m_a_d_m_a_x

Проект "Українські Пам'ятки Архітектури. Спадщина"

*УкраинскиеАрхитектурныеДостопримечательности.Наследие * UkrainianArchitecturalAttractions.Heritage*


Previous Entry Share Next Entry
m_a_d_m_a_x

Спадщина. Чернятін. Палац Вітославських. Частина 1/Наследие.Чернятин. Дворец Витославских. Часть 1.

Текст і частина фотографій наведених у даній статті використані з люб'язного дозволу Сергія Котелко, з його розповіді, після відвідин 14 жовтня 2008 Чернятина. Текст з того часу не втратив актуальності. Мої фотографії квітня 2015, як завжди, доповнять розповідь.
----------
Текст и часть фотографий приведенных в данной статье использована с любезного разрешения Сергея Котелко, из его рассказа, после посещений 14 октября 2008 года Чернятина. Текст с того времени не потерял актуальности. Мои фотографии апреля 2015 года, как всегда, дополнят повествование.



Чернятин (Czerniatin)

Раніше село Літинського уїзду Подільської губернії, зараз— Жмеринського району Вінницької області.
——————————
ранее село Литинского уезда Подольской губернии, теперь — Жмеринского района Винницкой области.

Про нього я знав що це надзвичайне в архітектурному плані місце, доволі незвичайне для України, і більш мабуть нічого. Оскільки там тепер знаходиться аграрний коледж Міністерства Аграрної політики України, знайти його було легко — на дорозі стояв вказівник, куди слід звернути. Дорога відмінна. Те, що ми побачили, цілком виправдало наші очікування — дуже красиво. І, що доволі рідкісно зараз — доглянуто, в міру сил.
——————————
О нем я знал что это удивительное в архитектурном плане место, довольно не обычное для Украины, и более пожалуй ничего. Поскольку там теперь находится аграрный колледж Министерства Аграрной политики Украины, найти его было просто — по дороге был указатель, куда надо свернуть. Дорога отличная. То, что мы увидели, вполне оправдало наши ожидания — очень красиво. И, что довольно редко теперь — ухожено, в меру сил.


2008


2015

Головні ворота садиби. І зараз вони вселяють повагу, але раніше вони були ще кращі — "Входом до парку були ворота, що стояли на двох масивних стовпах з цегли зі вставками, виконаними з вапняку і завершувались гостроверхою аркою, в загальному стилі палацу. На стовпах зверху були круглі кулі".
——————————
Главные ворота усадьбы. И сейчас они внушают уважение, но раньше были еще интереснее — "в парк вели ворота, покоившиеся на двух мощных столбах из кирпича со вставками, выполненными из ракушечника и завершенные остроконечной аркой, в общем стиле дворца. На столбах сверху были круглые шары".
 


Пройшовши по алеї від головних воріт, бачимо ще одні. Думаю раніше їх прикрашали статуї. Призначення їх точно не ясно, можливо вони відокремлювали парк від присадибної території. 
——————————
Пройдя по аллее от главных ворот, видим еще одни. Думаю ранее их украшали статуи. Предназначение их точно не ясно, возможно они отделяли парк от приусадебной территории. 
 

Зліва від них стоїть будиночок брамника/Слева от них стоит домик привратника.
 
