині для двох сусідніх міст, але у сорокових роках XVІІ ст. костел був включений в границі фортифікації міста, тоді був побудований по другій стороні берега парафіяльний костел під назвою Св. Анни (не зберігся).
Засновником і фундатором замкового костелу був Іван (Януш) Острозький, воєвода волинський (1585-1593рр.), краківський каштелян (1593-1620рр.), князь Острозький (1608-1620рр.). Спорудив він цей костел завдяки своїй матері Зофії Тарновській, доньці краківського каштеляна, яку він дуже любив, поважав і котрій був безмежно вдячний за дар життя і за своє католицьке виховання. Януш був першим з роду Острозьких, хто перейшов з православ’я на католицизм, а було це в 1579 році.
У XVI-XVII ст. православні українські магнати часто одружувалися з польками-католичками. Це сприяло тому, що знатні українські родини приймали католицьке віросповідування, єднаючись цим самим з Апостолом Петром — Апостольським Престолом у Римі.
————————————————
На вершине холма над рекой Хомора уже 400 лет возвышается католический храм, в котором начал свое существование приход св. Анны. Это был в начале замковый костел-часовня семьи Острожских под названием Успения Пресвятой Девы Марии, на противоположном от ярмарки конце города, направленный фасадом на восток, в направлении центра, где стоял когда-то замок. Такое нетипичная локализация возникла по назначению святыни двух соседних городов, но в сороковых годах XVII в. костел был включен в границы фортификации города, тогда был построен по другой стороне берега костел под названием Св. Анны (не сохранился).
Основателем замкового костела был Иван (Януш) Острожский, воевода волынский (1585-1593гг.), Краковский кастелян (1593-1620гг.), Князь Острожский (1608-1620гг.). Построил он этот костел благодаря своей матери Зофии Тарновской, дочери краковского кастеляна, которую он очень любил, уважал и которой был бесконечно благодарен за дар жизни и за свое католическое воспитание. Януш был первым из рода Острожских, кто перешел из православия в католицизм, а было это в 1579 году.
В XVI-XVII вв. православные украинские магнаты часто женились на польках-католичках. Это способствовало тому, что знатные украинские семьи принимали католическое вероисповедание, соединяясь тем самым с Апостолом Петром - Апостольским Престолом в Риме.



Будівництво костелу, під керівництвом італійських архітекторів, розпочалося у 1593 році, коли Януш Острозький став краківським каштеляном. Спочатку привозили на підводах кіньми землю, щоб зробити вищим цей пагорб. Пізніше привозили камінь з близьких каменоломень. Цеглу постачали з цегельні пана Леонарда Бабяра. Мурувалося на розчині з вапна, для виготовлення якого збирали велику кількість курячих яєць з навколишніх поселень, білок відокремлювався від жовтків і робили такий розчин. Стіни костелу мурували товщиною до двох метрів. Внутрішні розписи на склепінні і стінах виконувались олійними фарбами. Прикрасами будівлі костелу були також карнизи і вітражі. Будівництво костелу разом з мурованим замком було завершене у 1607 році.
————————————————
Строительство костела, под руководством итальянских архитекторов, началось в 1593 году, когда Януш Острожский стал краковским кастеляном. Сначала привозили на подводах лошадьми землю, чтобы сделать выше этот холм. Позже привозили камень из близких каменоломен. Кирпич поставляли из кирпичень господина Леонарда Бабяр. Цементировалось на растворе из извести, для изготовления которого собирали большое количество куриных яиц с окрестных поселений, белок отделялся от желтков и делали такой раствор. Стены костела возводили толщиной до двух метров. Внутренние росписи на сводах и стенах выполнялись масляными красками. Украшениями здания костела были также карнизы и витражи. Строительство костела вместе с каменным замком было завершено в 1607 году.



Від самого початку при костелі-каплиці працювали отці Єзуїти. Уподобання до Єзуїтів Януш мав ще з дитячих літ, коли відомий апостол католицтва в Україні, єзуїт Петро Скарга (1536-1612), був духовним отцем його матері польки — католички графині Зофії у православному домі батька-українця князя Василя-Костянтина (1526-1608).
У 1617 році татарська орда під проводом хана Девлет Герея вторглася в Поділля, знищуючи все вогнем і мечем, забираючи в поганський полон багато людей. Слідом за татарами на Україну рушило турецьке військо на чолі з Алімазором. У 1618 році, після такого нашестя ворогів, Полонський костел був пограбований і спалений. Відбудував його у 1646 році Станіслав Любомирський, краківський воєвода. У 1649 році князь Любомирський зафундував будову парафіяльного костелу в Полонному—Новому Місті, поблизу річки Хомори, під назвою св. Анни на честь покровительки своєї матері. Перед смертю Полонські маєтки Станіслав віддав своєму наймолодшому синові Яцкові Константинові і в написаному заповіті запропонував синові будівництво парафіяльного костелу із заготовлених ним для цього будівельних матеріалів. Будова ця була потрібна у зв’язку з фортифікацією Полонного—Волі і перебудовою замку в роках 1640-46, а отже з додатковим відокремленням потужними бастіонними валами замкового костелу-каплиці від Нового Міста.
————————————————
Изначально при костеле-часовне работали отцы иезуиты. Предпочтения к Иезуитам Януш имел еще с детских лет, когда известный апостол католицизма в Украине, иезуит Петр Скарга (1536-1612), был духовным отцом его матери польки - католички графини Зофии в православном доме отца-украинца князя Василия-Константина (1526-1608 ).
В 1617 году татарская орда под руководством хана Девлет Герея вторглась в Подолье, уничтожая все огнем и мечом, забирая в языческий плен много людей. Вслед за татарами на Украину двинулось турецкое войско во главе с Алимазором. В 1618 году, после такого нашествия врагов, Полонский костел был разграблен и сожжен. Отстроил его в 1646 году Станислав Любомирский, краковский воевода. В 1649 году князь Любомирский учредил строение приходского костела в Полонном-Новом Городе, вблизи реки Хоморы под названием св. Анны в честь покровительницы своей матери. Перед смертью Полонские имения Станислав отдал своему младшему сыну Яцкову Константиу и в написанном завещании предложил сыну строительство приходского костела из заготовленных им для этого строительных материалов. Строение это было нужно в связи с фортификацией Полонного-Воли и перестройкой замка в годах 1640-46, а значит с дополнительным отделениям, мощными бастионными валами замкового костела-часовни от Нового города.



Значущим чинником, що також сприяв будівництву парафіяльного костелу, була велика кількість католицьких сімей, які жили у Полонному і в околицях. Це були люди переважно польської національності, хоча було також немало сімей мішаних і людей української, російської та єврейської національності, котрі сповідували римо-католицьку віру. Замковий костел-каплиця вдруге був пограбований і зруйнований вже через п’ять років, у 1651 році, військом Богдана Хмельницького під проводом Максима Кривоноса.
————————————————
Значимым фактором, который также способствовал строительству приходского костела, было большое количество католических семей, живших в Полонном и в окрестностях. Это были люди преимущественно польской национальности, хотя было также немало семей смешанных и людей украинской, русской и еврейской национальности, которые исповедовали римско-католическую веру. Замковый костел-часовня во второй раз был ограблен и разрушен уже через пять лет, в 1651 году, войском Богдана Хмельницкого под руководством Максима Кривоноса.



Після другого зруйнування костел-каплицю було відбудовано лише у 1716 році. Зробив це Єжи Домінік Любомирський. Тоді до Полонської святині знову повернулися отці Єзуїти. На початку головним їхнім завданням далі була духовна послуга князівського двору і придворної служби. Коли, у 1718 році, при існуючому костелі-каплиці Єжи Домінік заснував місію отців Єзуїтів, почали виконувати душпастирську діяльність відносно всіх католиків міста і околиць, виїжджаючи на народні місії по Волинській землі.
Дякуючи такій місіонерській праці каплиця стала замала, отже, князь Єжи Домінік у 1726 році, будучи Краківським воєводою, дав розпорядження розбудувати її до сьогоднішньої структури костелу, підтримуючи цю інвестицію своїми фондами. В роках 1726-28 будівництво проводилось під керівництвом єзуїта-архітектора Павла Гіжицького. В подальших роках керував єзуїт-архітектор і маляр стінного живопису Андрій Ахорн. 10 вересня 1738 освятив цю чудову святиню київський єпископ Юзеф Чарнецький, надаючи їй назву Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Антонія з Падуї. Цю другу назву можна поєднати з ім'ям сина фундатора. Костел був місцем молитов за душі померлих Любомирських, але невідомо, чи вони були поховані в ньому. Була там, натомість, єзуїтська гробниця.
————————————————
После второго разрушения костел-часовню было восстановлено только в 1716 году. Сделал это Ежи Доминик Любомирский. Тогда к Полонской святыни снова вернулись отцы иезуиты. В начале главной их задачей дальше была духовная услуга княжеского двора и придворной службы. Когда, в 1718 году, при существующем костеле-часовни Ежи Доминик основал миссию отцов иезуитов, начали выполнять пастырскую деятельность в отношении всех католиков города и окрестностей, выезжая на народные миссии по Волынской земле.
Благодаря такой миссионерской работе часовня стала маловата, следовательно, князь Ежи Доминик в 1726 году, будучи Краковским воеводой, распорядился построить ее до сегодняшней структуры костела, поддерживая эту инвестицию своими фондами. В годах 1726-28 строительство проводилось под руководством иезуита-архитектора Павла Гижицкого. В последующих годах руководил иезуит-архитектор и художник стенной живописи Андрей Ахорн. 10 сентября 1738 освятил эту замечательную святыню киевский епископ Юзеф Чарнецкий, дал ей название Успения Пресвятой Девы Марии и св. Антония из Падуи. Это второе название можно совместить с именем сына основателя. Костел был местом молитв за души умерших Любомирских, но неизвестно, были ли они похоронены в нем. Была там, в свою очередь, иезуитская гробница.