Землі ці відносяться до так званого Маковецького ключа - за назвою сусіднього села Маньківці, головного тоді в системі місцевого управління. Відомо, що ці землі були спадщіною родини Свірщевих герба Ястребец. Ян Свірщев обміняв Маньковецький ключ з королем Польським Сигізмундом-Августом на Гусятин та Кутківці. Після переходу до Корони ці землі увійшли до панського староства. Пізніше вони переходили від одних рук до інших - серед власників цих земель (Чернятин, Маньківці, Слобідка, Топорівка та ін) були Виговські, Любомирські і Понінські. У 1730 році Король Август II віддав Маньківці Томашу Дамбському (Tomasz Dąmbski h. Godziemba), бургграфу Іновроцлавському, одруженому на Маріані Колчинській (Marianna Kolczyńska h. Rogala). Томаш, який володів ще й Вітківцями, помер в 1748 році, залишивши двох синів - Йозефа (р 1720)і Станіслава (р +1724). Ці володіння дісталися старшому, Йозефу Дамбському (Józef Dąmbski h. Godziemba), кавалеру Ордена св. Станіслава, одруженому на Францізке Дембовській (Franciszka Dembowska h. Jelita). У них була донька Текла (що за ім'я, чесне слово))) і син Ігнацій (Гнат по нашому). Так от Маньковецький ключ перейшов якраз цій самій Теклі Дамбській (Tekla Dąmbska z Dąbia h. Godziemba), що вийшла заміж за Ігнація Вітославського (Ignacy Witosławski h. Nieczuja). Сім'я Вітославських, що належала до гербу Нечуя, не була особливо відомою і могутньою, найвідомішим її представником на ту пору був Михайло Вітославський (Michał Witosławski h. Nieczuja) - вікарний єпископ, а потім єпископ Беліненський. Братом цього єпископа і був згаданий Ігнацій, що одружився на Теклі. Втім він теж займав певну посаду - коронного обозного. Вони мали сина - теж Ігнація. Сподіваюсь що ви не заплуталися ...
Просто хотілося згадати всіх, причетних до створення в українських степах цього готичного дива. А тим більше - Ігнацій Вітославський і побудував його. Ось тільки більше про нього, на жаль, сказати поки нічого.
——————————
Земли эти относились к так называемому Маньковецкому ключу — по названию соседнего села Маньковцы, главного тогда в системе местного управления. Известно, что были эти земли наследственным владением семьи Свирщевых герба Ястребец. Ян Свирщев обменял маньковецкий ключ с королем Польским Сигизмундом-Августом на Гусятин и Кутковцы. После перехода к Короне эти земли вошли в барское староство. Позже они переходили из рук в руки — среди владельцев этих земель (Чернятин, Маньковцы, Слободка, Топоровка и др) были Выговские, Любомирские и Понинские. В 1730 году Король Август II отдал Маньковцы Томашу Дамбскому (Tomasz Dąmbski h. Godziemba), бургграфу Иновроцлавскому, женатому на Марианне Колчинской (Marianna Kolczyńska h. Rogala). Томаш, владевший еще и Витковцами, умер в 1748 году, оставив двух сыновей — Йозефа (р 1720) Станислава (р 1724). Эти владения достались старшему, Йозефу Дамбскому (Józef Dąmbski h. Godziemba), кавалеру Ордена св. Станислава, женатому на Францизке Дембовской (Franciszka Dembowska h. Jelita). У них была дочь Текла (что за имя, честное слово))) и сын Игнаций (Игнат по нашему). Так вот маньковецкий ключ перешел как раз этой самой Текле Дамбской (Tekla Dąmbska z Dąbia h. Godziemba), вышедшей замуж за Игнация Витославского (Ignacy Witosławski h. Nieczuja). Семья Витославских, принадлежавшая к гербу Нечуя, не была особо известной и могущественной, самым известным ее представителем на ту пору был Михаил Витославский (Michał Witosławski h. Nieczuja) — викарный епископ, а затем епископ Белиненский. Братом этого епископа и был упомянутый Игнаций, женившийся на Текле. Впрочем он тоже занимал определенную должность — коронного обозного. Они имели сына — тоже Игнация. Надеюсь вы не запутались…
Просто хочется упомянуть всех, причастных к созданию в украинских степях этого готического чуда. А тем более — Игнаций Витославский и построил его. Вот только больше о нем, к сожалению, сказать пока нечего.


Якщо далі йти по тій алеї - попереду є ще одні ворота/Если дальше идти по той аллее — впереди еще ворота
 



переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/21. CHERNYATYN/IMG_6226_middle.png

А ось праворуч вже можна побачити палац. Не лякайтеся - краса - попереду. Це так скажемо, частина бічного (північного) фасаду, що дивиться на дорогу. Добре видно надбудовану в радянські часи частину - поверх над колонадою. 
——————————
А вот справа уже можно видеть дворец. Не пугайтесь — красота — впереди. Это так скажем, часть бокового (северного) фасада, смотрящая на дорогу.  Хорошо видна надстроенная в советское время часть — этаж над колоннадой.