Спадкоємцями князя Юрія Домініка Любомирського були його сини Антоній і Франциск. У другій половині ХVIII ст. Полонне перейшло від Любомирських у володіння князя Калікста Понінського; при нім містечко відвідали в 1780-1781рр. австрійський імператор Йосип II і останній король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський. В кінці ХVIII ст. Полонне перейшло від Понінських у володіння Валевських, а від них в XIX ст. — до Дунін-Карвицьких. У 1933 році з Полонської парафії комуністи вигнали у Козятин і заборонолили виконувати послугу священика для кс. Станіслава Бравера (1889-1941). Родом він був з с. Білопіль Козятинського району, що на Вінниччині.
З посиленням режиму радянської влади у 1933 році костел втретє був пограбований, закритий і призначений на стайню. З 1936 року по 1941 рік у костелі був відділ НКВД, а у підвалі була катівня для людей. НКВДисти живцем замуровували в стіни віруючих людей, а також у підвал вкидали тіла замучених парафіян.
————————————————
Наследниками князя Юрия Доминика Любомирского были его сыновья Антоний и Франциск. Во второй половине XVIII в. Полонное перешло от Любомирских во владение князя Каликста Понинского; при нем городок посетили в 1780-1781гг. австрийский император Иосиф II и последний король Речи Посполитой Станислав Август Понятовский. В конце ХVIII в. Полонное перешло от Понинских во владение Валевских, а от них в XIX в. - к Дунин-Карвицьких. В 1933 году с Полонского прихода коммунисты выгнали в Казятин и запретили выполнять услугу священника для кс. Станислава Бравера (1889-1941). Родом он был из с. Белополь Козятинского района Винницкой области.
С усилением режима советской власти в 1933 году костел в третий раз был ограблен, закрытый и назначен конюшней. С 1936 года по 1941 год в костеле был отдел НКВД, а в подвале был застенок для людей. НКВДисты живьем замуровывали в стены верующих людей, а также в подвал бросали тела замученных прихожан.



Восени 1937 року з Новограда-Волинського прибула рота саперів з метою підірвати стіни костелу. Почувши про це, вірні парафіяни відразу зійшлися і пробилися крізь військових на подвір’я костелу. Ставши кругом костелу, взялися за руки і почали дуже голосно молитися. Відбувалося це довший час, одні змінювали інших. Побачивши таку картину, військові сапери відступилися і поїхали.
У 1948 році, кс. Антоній Хоміцький з Цезарем і Владиславом Кошевичем, зібрали останки 168 осіб — жертв комуністичної репресії. Їх вклали до сімох дерев’яних гробів і на підводах кіньми перевезли на польський цвинтар. Зібралася вся Полонська парафія. Деякі впізнавали своїх рідних по в’язаних шкарпетках, по ґудзиках, пришитих до одягу. Цікаво те, що знаючи про цей факт, котрий набрав розголосу у 1948 році, ні державні криміналісти, ні експерти судової медицини не проводили жодних досліджень, а радянська влада приховувала цей злочин, як тільки могла.
————————————————
Осенью 1937 года из Новоград-Волынского прибыла рота саперов с целью подорвать стены костела. Услышав об этом, верные прихожане сразу сошлись и пробились сквозь военных во двор костела. Став вокруг костела, взялись за руки и начали очень громко молиться. Происходило это долго, одни сменяли других. Увидев такую ​​картину, военные саперы отступили и уехали.
В 1948 году, кс. Антоний Хомицкий с Цезарем и Владиславом Кошевичем, собрали останки 168 человек - жертв коммунистической репрессии. Их положили в семь деревянных гробов и на подводах лошадьми перевезли на польское кладбище. Собралася весь Полонский приход. Некоторые узнавали своих родных по вязаным носкам, по пуговицам, пришитым к одежде. Интересно то, что зная об этом факте, который набрал огласку в 1948 году, ни государственные криминалисты, ни эксперты судебной медицины не проводили никаких исследований, а советская власть скрывала это преступление, как только могла.



Під час німецької окупації у 1942 році костел був повернений віруючим і чеський священик, ім’я якого загубилось, поставив хрест посередині подвір’я і відновив богослужіння. Від 1944 року по 1945 рік служив у Полонному кс. Раймонд Козіч (1889?-?), який пізніше виїхав до Луцької дієцезії на територію тогочасної Польщі, а перед цим працював в 1924 році у Козятині, до 1943 у Поташні на Рівненщині.
Після війни опір вірних унеможливив радянським окупантам знову його закрити. Були й інші спроби. Влада зловмисно у 1946-47 році передала його православним, щоб знищити католиків. Молились теж і на цвинтарі, де кс. Антоній Хоміцький охрестив близько 300 дітей, між іншими і майбутнього кс. Людвіга Камілевського, першого священика з Полонської парафії.
————————————————
Во время немецкой оккупации в 1942 году костел был возвращен верующим и чешский священник, имя которого потерялось, поставил крест посередине двора и восстановил богослужения. С 1944 по 1945 год служил в Полонном кс. Раймонд Козич (1889? -?), Который позже уехал в Луцкую епархию на территорию тогдашней Польши, а перед этим работал в 1924 году в Казятине, до 1943 в Поташне на Ровенщине. После войны сопротивление верных сделал невозможным советским оккупантам снова его закрыть. Были и другие попытки. Власть злонамеренно в 1946-47 годах передала его православным, чтобы уничтожить католиков. Молились также и на кладбище, где кс. Антоний Хомицкий окрестил около 300 детей, между другими и будущего кс. Людвига Камилевського, первого священника с Полонского прихода.





З 2002 року настоятелем парафії є о. Августин Сіцінський, котрий продовжив душпастирську і ремонтно-будівельну діяльність свого попередника, прикладаючи усілякі зусилля за допомогою парафіян у приготуванні Ювілейних Святкувань парафії і чудової Полонської Святині. Були закінчені усі внутрішні роботи костелу, дякуючи о. Ципріану Мориц OFM з Польщі і місцевим майстрам на чолі з майстром-столярем Феліксом Свінціцьким.
————————————————
С 2002 года настоятелем прихода является о. Августин Сицинский, который продолжил пастырскую и ремонтно-строительную деятельность своего предшественника, прикладывая всевозможные усилия с помощью прихожан в приготовлении Юбилейных торжеств прихода и замечательной Полонской Святыни. Были закончены все внутренние работы костела, благодаря о. Циприана Мориц OFM из Польши и местным мастерам во главе с мастером-столяром Феликсом Свинцицкий.