Ні ну дещо про Ігнатія Ігнатовича Вітославського (Ignacy Witosławski h. Nieczuja) - а саме так він звався після приєднання Польщі - відомо. Народився цей достойний чоловік в 1790-му році, приблизно в 1820-му - одружився, обраницею стала Ружина Дембовська (Rozyna Dembowska) (р. ~ 1800). У них була всього одна дитина - син - Євген Ігнатиевич Вітославський (Eugeniusz Witosławski h. Nieczuja) який народився відразу після весілля. Змужнівши, взяв у дружини кого б ви думали - свою двоюрідну сестру - дочку сестри свого батька, Олени Гнатівни (Helena Witosławska h. Nieczuja) (1790-1870) і Костянтина Дембовського (Konstanty Dembowski h. Jelita) (1784-1856), що мав чин полковника. Звали її Ядвига Констянтиновна Дембовська (Jadwiga Dembowska h. Jelita). Можливо, весілля відбулося в 1850-му році. На цьому, на жаль, все. Наступна "популярність" - в 1865 році Вітославські продають свої маєтки Миколі Олександровичу Львову. Єдине зображення, хоч якось пов'язане з прізвищем Вітославських це зображення їх герба, до якого вони належали.
——————————
Нет ну кое-что о нем, о Игнате Игнатьевиче Витославском (Ignacy Witosławski h. Nieczuja) — а именно так он звался после присоединения Польши — известно. Родился сей достойный муж в 1790-м году, примерно в 1820-м — женился, избранницей стала Ружина Дембовская (Rozyna Dembowska) (р.~1800). У них был всего один ребенок — сын — Евгений. Евгений Игнатиевич Витославский (Eugeniusz Witosławski h. Nieczuja) который родился сразу после свадьбы. Возмужав, взял в жены кого бы вы думали — свою двоюродную сестру — дочь сестры своего отца, Елены Игнатьевны (Helena Witosławska h. Nieczuja) (1790-1870) и Константина Дембовского (Konstanty Dembowski h. Jelita) (1784-1856), имевшего чин полковника. Звали ее Ядвига Константиновна Дембовская (Jadwiga Dembowska h. Jelita). Возможно, свадьба состоялась в 1850-м году. На этом, к сожалению, все. Следующая "известность" — в 1865 году Витославские продают свои имения Николаю Александровичу Львову. Единственное изображение, хоть как-то связанное с фамилией Витославских это изображение их герба, к которому они принадлежали.



Герб Нечуя (Nieczuja), до якого належала сім’я Вітославських
 (COA based on template made by Bastianow which is based on works of Mr. Tadeusz Gajl.)
——————————
Герб Нечуя (Nieczuja), к которому принадлежала семья Витославских
 (COA based on template made by Bastianow which is based on works of Mr. Tadeusz Gajl.)
 



переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/21. CHERNYATYN/IMG_6223_6225_middle.png

Бічний і задній фасади палацу/Боковой и задний фасады дворца
 
Точна дата побудови, архітектор палацу - також спірне питання. Більшість джерел вказують 1830 і польського архітектора Генріха Іттара (Henryk Ittar) (1773-1850), який навчався в Римі. Інший варіант - 1820-і роки. Що можна сказати більш-менш визначено - це те, що в 1814 році Діонісій Міклер влаштував у маєтку прекрасний парк. Ну якщо парк закладений в 1814, то логічно припустити що палац збудований приблизно в цей же час ну або в цей же час вже закінчувався його проект.
——————————
Точная дата постройки, архитектор дворца — так же спорный вопрос. Большинство источников указывают 1830 год и польского архитектора Генриха Иттара (Henryk Ittar) (1773-1850), учившегося в Риме. Другой вариант — 1820-е годы.
Что можно сказать боле-менее определенно — это то, что в 1814 году Дионисий Миклер устроил в поместье прекрасный парк. Ну если парк заложен в 1814, то логично предположить что дворец выстроен примерно в это же время ну или в это же время уже оканчивался его проект .



Поступово ми виходимо на головний фасад палацу/Постепенно мы выходим на главный фасад дворца…
 



переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/21. CHERNYATYN/IMG_6221_6222_middle.png

Ось це готичне чудо!/Вот это готическое чудо!
 