Архітектура храму/Архитектура храма.
Просторова композиція обох католицьких церков в Полонному – замкового (поєзуїтського) і парафіяльного під назвою Св. Анни (що не зберігся) – базується на плані латинського хреста. Спробу аналізу можна, отже, розпочати винятково у відношенні до збереженого костелу поєзуїтського, тепер парафіяльного під назвою Св. Анни. Була це невелика будівля. План і фасади костелу свідчать про його неоднорідність і перебудови. Під храмом розташована крипта зі склепінчастим перекриттям.
Особливо виразним є його двохетапна будова. Старша частина, тобто давній замковий костел, була у формі латинського хреста. Створює вона неф, пресвітерій і плечі трансепту цієї споруди, які є однакові по ширині і висоті. Неф, пресвітерій і трансепт накриті півциркульними склепіннями з люнетами. Рідко зустрічається прямокутне закриття пресвітерія, хоч часто зустрічається у жебрацьких Орденах. Від сходу в неф заглиблено нартекс (притвор при вході в храм) і музичні хори.
Світло проникає до храму через великі вікна на вищому поверсі стін, що закривають простір, окреслений планом латинського хреста. Просторова програма достатньо виконувала роль замкової каплиці, пов'язаної з придворним життям.
————————————————
Пространственная композиция обоих католических церквей в Полонном - замкового (иезуитского) и приходского под названием Св. Анны (не сохранился) - базируется на плане латинского креста. Попытку анализа можно, следовательно, начать исключительно в отношении к сохраненному костелу поезуитському, теперь приходского под названием Св. Анны. Это было небольшое здание. План и фасады костела свидетельствуют о его неоднородности и перестройке. Под храмом находится крипта с сводчатым перекрытием.
Особенно выразительным является его двухэтапное строение. Старшая часть, то есть давний замковый костел, была в форме латинского креста. Создает она неф, пресвитерий и плечи трансепта этого сооружения, которые одинаковы по ширине и высоте. Неф, пресвитерий и трансепт накрыты полуциркульными сводами с люнетами. Редко встречается прямоугольное закрытие пресвитерия, хотя часто встречается в нищенских Орденах. От востока в неф углубленно нартекс (притвор при входе в храм) и музыкальные хоры.
Свет проникает в храм через большие окна на высшем этаже стен, которые закрывают пространство, очерченное планом латинского креста. Пространственная программа достаточно выполняла роль замковой часовни, связанной с придворной жизнью.







Безвежний фасад первинного замкового костелу, подібно як щитові стіни, що прикрашені тосканськими пілястрами, відповідає ширині нефа. Його увінчання становить верх у формі малої арки, в центрі з датою 1607. Тепер цей первинний фасад з XVII ст. становить центральну частину костелу, розбудованого у першій половині XVIII ст. Концепція святині вказує на авторство досвідченого архітектора з круга родини Юрія Любомирського.
————————————————
Фасад без башен первичнного замкового костела, подобно щитовым стенам украшеные тосканскими пилястрами, соответствуют ширине нефа. Его увенчание составляет верх в форме малой арки, в центре дата 1607. Теперь этот первичный фасад с XVII в. составляет центральную часть костела, построенную в первой половине XVIII в. Концепция святыни указывает на авторство опытного архитектора из круга семьи Юрия Любомирского.









Костел є побудований з цегли у стилі бароко. Трьохнефний, з підкреслено виділеним трансептом, з бічними приміщеннями, розташованими уздовж північного і південного фасадів будівлі, що сполучаються з вівтарною частиною. Приміщення, побудовані по боках, не впливали на внутрішній простір святині, а виповнювали простір до форми квадрату. Добудовуючи вежі, доставляючи по боках головного входу бічні входи до сімнадцятовічного фасаду, додаючи багату артикуляцію і  оправу великих вікон, архітектор надав лицевому фасаду характер монумента. Чудово мали б й представлятись купола веж. Не знаємо їх вигляду, залишилась тільки інформація, що Юрій Любомирський привіз у 1739 році бляху з Гданська, що у Польщі, для їх накриття. На жаль, після пожару у половині XIX ст., який знищив один з куполів, другий був розібраний. Крім цього недоліку фасад робить враження старанно спланованого. Фасад з двома вежами належить до найпопулярнішого типу, особливо в єзуїтських святинях, виділяє його проте розбудова вшир і відсунення веж від центрального входу.
Типологічно генезис фасаду єзуїтського костелу в Полонному сягає римського костелу Sant’Anastasio (арх. Луіджі Арігуччі, 1634-1636) з центральним прольотом, побудованим між корпусами веж.
————————————————
Костел построенный из кирпича в стиле барокко. Трехнефный, с подчеркнуто выделенным трансептом, с боковыми помещениями, расположенными вдоль северного и южного фасадов здания сочетаются с алтарной частью. Помещения, построенные по сторонам, не влияли на внутреннее пространство святыни, а создавали пространство в форме квадрата. Достраивая башни, доставляя по сторонам главного входа боковые входы к семнадцативековому фасаду, добавляя богатую артикуляцию и оправу больших окон, архитектор предоставил лицевому фасаду характер монумента. Прекрасно должны были и представляться купола башен. Мы не знаем их вида, осталась лишь информация, что Юрий Любомирский привез в 1739 году жесть из Гданьска, что в Польше для их покрытия. К сожалению, после пожара в половине XIX в., который уничтожил один из куполов, второй был разобран. Кроме этого недостатка фасад производит впечатление тщательно спланированного. Фасад с двумя башнями относится к популярнму типу, особенно в иезуитских святынях, выделяет его однако развитие вширь и отодвинутые башенки от центрального входа.
Типологически генезис фасада иезуитского костела в Полонном достигает римского костела Sant'Anastasio (арх. Луиджи Аригуччи, 1634-1636) с центральным пролетом, построенным между корпусами башен.











Перекриття – це різні варіанти півциркульних склепінь з розпалубками, що мають високу стрілу підйому в центральному нефі і нартексі (притворі) – вхідній частині і низьку – в бічних приміщеннях північного і південного фасадів, над середохрестям – склепіння хрестове. Хрестова система плану підкреслена зовні виділенням центрального корабля, пресвітерія і трансепту по фасадах торців високими барочними фронтонами складних криволінійних контурів.
У трактуванні головного і західного фасаду разом з барочними рисами (ризаліти башт, що порушують площину стін, пілястри, фронтон над входом) простежуються ренесансні риси: підкреслене горизонтальне членування мас, сильно виступаючий міжповерховий і увінчуючий карнизи мотив оформлення вікон і ніш трикутними сандриками у поєднанні з пілястрами, чотирьохскатні завершення башт.
————————————————
Перекрытия - это разные варианты полуциркульных сводов с распалубками, имеющими высокую стрелу подъема в центральном нефе и нартексе (притворе) - входной части и низкую - в боковых помещениях северного и южного фасадов, над средохрестием - свод крестовой. Крестовая система плана подчеркнута снаружи выделением центрального корабля, пресвитерия и трансепта по фасадам торцов высокими барочными фронтонами сложных криволинейных очертаний.
В трактовке главного и западного фасада вместе с барочными чертами (ризалиты башен, нарушающих плоскость стен, пилястры, фронтон над входом) прослеживаются ренессансные черты: подчеркнуто горизонтальное членение масс, сильно выступающий междуэтажный и увенчивающий карниз мотив оформления окон и ниш треугольными сандриками в сочетании с пилястрами, четырехскатное завершения башен.











Риси розвиненого бароко найбільш виразні в інтер'єрі з його різноманітністю перекриттів і багатством пластики: коринфські пілястри уздовж простінків між арками, що зв’язують нефи, складні обломи карнизів з виступами по кутах, підкреслені орнаментальним живописом по арках і ребрах склепінь.
Тепер до пресвітерія прилягає з правої сторони каплиця св. Антонія з Падуї і сповідниця, з лівої – ризниця. Вздовж будівлі по обох сторонах на першому поверсі знаходяться парафіяльні приміщення, а на другому – чернечі келії Братів францисканців.
Костел св. Анни є чудовою пам’яткою і вдалим зразком архітектури розвиненого бароко, який зазнав впливу італійської архітектурної школи.
————————————————
Черты развитого барокко наиболее выразительные в интерьере с его разнообразием перекрытий и богатством пластики: коринфские пилястры вдоль простенков между арками, связывающие нефа, сложные обломы карнизов с выступлениями по углам, подчеркнутые орнаментальной живописью по аркам и ребрам сводов.
Теперь к пресвитерию прилегает с правой стороны часовня св. Антония из Падуи и исповедница, с левой - ризница. Вдоль здания по обеим сторонам на первом этаже находятся приходские помещения, а на втором - монашеские кельи Братьев францисканцев.
Костел св. Анны является замечательным памятником и удачным образцом архитектуры развитого барокко, который испытал влияние итальянской архитектурной школы.









Автор: бр. Ц.Мориц, OFM
Перевод с польского: Т.Свидерская
Перевод с украинского: И.Макаренко

джерело/источник - http://polonne.ofm.org.ua/history.htm




ну как то так =)

  • 1
Ікона Святої Анни у Полонному/Икона Святой Анны в Полонном.

Ікона є олійною картиною, виконаною на полотні грубого плетіння. Через відсутність підпису художника і даних літописців ми можемо датувати її тільки на підставі властивостей стилю. Вид використаного полотна, спосіб компонування постатей, колористика і спосіб накладання фарби дозволяють визнати, що образ виник у другій половині XVIII століття в провінційній майстерні, можливо в монастирській. Назва Полонського костелу схиляє до думки, що твір був виконаний для Полонного з нагоди проведення у вісімнадцятому віці фундаментальної розбудови храму.
————————————————
Икона является масляной картиной, выполненной на холсте грубого плетения. Из-за отсутствия подписи художника и данных летописцев мы можем датировать ее только на основании свойств стиля. Вид используемого полотна, способ компоновки фигур, колористика и способ наложения краски позволяют признать, что образ возник во второй половине XVIII века в провинциальной мастерской, возможно в монастырской. Название Полонского костела приводит к мысли, что произведение было выполнено для Полонного по случаю проведения в XVIII возрасте фундаментальной перестройки храма.