Цей малюнок виконано Наполеоном Ордою в 1870-му році. Приблизно цей же ракурс, трохи далі. Видно, що бічний фасад (повз який я щойно довго вас водив) раніше був зовсім іншим - у Орди там виступає одноповерхова споруда з двосхилим дахом - думаю її знесли незабаром, оскільки зроблена в радянський час згадана "надбудова" другого поверху над колонами була " за рогом "від дальньої лівої башточки палацу. А у Орди там видно цілий будинок...
Взагалі ж хочеться примітити тут (та не побоюся я на мене в цей момент каменів що летять у мене) - малюнки Наполеона Орди в якості орієнтира по архітектурі використовувати скажімо так, проблематично. Чого варті лише пропорції цих самих готичних "башточок" відносно будівлі - і не кажіть що вони були перебудовані. Не були. Це звичайно не применшує його величезних заслуг перед історією, часто завдяки його малюнкам ми взагалі маємо уявлення про те, як те чи інше місце виглядало раніше - адже зараз це часто просто пустир ... 
——————————
Этот рисунок выполнен Наполеоном Ордой в 1870-м году. Примерно этот же ракурс, чуть дальше. Видно, что боковой фасад (мимо которого я недавно долго вас водил) ранее был совсем другим — у Орды там выступает одноэтажная постройка с двускатной крышей — думаю ее снесли вскоре, так как сделанная в советское время упомянутая "надстройка" второго этажа над колоннами была "за углом" от дальней левой башенки дворца. А у Орды там целый дом виден…
Вообще же хочется приметить тут (да не побоюсь я летящих в меня в этот момент камней) — рисунки Наполеона Орды в качестве ориентира по архитектуре использовать скажем так, проблематично. Чего стоят только пропорции этих самых готических "башенок" относительно здания — и не говорите что они были перестроены. Не были. Это конечно не умаляет его огромных заслуг перед историей, часто благодаря его рисункам мы вообще имеем представление о том, как то или иное место выглядело ранее — ведь сейчас это часто просто пустырь…
 



переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/21. CHERNYATYN/IMG_6219_middle.png

Головний вхід охороняють два леви/Главный вход охраняют два льва
 



переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/21. CHERNYATYN/IMG_6217_middle.png





Як ви знаєте, фотографувати я люблю)) Але цих левів я назнімав величезну кількість - вже дуже вони симпатичні!) Не дивлячись на те, що у обох відламано по одній передній лапі. 
——————————
Как вы знаете, фотографировать я люблю)) Но этих львов я наснимал огромное количество — уж очень они симпатичные!) Не смотря на то, что у обоих отломано по одной передней лапе.
 


А зламані лапи пояснюються просто - раніше цими липами леви тримали фамільні герби - один тримав герб Вітославських, інший - Дембовських.
——————————
А отломанные лапы объясняются просто — раньше этими лапами львы держали фамильные гербы — один держал герб Витославских, другой — Дембовских.
 




Головний вхід повторював герби в лапах левів - господарі ніби передчували долю гербів у левових лапах. Звідси їх збивати не стали або не змогли. Герб Вітославських - ліворуч, Дембовского - праворуч. 
——————————
Главный вход  повторял гербы в лапах львов — хозяева словно предчувствовали судьбу гербов в львиных лапах. Отсюда их сбивать не стали или не смогли. Герб Витославских — слева, Дембовских — справа.
 

переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/21. CHERNYATYN/IMG_6193_6194_middle.png

Цей готичний фасад неймовірно гарний і гармонійний, і постійно притягує до себе. 
——————————
Готический фасад этот невероятно красив и гармоничен, и постоянно притягивает к себе.
 





переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/21. CHERNYATYN/IMG_6218_middle.png

Тут майже все родом з XIX століття - наприклад вхідні двері - навколо них - металева лиштва, а на її верхній частині - красиві ажурні грати. Збереглися навіть красиві металеві лапи верхніх петель. 
——————————
Тут почти все родом из XIX века — например входная дверь — вокруг нее — металлический наличник, а на ее верхней части  — красивая ажурная  решетка. Сохранились даже красивые металлические лапы верхних петель.
 





Але з боків вже висять бра з зірками, серпами і молотами/Но по бокам уже висят бра со звездами и серпами и молотами.

Будувався палац у два етапи - так пише Роман Афтаназі. Спочатку це був прямокутний будинок, збудований на високих підвалах, з головним фасадом, зверненим на південь - зовсім не з тим, що ви бачите на знімках вгорі. Цей фасад - західний.
——————————
Строился дворец в два этапа — так пишет Роман Афтанази. Вначале это был прямоугольный дом, выстроенный на высоких подвалах, с главным фасадом, обращенным на юг — вовсе не с тем, что вы видите на снимках вверху. Этот фасад — западный.