Композиція ікони типова для мистецтва бароко, а особливо для групових сімейних портретів. Постаті святих Анни й Йоахима, а також Марії з Дитятком, які щільно заповнюють всю площу живопису, представлені у природних й довільних позах, але, однак, не позбавлених певного театрального позування, зрештою характерного для епохи бароко й ідеї „Theatrum sacrum", що керувала усім тодішнім способом мислення. Художник, який виконував образ згідно вказівок теолога, намагався, з одного боку, представити жанрову сцену, повну природного людського тепла й сердечності сімейної зустрічі, а одночасно – відмітити присутність таємниці, яку знає Марія у всій повноті й глибині, а передчувають в певній обмеженій мірі її батьки Йоахим і Анна. Мова йде про найважливішу таємницю християнської віри – Втілення Божого Сина. Бог став людиною і хотів увійти в людську родину. За традицією ця родина була обдарована даром глибокої побожності, найвищим виразом якої було споглядання Бога. Саме через практику контемпляції кожна людина може ставати родичем Ісуса, його братом, сестрою, матір'ю й Батьком, як сам то сказав Він в Євангелії. Образ одержав з нагоди 400-літнього ювілею Полонського храму декоративне вбрання, виконане сестрами-бенедиктинками з абатства в місті Житомирі, а також срібну декорацію фону, виконану майстром Станіславом Ліневичем з Житомира. Це звернення до віддаленої й багатої традиції прикрашання чудодійних образів коштовними облицюваннями із золота, срібла, каменів та вишивок, що мало на меті підкреслення незвичайного рангу картини, яка завдяки багатим прикрасам уподібнювалась до реліквії, отримуючи зовсім нове значення. Блиск дорогих металів і коштовностей нагадують духовне світло, внутрішню красу й чистоту.
————————————————
Композиция иконы типичная для искусства барокко, а особенно для групповых семейных портретов. Фигуры святых Анны и Иоахима, а также Марии с Младенцем, плотно заполняют всю площадь живописи, представленные в естественных и произвольных позах, но, однако, не лишенные определенного театрального позирования, наконец характерного для эпохи барокко и идеи "Theatrum sacrum", руководившей всем тогдашним способом мышления. Художник, который выполнял образ соблюдая указания теолога, пытался, с одной стороны, представить жанровую сцену, полную природного человеческого тепла и сердечности семейной встречи, и одновременно - отметить присутствие тайны, которую знает Мария во всей полноте и глубине, а предчувствуют в определенной ограниченной степени ее родители Йоахим и Анна. Речь идет о важнейшей тайне христианской веры - воплощение Сына Божия. Бог стал человеком и хотел войти в человеческую семью. По традиции эта семья была одарена даром глубокой набожности, высшим выражением которой было созерцание Бога. Именно через практику контемпляции каждый человек может становиться родственником Иисуса, его братом, сестрой, матерью и отцом, как сам то сказал в Евангелии.Образ получил по случаю 400-летнего юбилея Полонского храма декоративный наряд, выполненный сестрами-бенедиктинками из аббатства в Житомире, а также серебряную декорацию фона, выполненную мастером Станиславом Линевич из Житомира. Это обращение к удаленной и богатой традиции украшения чудодейственных образов ценными облицовками из золота, серебра, камней и вышивок, что имело целью подчеркивания необычного ранга картины, которая благодаря богатым украшениям уподоблялась к реликвии, получая совершенно новое значение. Блеск дорогих металлов и драгоценностей напоминают духовный свет, внутреннюю красоту и чистоту.

Орган костелу/Орган костела.
Полонне завжди відрізнялось тим, що тут була велика римсько-католицька громада. Старовинний костел, збудований у 1607 році, став не тільки фортецею на березі річки Хомора, але й осередком розповсюдження віри. З рекламного проспекту (1892 рік) Фабрики церковних органів та гармоній Яна Слівінського у Львові відомо, що орган для Полонського костелу був виготовлений на цій фабриці. На превеликий жаль, у 1930-х роках на хвилі боротьби з релігією та її проявами комуністичні загарбники закрили святиню, спрофанували її і розікрали орган.
————————————————
Полонное всегда отличалось тем, что здесь была большая римско-католическая община. Старинный костел, построенный в 1607 году, стал не только крепостью на берегу реки Хомора, но и центром распространения веры. С рекламного проспекта (1892 год) Фабрики церковных органов и гармоний Яна Сливинского во Львове известно, что орган для Полонского костела был изготовлен на этой фабрике. К большому сожалению, в 1930-х годах на волне борьбы с религией и ее проявлениями коммунистические захватчики закрыли святыню, спрофанировали ее и разворовали орган.




Від органу фабрики Слівінського не залишилось нічого, крім органної шафи, з якої пізніше був зроблений бічний вівтар св. Антонія з Падуї. За кс. Антонія Хоміцкого була вже фісгармонія. Коли прийшов до Полонного органіст Микола Вишневський у 1959 році, у Львові була куплена також ще одна фісгармонія.
Костел після війни не припиняв свою роботу, але лише у 1978 році почали збирати і звозити частини до органів. Будову органу розпочав у 1984 році о. Станіслав Широкорадюк на зібрані і передані о. Андрієм Гладисевичем кошти. Були запрошені для цього майстри з Риги. Труби та частини для органа частково були привезені з Прибалтики, частково виготовляли, частково збирали зі старих органів. Ці й самі майстри довели орган до ладу і ввели його у дію. За кс. Андрія у 70-х роках був куплений також електроорган, який після будови нового органу о. Станіслав подарив його для парафії у Славуті.
Орган у Полонному відрізняється сильним звуком, хоч зовсім не позбавлений і тихих регістрів (Geigen Principal), має 17 регістрів: у двох мануалах (13 регістрів) та педалі (4 регістра). Трактура пневматична.
————————————————
От органа фабрики Сливинского не оставалось ничего, кроме органного шкафа, из которого позже был сделан боковой алтарь св. Антония из Падуи. По кс. Антония Хомицкого была уже фисгармония. Когда пришел к Полонному органист Николай Вишневский в 1959 году, во Львове была куплена также еще одна фисгармония.
Костел после войны не прекращал свою работу, но только в 1978 году начали собирать и свозить части к органам. Постройку органа начал в 1984 году о. Станислав Широкорадюк на собранные и переданные в. Андреем Гладисевичем средства. Были приглашены для этого мастера из Риги. Трубы и части для органа частично были привезены из Прибалтики, частично изготавливались, частично собирались из старых органов. Эти же мастера привели орган в порядок и ввели его в действие. По кс. Андрея в 70-х годах был куплен также электроорган, который после постройки нового органа о. Станислав подарил его для прихода в Славуте.
Орган в Полонном отличается сильным звуком, хотя вовсе не лишен и тихих регистров (Geigen Principal), имеет 17 регистров: в двух мануалах (13 регистров) и педали (4 регистра). Трактура пневматическая.

Прочитала и посмотрела с удовольствием. Давно собираюсь посетить Полонное - совсем не далеко от меня, но никак не получается. Теперь уж точно поеду!
Спасибо.

=) время зря не потеряете, оно того стоит...

Наследие. Полонное. Костел Св. Анны./Спадщина. Полонне.

Пользователь kosiat сослался на вашу запись в своей записи «Наследие. Полонное. Костел Св. Анны./Спадщина. Полонне. Костел Св. Анни.» в контексте: [...] нал взят у в Наследие. Полонное. Костел Св. Анны./Спадщина. Полонне. Костел Св. Анни. [...]

Наследие. Полонное. Костел Св. Анны./Спадщина. Полонне.

Пользователь kosiat сослался на вашу запись в своей записи «Наследие. Полонное. Костел Св. Анны./Спадщина. Полонне. Костел Св. Анни.» в контексте: [...] Полонного размещена в юго-восточной части бывшего большого Волынского воеводства. Дальше еще есть [...]

Я сдесь работал,и мне очень грустно что не упоминули отца настоятеля Яна,ведь при нем начался ремонт и рестоврация храма.

ну вот, Вы и упомянули, на то они и каменты, чтобы добавлять и восполнять информацию, которой на Ваш взгляд, нет в основной статье =) Если можете, и есть желание - напишите обстоятельнее про Вашу работу и отца настоятеля Яна...

  • 1
?

Log in

No account? Create an account