До історії побудови палацу повернемося трохи пізніше, а поки прогуляємося по околицях, спустившись від нинішнього головного фасаду вниз. 
——————————
К истории постройки дворца  вернемся чуть позже, а пока прогуляемся по окрестностям, спустившись от нынешнего главного фасада вниз.
 

2012


2015
переросток - https://www.4sync.com/web/get/MadMax_UA/2015/APRIL/21. CHERNYATYN/IMG_6195_middle.png

Як бачимо на знімках, палац стоїть на досить величенькому пагорбі/Как видно на снимках, дворец стоит на довольно значительном холме.
 
Чернятинський парк було закладено в 1814 Діонісієм Міксером - великим майстром своєї справи, скажу я вам. Я бачив безліч залишків його творінь, де він уміло користувався єством природи створюючи прекрасні садово-паркові ансамблі. Звичайно, це частина англійського паркового стилю, в якому працював містер Міклер, але ж стиль цей передбачає суперництво (або співробітництво?) З самою природою, якщо не брати вище, а це не найпростіша справа! А у нього виходило. Свідченням тому - численні його творіння в Подільській губернії, де містер Міклер прикрашав природу. Чернятинський парк розбили на місці лісу, де росли переважно дуби і граби. Міклер додав сюди ще більше ста порід дерев.
——————————
Чернятинский парк был заложен в 1814 Дионисием Миклером — большим мастером своего дела, скажу я вам. Я видел остатки множества его творений, где он умело пользовался естеством природы создавая прекрасные садово-парковые ансамбли. Конечно, это часть английского паркового стиля, в котором работал мистер Миклер, но ведь стиль этот предусматривает соперничество (или сотрудничество?) с самой природой, если не брать выше, а это не самое простое дело! А у него получалось. Свидетельством тому — многочисленные его творения в Подольской губернии, где мистер Миклер украшал природу. Чернятинский парк разбили на месте леса, где росли в основном дубы и грабы. Миклер добавил сюда еще более ста пород деревьев.


Зліва від головного фасаду починається алея, що веде до ще однім садибних воріт/На лево от главного фасада начинается алея, ведущая к еще одним усадебным воротам
 
До палацу вели дві алеї. По одній з них ми пройшли на самому початку. Праворуч від тієї алеї був город, облямований стіною з декоративних дерев. А ось друга алея, як ми бачимо на знімку вгорі - набагато більш красива, облямована каштанами, проходила колись по краю яру. Навколо були посадки ялин, прекрасних дубів і сріблястих тополь.
——————————
Ко дворцу вели две аллеи. По одной из них мы прошли в самом начале. Справа от той аллеи был огород, окаймленный стеной из декоративных деревьев. А вот вторая алея, как мы видим на снимке вверху — гораздо более красивая, окаймлна каштанами, проходила когда-то по краю оврага. Вокруг были посадки елей, прекрасных дубов и серебристых тополей. 



Безумовно, будь-який палацово-парковий ансамбль обов'язково прикрашений водоймою. У Чернятині вона навіть не одна. Чернятинські водойми були зроблені загатою протікавшого тут струмочка. Треба сказати, що ця частина ансамблю не менш прекрасна, ніж сам палац. Втім - на верхньому знімку ставок вже проглядається в кінці доріжки крізь дерева, і скоро ви переконаєтеся в цьому самі. Пішли)
——————————
Безусловно, любой дворцово-парковый ансамбль обязательно украшен водоемом. В Чернятине он даже не один. Чернятинские водоемы были сделаны запрудой протекавшего тут ручейка. Надо сказать, что эта часть ансамбля не менее прекрасна, нежели сам дворец. Впрочем — на верхнем снимке пруд уже просматривается в конце дорожки сквозь деревья, и скоро вы убедитесь в этом сами. Пошли)



Зліва від доріжки до водойми йде красива широка стежка. Цілком можливо, що це частина планування Діонісія Міклера 
——————————
На лево от дорожки к водоему уходит красивая широкая тропинка. Вполне возможно, что это часть планировки Дионисия Миклера
 


Ось вона - романтична водна поверхня палацового ставка. Ні подиху вітерця, ні найменшої брижі - чисте дзеркало води, в якому відображаються дерева що стять прямо на березі, злегка оповиті осінню і від цього ще більш прекрасні. І звичайно небо .. 
——————————
Вот она — романтическая водная гладь дворцового пруда. Ни дуновения ветерка, ни малейшей ряби — чистое зеркало воды, в котором отражаются стоящие прямо на берегу деревья, слегка подернутые осенью и от этого еще более прекрасные. И конечно небо..
 


Маклер дружив з природою, розумів і поважав її, це відчувається в його творах. Він просто трохи поліпшував те, що створила природа. Наприклад - цей чудовий ставок і повний романтики круглий острів посередині. 
——————————
Миклер дружил с природой, понимал и уважал ее, это чувствуется в его творениях. Он просто немного улучшал то, что сотворила природа. Например — этот дивный пруд и полный романтики круглый остров по-середине.
 

Скажу відверто - ставка на фотографіях у мене ще більше ніж левів. Неймовірно гарно/Скажу честно — пруда на фотографиях у меня еще больше чем львов. Невероятно красиво
 
Та й ставок тут не один. Той, що ми бачили - головний і найбільший - це якраз в черзі останній. А через доріжку, на якій стоїть це трьоруке дерево - ще ставок, у який втікає струмок. 
——————————
Да и пруд тут не один. Тот, что мы видели — главный и самый большой — это как раз в очереди последний. А через дорожку, на которой стоит это трехрукое дерево — еще пруд, в который втекает ручей.
 

Другий ставок - поменше і не такий доглянутий/Второй пруд — и по-меньше и не такой ухоженный.
 


Раніше парк був вишукано прикрашений альтанками, невеликими павільйонами, мармуровими скульптурами, вазами. Нічого цього ви не знайдете тут ... Ось тільки на березі видно залишки від фундаменту чогось - можливо це була альтанка або павільйон.
——————————
Раньше парк был изысканно украшен беседками, небольшими павильонами, мраморными скульптурами , вазами. Ничего этого вы не найдете тут… Вот только на берегу видны остатки от фундамента чего-то — возможно это была беседка или павильон.



До честі радянських часів скажу, що тут не все було так погано - наприклад, якщо придивитися, то видно, що береги ставка були одягнені бетоном - може і не гранітна набережна, але зате ставок зберігся в прекрасному вигляді. Повернімося, обійдемо з іншого боку ставок подивимося, що там. 
——————————
К чести советских времен скажу, что не все было так плохо тут — например, если присмотреться, то видно, что берега пруда были одеты бетоном — может и не гранитная набережная, но зато пруд сохранился в прекрасном виде. Вернемся, обойдем с другой стороны пруд посмотрим, что там.
 


З цього боку - якісь господарчі будівлі, час виникнення та призначення яких мені не ясно. Вдалині, за купами щебеню видно не високий паркан, який на мій погляд, огороджував відкритий манеж, відповідно і споруди ці - або стайні, або щось з цим пов'язане. 
——————————
С этой стороны — какие то хоз постройки, время возникновения и предназначение которых мне не ясно. Вдали, за кучами щебня виден не высокий забор, который на мой взгляд, огораживал открытый манеж, соответственно и постройки эти — либо конюшни, либо что-то с этим связанное.
 


Чернятин, село, принадлежит дворянке Московской губернии Марье Михайловне Львовой (православная). Владелица живет в имении, почтовый адрес — ст. Сербиновцы. Всей земли в имении — 1493 и 1/4 десятин, в том числе  — усадебной — 69 десятин, пахотной — 478 и 1/2 десятины, леса — 816 и 1/2 дес., сенокоса — 24 и 3/4 дес., под прудом — 73 и 1/4 десятины и неудобной — 31 и 1/4 десятины. Имение находится в управлении. Представитель правления — Григорий Васильевич Борисов*.

* В.К. Гульдман. Поміснеземлеволодіння Подільської губернії. Кам'янець-Подільський, 1898 рік/В.К. Гульдман. Поместное землевладение Подольской губернии. Каменец-Подольский, 1898 год/


Підемо назад, до палацу, іншою дорогою, щоб вийти до південного фасаду. У будь-якому разі - нам наверх/Пойдем обратно, ко дворцу, другой дорогой, чтобы выйти к южному фасаду. В любом случае — нам наверх
 

Поки ж розповім про останніх власників маєтку. Отже, після польського повстання 1863 року маєтки учасників виступу були конфісковані в казну і продані. Умови продажу були прості - маєтки не могли продаватися полякам. Пан Вітославський взяв участь в повстанні, тому його спіткала та ж доля - конфіскація. Так в 1865 році Чернятин перейшов у володіння Миколи Олександровича Львова. Львов Микола Олександрович був сином Олександра Миколайовича Львова, камергера Найвищого Двору, підполковника Кінно-єгерського полку, героя битв при Малоярославці, Вязьмі, Червоному, Борисові і Лейпцігу, в мирний час був членом Московського Комітету Піклування про в'язниці. Матір'ю його була Наталя Миколаївна Мордвинова, донька адмірала і першого Морського Міністра. Микола Олександрович народився 21 травня 1834 в Москві. Офіцер Кавалергардського полку, він був знайомий з Львом Миколайовичем Толстим, який бував у нього вдома на спіритичних сеансах. 29 квітня 1862 Микола Олександрович одружився на представниці стародавнього російського роду Марії Михайлівні Челищевій (29 липня 1843-1917) У 1860-і Микола Олександрович активно включився в проведення селянських реформ. Треба сказати, що його батько, Олександр Миколайович, був автором і творцем першого в Росії Громадського Позикового Банку для селян, вклавши в нього капітал особисті 10000 рублів. Микола Олександрович зайняв посаду всесвітнього посередника, займався благодійністю. Він неодноразово обирався депутатом від дворянства Московського повіту, був почесним мировим суддею, дійсним членом "Товариства поширення корисних знань". У 1871 році Микола Олександрович виклопотав у міської влади Москви дозвіл на пристрій перед своїм московським будинком скверика на честь Олександра Сергійовича Пушкіна. Сквер замислювався як своєрідний пам'ятник Олександру Сергійовичу, оскільки розташовувався практично в центрі численних адрес, пов'язаних з поетом. Та й сам московський будинок Миколи Олександровича Львова - це колишній будинок друга Пушкіна, князя Петра Вяземського. Микола Олександрович помер у 1887 році і був похований в Москві, на Новодівичому кладовищі. Могила не зберіглася. Після його смерті, Марія Михайлівна виконала заповіт чоловіка і передала в дар Румянцевському музею сімейну колекцію живопису з декількох десятків найменувань. Сама Марія Михайлівна, як я вже казав, була з роду Челищева, про який Імператор Олександр I сказав - "Челищеви - честь і прикраса свого стану, блиск і опора Престолу". У Миколи Олександровича і Марії Михайлівни народилося одинадцять дітей, двох вони поховали в дитинстві. Одна з їхніх доньок, Варвара Миколаївна, яка вийшла заміж за графа Олексія Олексійовича Бобринського, чиїм предком була сама Катерина Велика, залишила нам дуже цікаві спогади, які я трохи процитую далі.
——————————
Пока же расскажу о последних владельцах имения. Итак, после польского восстания 1863 года имения участников выступления были конфискованы в казну и проданы. Условия продажи были простые — имения не могли продаваться полякам. Пан Витославский в восстании принял участие, поэтому его постигла та же участь — конфискация. Так в 1865 году Чернятин перешел во владение Николая Александровича Львова. Николай Александрович Львов был сыном Александра Николаевича Львова, камергера Высочайшего Двора, подполковника Конно-егерского полка, героя битв при Малоярославце, Вязьме, Красном, Борисове и Лейпциге, в мирной жизни состоявшего членом Московского Комитета Попечительства о тюрьмах. Матерью его была Наталья Николаевна Мордвинова, дочь адмирала и первого Морского Министра. Николай Александрович родился 21 мая 1834 года в Москве. Офицер Кавалергардского полка, он был знаком с Львом Николаевичем Толстым, который бывал у него дома на спиритических сеансах. 29 апреля 1862 года Николай Александрович женился на представительнице древнего русского рода Марие Михайловне Челищевой (29 июля 1843-1917) В 1860-е Николай Александрович активно включился в проведение крестьянских реформ. Надо сказать, что его отец, Александр Николаевич, был автором и создателем первого в России Общественного Заемного Банка для крестьян, вложив в его капитал личные 10000 рублей. Николай Александрович занял должность мирового посредника, занимался благотворительностью. Он неоднократно избирался депутатом от дворянства Московского уезда, был почетным мировым судьей, действительным членом "Общества распространения полезных знаний". В 1871 году Николай Александрович испросил у городских властей Москвы разрешение на устройство перед своим московским домом скверика в честь Александра Сергеевича Пушкина. Сквер задумывался как своеобразный памятник Александру Сергеевичу, так как располагался практически в центре многочисленных адресов, связанных с поэтом. Да и сам московским дом Николая Александровича Львова — это бывший дом друга Пушкина, князя Петра Вяземского. Николай Александрович умер в 1887 году и погребен в Москве, на Новодевичьем кладбище. Могила не сохранилась. После его смерти, Мария Михайловна выполнила завещание мужа и передала в дар Румянцевскому музею семейную коллекцию живописи из нескольких десятков наименований. Сама Мария Михайловна, как я уже сказал, была из рода Челищевых, о котором Император Александр I сказал — "Челищевы — честь и украшение своего сословия, блеск и опора Престола". У Николая Александровича и Марии Михайловны родилось одиннадцать детей, двоих они похоронили в младенчестве. Одна из их дочерей, Варвара Николаевна, вышедшая замуж за графа Алексея Алексеевича Бобринского, чьим предком была сама Екатерина Великая, оставила нам очень интересные воспоминания, которые я немного процитирую дальше.



Герб роду Львових.
——————————
Герб рода Львовых.
 

Львов Микола Олександрович фотографія, надана Аллою Петрівною Львовою/Николай Александрович Львов фотография, предоставлена Аллой Петровной Львовой
 


Йдемо далі. Це вочевидь будиночок садівника - єдина збережена споруда крім палацу 
——————————
Идем дальше. Это по всей видимости домик садовника — единственная сохранившаяся постройка кроме дворца
 


Та каштанова алея, що була показана вгорі, вже не у вигляді алеї, а у вигляді дороги проходить повз головний фасад палацу і проходячи повз ось ці металеві ворота знову перетворюється в подобу алеї.
——————————
Та каштановая аллея, что была показана вверху, уже не в виде аллеи, а в виде дороги проходит мимо главного фасада дворца и проходя через вот эти металлические ворота опять превращается в подобие аллеи.
 


далі буде.../продолжение следует...




ну как то так =))

  • 1
Максим, як Ви і попереджували, переклад українською механічний і є деякі ляпи. Всі не буду коментувати, але на початку статті Ви написали "Раніше село Латинського уїзду Подільської губернії, зараз— Жмеринського району Вінницької області", а треба "... село Літинського повіту ..."

дякую =)), поправив.
На жаль, проект на цей момент не має а ні копірайтера, а ні корректора =(.
Бо за гроши можуть всі, а "евангелізм" сьогодні не в честі.
Хочуть читати крім російською (десь половина читачів), ще й українською. А з написанням, чі перекладом - проблема =(.
Я використовую, коли маю можливість, "підневільну" працю онука, молодшого сина чи невістки, але дуже часто головним перекладачем виступає Гугл і мої не глибокі пізнання української.

Та й сам я вважаю, що український проект, про українську спадщину повинен виходити щонайменше трьома мовами (українською, російською та англійською) що потроху намагаюся втілити. Можливо, якщо проект монетизуютьсяі в нього, крім мене самого, з'являться додаткові працівники, все так і буде. А поки, є те що є, вибачайте ...

Нема за що вибачатися. Ви і так робите більше ніж хто. Кращих фото наших пам'яток я ще не бачив. А недоліки є у всіх. Чекаємо ще!

Можу допомогти з редагуванням/перекладом українською мовою.
Дякую за матеріал!
А про інтер'єр буде? Таке враження, що реставратори ХХ ст. намагались розфарбувати всіма кольорами райдуги =)

друга частина - http://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/251828.html =) тут є про интерьєр, але тільки чужі фото, я був у містечку досить пізно і приміщення вже було закрито...

Edited at 2016-01-31 11:11 pm (UTC)

відправте мені @mail на адресу madmax@studioavtv.com.ua, поміркуємо як то поробити =)

На жаль реставратори там не працювали, це все самодіяльність місцевих ремонтників.

да уж, народное "творчество", во всей его красе...

  • 1
?

Log in

No account? Create an account